Зустрів знайому, колись працювали на одному предприємстві.
- Ну как дєла? - питаю.
- Живьом спакойно. Вєчєрамі муш очєнь любіт випіть 150 грам и закусіть пєрєд тєлєвізором.
- Завідую. Какая тіхая спокойная жизнь.
Я пам"ятав її "муша", який нудьгував, що не живе в Россіі.
Я чув, що у провайдер-пакеті у них був набір з інету та телеканалів. Діти мабуть собі забрали інет, а йому можливо дістались сумнівні телеканали. Ну якось мабуть так.
Який справді великий інтерес. Випіть і закусіть пєрєд екраном. А не десь там у генделику.
І знаю ще одну жіночку. Розвелась з чоловіком через те, що той "ні до чого у житті не прагнув". Ні, він добряче заробляв на "Запоріжсталі" з місцевими міркуваннями. Але в неї було щось нахшталт "аби було не так, як сьогодні". Розвелась, та втекла до Польщі, потім до Німеччини, а пізніше до Британіі.
Вміла робити на тролейбусі водієм та розумілась у євроремонті. Останнє що від неї отримали знайомі "Тепер нізащо звідси не поїду". Ще знаю, що вона трудоголік. Кажуть, такі ніде не пропадуть.
От такі протилежності.
"Вот ето так долго может танцевать чєловєк" (фільм "Вій")
