Є такі люди, на яких глянеш – і відразу хочеться посміхнутися. Іноді, це просто хтось прохожий, на якого дивишся, а його очі, рухи, жести, так і випромінюють позитив і радість, що навіть у самої настрій піднімається. Але частіше ці люди - це близькі, котрі намагаються підняти нам настрій чи покращити його.

Часто іду мимо дитячого майданчика і мою увагу привертають молоді матусі, які пильно наглядають за своїми маленькими дітьми, як ті граються у пісочниці, сміються, гойдаються, бігають, діляться іграшками, кричать. І то все наповнене таким щастям і радістю, що мимоволі починаєш посміхатися.

Понад Бугом часто помічаю дідусів, котрі беруть з собою на риболовлю внуків, а ті аж світяться від радості, що їм дали у руки вудку, і всі їхні рухи наповнені старанням і радістю. Мимоволі згадую своє дитинство, мимоволі знову посміхаюся…

Часом, доводить йти додому через вулицю, де суцільні квіткові магазини, часто звертаю увагу на вітрини і на людей за ними. Доволі приємна картина, коли юнак купує квіти і дарує їх дівчині, яка його чекає ( так вже склалося, що ця вуличка недалеко від парку, де всі закохані часто прогулюються ). Знову радієш, знову посміхаєшся…

Назвати це відчуття щастям не можу, занадто гучна назва і занадто широке поняття. Не підходить воно. Але все одно, навряд  можна обійтись без цього легкого почуття радості, яке дарують такі прості речі…

Просто хочеться посміхнутися…