О, преславні апостоли Петре і Павле, що душі за Христа віддали і кров’ю вашою ниву Його удобрили!

Почуйте чад ваших молитви і зітхання, серцем скорботним нині принесені. Бо беззаконнями затьмарені і через те лихами, як хмарами, обкладені, єлея ж доброго життя не маємо зовсім і не можемо противитися вовкам хижим, які позбавити нас спадщини Божої нахабно намагаються. О, сильні! Понесіть немочі наші, не віддаляйтеся духом від нас, щоб не позбавилися зовсім любові Божої, але міцним заступленням вашим нас захистіть, щоб помилував Господь усіх нас, молитов ваших ради, щоб знищив рукописання незміряних гріхів наших і щоб сподобив з усіма святими блаженного Царства і Шлюбу Агнця Свого, Йому ж честь і Слава, і подяка і поклоніння, навіки віків. Амінь!

Ієромонах Петро Мірчук, капелан

Він поспішав на війну. Ми приїхали рано вранці й ледве встигли розташуватися в затишному будиночку, як нас вже запросили на сніданок. Отець Роман Халус та отець Петро Мірчук. Ми помолилися перед трапезою і мені було цікаво спостерігати в цю мить за своїми колегами. Вони поставилися до цього з такою щирістю та урочистістю.

Отець Петро спілкувався спокійно та лаконічно. Було відчутно, що хоча він сам ще тут, поруч з нами, але подумки він вже далеко звідси. Втомлені дорогою, ми взяли невеличку паузу аби перевести подих перед програмою. Цю «Сповідь» ми розпочали з молитви. Просили у Господа допомоги та захисту.

Він поспішав на війну. Не рвався. Не метушився, не нервував перед складною дорогою, як зазвичай роблять більшість з нас. Ні. Просто частина його душі вже була там, на фронті. Поруч з тими, хто на своїх плечах тримає над нами мирне небо.

Капелан збирався на фронт. Військовий священник. Душа, котра живе молитвою та розмовою з Богом. Він віз іскру Господньої любові в пекло війни. До тих, хто так потребує душевного тепла. Цей його спокій якось одразу заспокоював душу, змивав з неї бруд сумнівів та поневірянь.

Надійна людина. Цілісна. В ньому є сила, що здатна зупинити від падіння тих, хто опинився на краю прірви. Здатна пробудити. Здатна розвіяти темряву, котра прагне занапастити душу. Ми віруємо в краще, але інколи нам навіть на це не вистачає душевних сил. Важливо пам’ятати, що все відбувається по волі Божій. По волі мудрого та люблячого Отця Небесного.

Священник знає це душею. Не сумнівається в цьому ані на мить. Він усі сили своєї душі вкладає в молитву, а натомість отримує вдвічі більше сил для того, щоб допомагати іншим. І цими, дарованими Господом, силами він так щедро та щиро ділиться, віддаючи всього себе на служіння Богу і Україні.

Саме тому він постійно буває на передовій. Там, де найчорніша пітьма. Там, де така тонка межа між життям та смертю. Там, де немає місця напівмирам, де є чорне та біле. Там, де потрібно бути АБСОЛЮТНИМ.

Я подивився йому в очі і побачив навпроти себе людину, котра у своїй беззастережній Вірі стала набагато вища за буденну метушню, спокуси чи зневіру. Ця душа живе в любові та вірі, а не в соціумі. Мирське вже давно не владне над цією душею.

Він поспішав на війну. Знаючи, що на нього там чекають. Ми з теплом та повагою попрощалися та поїхали знайомитися з дивовижним краєм, в який ми пізніше закохалися всією душею. Ми також поспішали. Поспішали жити. Жити, ніколи не забуваючи про тих, хто береже мир на нашій землі і в наших душах.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — ієромонах Петро Мірчук, капелан

https://youtu.be/_0eJ7BDBG2c