На вулицях місцями ожеледь, холодно, а я біжу на манікюр. І в голові одна думка "Хоч би не гепнутись". За два роки вперше вирішила піти на манікюр, зробити собі веселі і гарненькі нігтики. Додати яскравості у своє сіре і похмуре життя, підняти собі настрій. (Волосся вже пофарбувала .) До назначеного часу залишилося десять хвилин і я намагалася не запізнитися...

Отже, прийшла, зняла куртку, сіла за стіл і тут зрозуміла, що я дуже хвилююся, бо руки трусяться, і я уявлення не маю, наскільки добре ця дівчина робить манікюр. Як виявилося, вона почала цим займатися з минулого літа. Тож, клієнтів у неї не дуже багато, але ж її кабінет розташований в десяти хвилинах від мого будинку. Це зручно для мене. Особливо, якщо загроза артобстрілу застане в дорозі (кляті москалі! ).

Отже сиджу, вона робить свою справу, я дивлюся у вікно, намагаючись зрозуміти, що то за будинок з утепленими стінами на три поверхи. І періодично згадую свою минулу манікюрщицю. Як я сумую за нею. Вона ж була не просто моєю манікюрщицею, а одногрупницею. Ми з нею закінчували одне училище в одній групі. Як важко і трохи страшнувато міняти майстра манікюру.

Та думаю, що ми спрацюємося з Катериною.

Манікюр зі справжніми сухими квітками.