Альона Шкодин, класний керівник групи ОН21

Овод Вікторія і Савлученко Діана, студентки спеціальності «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтв ім. Марії Заньковецької

Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського. Студенти та викладачі Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. В музеї активно йшла підготовка до відкриття виставки, панувала натхненна та творча атмосфера. Художники, майстри народної творчості, різьбарі, митці. І студенти. Талановиті, творчі, яскраві особистості.

Мені пощастило побачити роботи Вікторії і Діани. Вони з цікавістю та захопленням навчаються, переймають досвід своїх наставників та викладачів, проте вже зараз намагаються відшукати власний стиль, відчути якими саме гранями творчість в них виблискує найяскравіше.

Це нове покоління українства. Нове покоління митців. Я часто думаю про те, що буде, якщо ми відійдемо в сторону і дамо їм вільно дихати на повні груди, більш вільно розвиватися, замість того, щоб душити в них ВОЛЮ нашими застарілими, проіржавілими радянщиною усвідомленнями про те, як треба жити і як все має бути. Адже ми виховані старою, совковою системою освіти, системою світосприйняття, котра виховувала гвинтики, а не особистості.

З нас батогом та пряником витравлювали будь-які прояви індивідуальності, будь-які прояви українства. І якщо бути чесними з собою, то багато хто зі мною погодиться. І тільки Майдан та війна почали повертати нас до нашої генетичної усвідомленості, національної ідентичності. Нам не розповідали правди про Україну навіть пошепки, лишень бабусі та дідусі пошепки молились за нас та за нашу Батьківщину, боячись говорити про це відкрито.

Але в наших дітей вільна та незалежна Україна є з самого народження. Та лише від нашої усвідомленості і щирості залежить, наскільки ми зможемо навчити їх цінувати та поважати це. Однак виховання – це лише фундамент. Адже їм, нашим дітям, доведеться обирати власний курс, шукати попутні течії та ловити вітер, котрий надме паруси.

І як би ми не переймалися за них, це їхнє життя, їхній час. Це важко сприйняти. Для цього потрібно багато любові та мудрості. Та нам доведеться прийняти те, що наші такі юні діти набагато старші за нас у своєму усвідомленні нашого генетичного українства. Це сучасне покоління величної України.

Нервувати, турбуватися, цікавитися їхніми справами — це наше батьківське право, котрого ніхто нас не позбавить. Та я все ж пропоную не заважати їм. Не тиснути на них. Допомагати, але не обмежувати. Нехай будують. Ми станемо собою тільки після того, як довіримо свою Батьківщину нашим дітям. Нашим таким юним, але вже таким воістину дорослим УКРАЇНЦЯМ. На це здатні лише мудрі. Але це не ризиковано. Зовсім.

Адже завдяки тому, що ми знайдемо в собі сили дати їм цю свободу, вони з повагою прийдуть до нас за порадою, коли настане біда. Діти торкаються душею Господа і говорять душами з Отцем Небесним і зі своїми батьками. Ну і, здавалось би, навіщо тоді зайвий раз хвилюватися? Але сам хвилююся і часто не сплю ночами.

Вікторія мріє не тільки реалізуватися у творчості, але й навчати та надихати юних українців. Вона добра, щира та привітна і легко знаходить спільну мову з будь-ким. В ній вдосталь любові і до мистецтва, і до людей для того, щоб нести світло знань в юні душі.

Діана хоче віднайти свій особистий творчий шлях та реалізуватися в цьому. Вона сильна, вільна, талановита. І вже зараз попри глибоку повагу до поглядів знавців мистецтва та модних тенденцій, не боїться іти проти течії та заявляти про себе, навіть якщо хтось може вважати її вибір не популярним.

Зізнаюся, ця «Сповідь» сповнила мене батьківською гордістю за наших дітей, наших юних українців та зігріла душу неймовірним теплом. Дивлюся я на цих дівчат, на їхніх ровесників та ровесниць, на власних дітей і розумію, що ми прожили життя не даремно. Я мимоволі перевів погляд на сина, котрий долучився до нашої знімальної групи у цій мандрівці Чернігівщиною і побачив, з якою цікавістю він спостерігає за тим, що ми робимо. Перевів погляд на Вікторію та Діану та зрозумів, що все залежить тільки від нас самих. Від сили наших сердець та душ. Українки… І защемило серце… Майбутнє нашої любої країни… Юні берегині, майбутні митці, матері, вчителі… Нам залишається тільки пишатися та захоплюватися нашими дітьми. Любити їх. І вірувати!