хочу сюди!
 

Наталия

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «my poetry»

Свидетельница

Это стихотворение хочу посвятить не цветам жизни, но людям, прожившим жизнь, и не утратившим главного.

Ты помнишь на этой скамейке
С букетом тебя я встречал,
И на пионерской линейке
Я рядом с тобою вставал.
Ты помнишь, как легкие ноги
Неслись по цветам и волнам,
Стихов моих первые слоги,
И веру свою в те слова !
Ты помнишь в громадине храма,
Свое полновесное "Да".
Как дочь назвала тебя мамой,
А в небе качалась звезда ?
Теперь наше счастье так хрупко,
Но мы его в сердце храним.
Звонит телефонная трубка
По праздникам и выходным.
Родная моя ты голубка,
Скамейка нас преданно ждет,
Я помню короткую юбку,
В любви моей память живет !

За вдохновение благодарна фото МУЖ-чина.
https://photo.i.ua/user/5939250/373624/16338311

«H(a)unting»



You're haunting me with thousand silhouettes,
You're hunting me with power of your meds,
You're haunting me, you want to make me mad,
You're hunting me, but I'm already dead.

The burning ground gives matter of a choice,
I'm cursed for life to scream without a voice,
Come hurt me more, there's plenty left to rot,
I'm dead inside, but that is all I got.

Love breaks my bones and trets me like fool,
Rippes out my brain and turns me into ghoul,
Now I’m the hunter, beast of the undead,
I crave for flesh, because my own got sad.

The funny thing, you're still inside my heart,
You're haunting me and ripping me apart,
You're hunting me and from the way it looks,
You're still in love with every of my books.

© William van Warg

Юнь поспішає

Юнь поспішає і їй бачить нащо
Які чарівні весни попервах
Як блимають метелики ледащі
На перших лук зелених корогвах

Вона ще має і наснаги й сили
В блюзнірства різні вірить і в любов
І пасма річищ ще не посивіли
І на траві ще слід не прохолов

Застиг ще квітень десь за крок до щастя
А травень посміхається вві сні
Тюльпани ходять лиш в червоні масті
А вишні кличуть щебет і пісні 

Відтануло

Відтануло і проросло
Смарагдово задзебеніло
Шубовстнуло крізь сонне скло
Проміннячком у цвіль-квартири

Розквітло на чорному тлі
Миттєво – як Альфа з ОМОНом
Чому ж між вишневих завій 
На серці так сіро й червоно?

Угледіло синь-височинь
Угрілось на перших цілунках
Нарцисів. Часів вільний плин
Гойдало в бруньках-візерунках

Пробило грунт, небо й кору
Навшпиньки вже стало й на крила
Мене не питайте, чому
На серці червоно і сіро

Затепліло мрію і цвіт
Всміхнулось і замайоріло
Закліпало в перший свій літ
Метеликів віями диво

Щоденники Анабель

Something's getting in the way.
Something's just about to break.
I still try to find my place in the diary of Jane
BREAKING BENJAMIN

Сині гудзики пролісків вже розкотились
По садам, де не йшла Анабель,
Розкрива оченята раніш, Ваша милість,
Променистий и сонячний день

Що накажете, Світлосте, горе-поету?
В обертання сезонів дивись
Скоро пиво світанків й нарцисів галети
І як бонус – за бджоли та жисть

Балачки нескінченні та пустопорожні
І безбарвні, неначе твій курс...
Чим іще ти заповниш нотатки дорожні?
Хай сипнуть филозопами з бурс

Перші трелі пташин, легкі самби підборів,
Акапельні ансамблі котів
І вітрів професійні джаз-банди і хори…
Ти ж цього, сіромахо, хотів?


Декабрь - февраль

Я піду по тим темним проспектам
Що нікуди давно не ведуть
Всі слова – влучні, щирі, дотепні
Прогоріли і стали як трут

Рештки статуй негрецьких атлетів
Спочивають в калюжах, де бруд
Килим – розсип кинджалів дотепних
Гравірованих «Що, і ти, Брут?!»

Я піду між ошатних біг-бордів
Де цитати із «Молота Відьм»
Заливає ритм злої аорти
За дензнаками вічних гонитв

Світ наш правильно зроблений й мудро:
Скрута, надлишок праці й півлітр
В нагороду – мовчання манкурта
Ні думок, ні бажань, ні молитв

Я піду повз каміння і кручі
Сплять що в Семіраміди саду
Знаки в небі – сакральні й падлючі
Сяють пафосно. Мабуть, піду

Сестра! Сестра-а-а!

Еще одну дозу воскресности утр!
Сестра, умоляю, я ведь не из стали,
Пусть принцип синичек в руке очень мудр,
Но тянет на волю и в путь, за Граалем.

Я знаю, сестричка, в загашнике есть
В микстурах от кори те коры деревьев,
Что тихо золОтит восход-Парацельс
Под неба лупою опукло-лилейной.

Прислушаться если, задорно звенят
Слегка таблетированные капели
Об баночек стекла прозрачного дня
С мгновенной доставкой со склада Сальери.

Осталась ведь ампула, где сырой ветр
Средь многих и душно-печальных инъекций?
Пусть раны затянет фланель или фетр,
Подпишет рецепт (почерк страшен!) Гельвеций

Пилюльку иль аэрозоль вешних див!
Горят уже харя, хорей и харизма,
Добрейшая из госпитальных всех див,
… не верю глазам! Что, опять эта клизма?

Полшага (даже меньше)

Полшага до мест, где формально – весна
Полфразы до строк, что цветастой картиной
Нас вырвут из серости (страшно рутинной) 
То март заблистал (за рупь двадцать блесна)

Расстрельность статей у вчерашнего дня
Снежинки, как оспины, изрешетили
Февраль – просто старый рябой Джугашвили
Туманом из трубки пыхнет полинял

Столь желт солнца шар – светофора сигнал
Поэты, прозаики – наизготовку
Сработает трюк вновь исполненный ловко
Войдут пары в воображаемый зал

Звучит полонез. Стук капелей-цимбал
Поклон куртуазный – лишь в Вашем сознаньи
Салюты восходов, закатов лобзанье
И опиум всяк – тем, кого забодал

Толь совести козлик, толь дьявол в жабо
Скрывается что, как гутарят, в деталях,
Весна – избалованна ветрена краля
Юна, словно спутница Доктора Кто

Блаженны в глазах ее блики тепла
Бескрайни и неизмеряемы дали
Пусть блюдо мы это раз много едали
Обманемся вновь прикоснувшись едва

Платформа 9 3/4

Бросай надеяться. Ушел
Давно последний поезд в Хогвартс
Куда ни глянь – то держиморды,
А то – кронпринцы нагишом

Ныряй в залитый солнцем день
Где лед под цвет дамасской стали
Диктует тихо не февраль ли
С остывших уст законы дзен?

Как много в небе пустоты
Как ваты, сладкой и воздушной,
И в нем визирь прокатит ушлый
Зазря сияющий алтын

Неясных бормотаний сплин –
Как в голых кронах много шума,
Словно слагает эпос-думу
Бездельем маясь, древний джин

Как много блеска торжества
В глазах данай мимоидущих
Играет в них, как в райских кущах,
Бесовский отсвет божества

Как много дивно светлых дней
Мы жжем охапкой не пугаясь
А ведь осталась просто малость – 
Отжать затвор, сменить коней

Останній шанс

Ще, мово, є у нас останній шанс
Зірвавшись з губ дитячих, пролунати,
Бо з півночі і «гради», і гармати
Готові нам зіграть останній джаз.

Ще бачиш, мово, в сутінках складів
Сподвижників твоїх білки незрячі,
Їх скільки було? А тобі не лячно
По кризі йти байдужості синів?

Ще, чуєш, є кресало в нас і трут
Щоб запалить тривог козацькі вежі,
О, як ми пам’ятаєм неналежно
Плеск Жовтих Вод і сніг студентських Крут!

Ще, мово, ти плекаєш сотні слів
Дієвіших за запорозькі сотні,
Тож, доки не прийшла невідворотність,
Дзвени акордом хуртовин і злив.

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
24
попередня
наступна