Молюсь за тебе, Україно,
Нарешті вільна та єдина,
За праці праведних синів,
За ледарів і трударів.
За влади жадібних мужів –
Їм, Боже, совісті б краплину!
Бо дурять, бідну, мов дитину,
Мою нещасную країну,
Та в’яжуть до старого тину,
Немов би дійную козу,
Та з півночі гнилу лозу
В імперських ночвах тягнуть нишком –
Хоч сорому їм, Боже, трішки,
Бо нашого їм, бач, замало...
Якби ж вони той сором мали,
Не віддали би на поталу
Чужинцям рідної землі.
Бо, як в пісочку тім малі
Кирпаті дітки у дворі
Тендітні пасочки складають,
Міцненько грабельки тримають,
Гребуть до себе і волають,
Мілких цеберок владарі –
Так, ледь не взявшись за ножі,
Держави владнії мужі
Мою Батьківщину деруть,
І ділять,
І на шмаття рвуть,
І продаються тут і там!..
Нехай вкоротить віку вам
Господь…
Хоч те просити гріх –
Забракло б вам земних утіх…
Так от в чім мудрість Мойсея,
Того Господнього спудея,
Що сорок років у пустелі
Не будував ні стін, ні стелі,
Народ виводивши з холопів,
Держави не заклавши доти,
Аж як змінилось покоління…
Зростай,
Зростай,
Живе насіння!
Зростай, країно молода!
Та щоб за вітром не пливла,
Свого триматися учись,
Й сліпій жадобі не корись!
Бо ті лиш України діти,
Що вільними зростуть, зуміти
Могли б ошукану й убогу
Звести на ноги.
Хай плине час –
Я вірю, вірю,
Що, як птахи летять у вирій
І повертаються потому,
Знайшовши вірний шлях додому –
Так на землі моїй святій
Минуть негода й буревій,
Минуть невігластво й жебрацтво,
І храм просвіти та багатства
Зведуть долоні молодії
Лише тоді,
Лише тоді я
Скажу: не зникли задарма
Оті рядки,
Оті слова,
Що гнівом краяли папір,
А часом віщували мир:
Все недарма.
Той мир прийшов
Слідами наших підошов.
