хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

Замітки з міткою «любов кіник»

Олег Володарський: Любов Кіник — любляча українська берегиня

«Матері»

В хаті сонячний промінь косо
На долівку ляга з вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили —
Наче праці тяжкої слід…
Але в кожному русі — сила.
В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.

Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліть, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.

Василь Симоненко

Любов Кіник, педагог

Іменем твоїм живу, рідна моя земле. Святим ім’ям твоїм засинаю і прокидаюся, мріючи, аби ти відродила свою споконвічну велич і знову стала сильною, квітучою, щасливою. Ім’ям твоїм, для мого серця і ще сотен тисяч СПРАВЖНІХ звертаюся у молитві до Господа і прошу миру нашій українській Нації.

Святим ім’ям твоїм пишаюся, але замовкаю, коли високо в небі кричить сміливий та вільний сокіл, вселяючи надію в мою душу. Ім’ям твоїм уповаю, коли бачу зовсім ще маленьких українців, котрі своїм беззастережним усвідомленням українства наповнюють ніжністю моє серце. Ім’ям твоїм захоплююсь, тихо звертаючись до Господа у вранішній та вечірній молитві. Ім’я твоє бринить в моїй непокірній душі, котра стане на коліна лише перед Богом і Україною.

Катерининська церква дзвеніла величною тишею. Я присів біля святої Катерини та посміхнувся сонячному промінчику, що ніби оживляв образи святих на церковних іконах. Цей день був сповнений спілкуванням зі священиками та капеланами моєї рідної церкви.

Та не тільки глибиною душ та силою духу священиків та капеланів запам’ятався мені той день. Героїня цієї «Сповіді» дала свою згоду, а її чоловік, Роман Кіник, дав своє благословення на зйомки й уперше за майже чотирирічну історію цього проекту я знімав програму з дружиною священика, з Любов’ю Кіник.

Жінка, мати, дружина, українка, педагог з дивовижно красивою душею, в якій так багато любові. Мудра та любляча українська берегиня. Наша сила і наша слабкість у величному слові МАМА. У буденній метушні ми часто забуваємо про це слово, це відчуття. Руйнуємо кувалдами твердиню звершень, а душею знаємо та розуміємо — без величного слова Мама усі ми сироти.

Мама. У кожного своя мить для цих слів. Своє звершення. Своя майбутність. І крізь призму свого усвідомлення ми кристалізуємо це поняття як Неня, Берегиня, Батьківщина. Україна. Мама… Ніжно і ласкаво. Слів можна сказати багато, та головне те, як відчуває себе душа, доторкаючись до цього дива творіння. І що в цю мить в тебе на серці.

Тоді… чотири роки тому, на красивій площі Львова під похмурим дощовим небом моя українська душа, ніби почувши це, почала молитися. Посеред великого і красивого міста. Молитися і плакати, ніби свічка, що палає під іконами. І не важливо, і не складно потім чути будь-який акомпанемент під звуки цього дощу. Найважливіше — знати, запам’ятати святість цього розуміння. Ми — як символ сильної та величної Матері-України. Ми — як відображення кожного з нас. Ми — ті, хто так свято і безумовно любить свою рідну землю.

Я не буду говорити саме про неї. Проте переконаний, що якби вона почула те, про що я пишу, вона, як українка, матір та дружина зрозуміла б мене, відчула душею те, що я хочу сказати. Душею, котра вінчана Богом зі священиком нашої Української Церкви. Душею, для якої Україна — набагато більше ніж просто навколишній простір. Душею, для якої Бог і Україна — базові постулати буття.

Вона мовчить про це, не говорить в голос. Але любить та вірує. І лише в молитві, наодинці з Господом, всім серцем молить Всевишнього про щастя для наших дітей і мир для нашої країни.

Головне в цій «Сповіді» зовсім не запитання та відповіді. За цією розмовою стоїть набагато більше. Головне те світло та тепло, котре відчуваєш поруч з цією людиною, цією душею. Українською душею. Я чув душу нашої рідної країни.

Саме в пошуках цього відчуття я щоразу збираюся в нову мандрівку, знімаю все нові та нові «Сповіді» з нашою неймовірною Нацією. Це моя молитва за майбутнє нашої країни. Коли МИ — це більше ніж усе, що ти маєш. Що мав. І що матимеш.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми  Любов Кіник, педагог