Тож яке було завдання? Нейтралізувати лідера опозиції раз і назавжди, налякати до смерті всіх, хто наважиться чинити опір, продемонструвати всім на Сході свою невблаганну рішучість, а на Заході – вірність закону. Здавалося б, елементарно!

Та ще й стільки у світі прецедентів... Не хочу згадувати політичних процесів 1930-х років, коли жертви, призначені на заклання згори за рознарядкою, так щиро каялися в усіх гріхах, що аж переконували присутніх на суді західних журналістів. Але це, я розумію, не з нашою кваліфікацією. От, скажімо, поцікавилися б у сусідньої Білорусі, як там розібралися зтими, хто претендувати на крісло бацьки. Сімох екс-кандидатів у президенти запроторили в буцегарню, одного навіть із дружиною, на них чекає від трьох до 15 років за підготовку державного перевороту – учіться! Ні, зрозуміло, Лукашенці втрачати нічого, його й без того на європейський паркет не запрошують. Гаразд, не подобається мінський досвід, зверніться до московського. Там одного непокірного олігарха звинуватили в тому, що він сам у себе вкрав 30 млрд грошей. І посадили, й сидить, і сидітиме ще років 14, і Європа з’їла, не вдавилася. Ось як треба!