хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «дитинство форева»

Монолог сына или детская воздухоплавательная


  Іноді якісь прості слова зачеплять щось таке всередині, забуте, і пригадаєш раптом, і стільки всього з*явиться перед закритими очима, спогади, слова, емоції, і посмішка сама розтягне губи вбоки і не сходитиме з обличчя подовгу щоразу, коли тільки очі прикриєш, і знову все тут, в пам*яті ...
  От в мене це раптом сталося після слів "дышать, кричать и безобразничать"  lol ,   якими Kettlebell нагадав мені неочікувано дитинство. І я хоч і в справах моталась містом весь час наспівувала подумки найулюбленішу пісню моїх дитячих років - "эх была не была, два бумажных крыла мы приделаем к телу..." і підсміювалась, через що всі сьогодні відмічали мій вогник в очах і гарний настрій lol

  



  І так, ми стрибали з зонтом з підвіконня, і навіть робили парашут з простині, на якому двоюрідний брат стрибав з дровника , зробленого зі списаного ПТС-са , спереду заплетеного лозою винограду (саме його запах квітів я згадую щовесни) так, що бабусі з вікна кухні не було видно задній торець, а причип ПТС зручний тим, що на ньому є драбинка на дах, на якому ми гралися, і з якого опробовували парашут lol , який прогнозовано на наше розчарування не розкрився unsmile lol зламати нічого нікому не вдалося якимось дивом, а от за два зіпсовані старі зонти бабця нас сварила , було smutili
  І додам ще й текст, я, читаючи його, на куплеті про лошадку аж сльози на очах протерла, так сміялась lol. Прочитайте окремо, не пожалуєте podmig

          Вадим Егоров

Монолог сына или детская воздухоплавательная

 Нам с сестренкой каюк:
 наша мама на юг улетела недавно.
 Это ж каждый поймет: 
жизнь без мамы - не мед, 
а с отцом - и подавно!
 В доме трам-тарарам,
 папа нас по утрам кормит жженою кашей.
 Он в делах, как в дыму,
 и ему потому не до шалостей наших. 

 А пошалить хочется очень,
 мы ведь не так много и хочем,- 
 каждый отец и даже отчим
 это поймет.

 Вот вчера, например,
 я такое имел!
 Полетать захотелось,
 и - была не была - 
 два бумажных крыла
 мы приделали к телу.
 И пошли на балкон -
 пусть на нас из окон 
 поглядят домочадцы,
 как с балкона мы - ах!-
 сиганем на крылах,
 чтоб по воздуху мчаться!

 Плыли б внизу реки, поля бы,
 у всех бы пап падали шляпы - 
 вот красота! Только бы папа
 не увидал.

 Я уже улетал,
 но отец увидал -
 представляете, жалость!
 Он расширил глаза и схватил меня за
 то, что ближе лежало.
 Папы страшен оскал,
 я от папы скакал, 
 как лошадка в галопе,
 и, как будто коня,
 папа шлепал меня по гарцующей попе.

 У всех отцов богатый опыт
 по мастерству шлепанья попы.
 Вот подрасту и буду шлепать
 папу я сам! 

 Мы отца не виним, 
 мы помиримся с ним 
 и забудем о ссорах.
 Есть такой порошок,
 с ним взлетать хорошо, 
 называется - порох.
 Мне б достать порошка,
 пол посыпать слегка,
 кинуть спичечку на пол... 
 Как взлететь я хотел! 
 Что ж, коль сам не взлетел... 
 так взлечу вместе с папой!

 Плыли б внизу реки, поля бы, 
 у всех бы пап падали шляпы -
 вот красота! Только бы папа 
 не увидал.