Отець Микола не судить та не засуджує — Олег Володарський
- 18.09.19, 15:49
Отець Микола (в миру — Квич Микола Михайлович, 27 листопада 1971) — український священик, ієрей Української греко-католицької церкви (УГКЦ), головний військовий капелан Кримського Екзархату (з 13 лютого 2014), головний військовий капелан Одесько-Кримського Екзархату (до 13 лютого 2014). 15 березня 2014 року під час українсько-російського конфлікту в АР Крим отця Миколу Квича було викрадено безпосередньо з церкви парафії Успіння Пресвятої Богородиці Севастополя та вивезено у невідомому напрямку. Про це повідомив заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ отець Любомир Яворський. Того ж дня ввечері священика відпустили «правоохоронні органи Криму». Проти нього було складено протокол про адміністративне порушення та висунуто підозру в організації провокацій.
Микола Квич. Священик УГКЦ, капелан, священик храму Архистратига Михаїла (м. Тернопіль).
…Звуки вальсу… бал офіцерів, блиск очей та засліплюючи білизна суконь прекрасних панянок, котрим судилося чекати повернення своїх обранців на березі… Лунає музика, зала сяє міріадами вогнів, і ніби саме повітря сповнене щастям та сміхом. Такі безтурботні в цей вечір, вони ще не підозрюють, що невдовзі їм доведеться вбивати та вмирати заради Батьківщини…
Описувати складний шлях Миколи Квича не має потреби. Це була випадкова, проте щаслива зустріч. Павло Сливка, герой одного з попередніх випусків «Сповіді», дізнавшись, що нам на той час ще не вдалося зняти програму з жодним з капеланів УГКЦ запропонував нам запросити до «Сповіді» отця Миколу.
Виважений та мудрий всередині, ззовні отець Микола здавався спокійним та небагатослівним. Він говорив з Богом всередині себе. Я це бачив. Відчував. Геометрія Бога. Коли священик все, сказане ним, вимірює по відношенню до абсолютно іншого виміру, котрий ми часто не в змозі усвідомити.
Він не судить та не засуджує. Не стає ні на чий бік. Його дух не той, що раптово вибухає полум’ям, а той, чиє полум’я палає рівно, незважаючи на будь-які негаразди. Це мудрість. Не та, котру черпаєш із прочитаного та почутого, а та, котра з’являється в людині після усвідомлення отриманих знань.
Згадую отця Миколу, а мені лунає морем. Чорним морем, котре ласкаво омиває береги нашого Криму. А на просторах вечірнього Києва вже панує осінь…
В такі моменти душа прагне кохати. Істинно та ніжно. Із захватом та вірою в диво. Прагне видихнути весь той біль, котрий розриває її всі роки війни. Прагне миру в такій втомленій болем Україні. Душа прагне ЖИТИ. Жити так, щоб твої діти, онуки та правнуки, посміхаючись морському бризу в українському Криму, знали про біль своєї Неньки-Батьківщини лише зі сторінок підручників історії…
Він не зрадив і не промовчав. Капелан Микола Квич. Він поїхав із Криму. Я бачив в його очах море. Він тужить за ним. Ми повернемося туди. Вигреземо. Відмолимо. Відстоїмо свою землю. Крим – це Україна. Я бачив це у Ваших очах, отче.
Микола Квич. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського
