Не встигне добігти до кінця місяць вересень, як в Україні станеться диво: виникне принципово нова в державі митна служба, працівники якої не те що ні за яких обставин не дозволятимуть собі красти та набивати власні кишені, а все одно, що стануть святими ангелами. Про це заявляє, ледве не божиться й клянеться сам нинішній Голова цієї служби Максим Нефьодов.

Погодьтеся, що така обіцянка не може не тішити слух чи не всьому пересічному населенню України. Бо для кого це секрет, що наразі митниця у нашому суспільстві зажила слави однієї з найбільш корумпованих структур. Авторитетні знавці зійшлися на думці, що давно уже ми щороку втрачаємо не менше 5-ти мільярдів доларів через нечувану і немислиму корупцію, яка наскрізь просякла Митну службу. А тут нате вам – мов за помахом чарівної палички вона «перестане асоціюватися з поборами, контрабандою, скрутками та усіма іншими правопорушеннями», як не втомлюється раз-у-раз там і тут заявляти пан Нефьодов. Далі ж він ще й пояснює, що цьому прислужиться ледве не поголовна, якщо хочете знати, заміна працівників митниць на «нові обличчя», для яких «наразі розроблено спеціальний курс адаптації, свого роду «курс молодого бійця», мета якого – підготувати людей до чесної та сумлінної роботи».

В останньому особливо гаряче запевняв шановний глава Держмитниці не когось там, а самих «слуг народу» – обраних недавно до Верховної Ради як за списком, так і в мажоритарних округах депутатів від однойменної партії. Справа у тім, що Максим Євгенович мав нагоду – а може щастя? – особисто виступити з палкою програмною лекцією перед юними, даруйте, «багнетами» ще у Трускавці, коли соратники нового Президента Володимира Зеленського разом з Київською школою економіки влаштовували економічний лікнеп чи й всеобуч для своїх депутатів. Судячи з усього, пан Нефьодов з власної ініціативи нав’язався також просвіщати нових народних обранців. Пояснивши це тим, що для них ну дуже важливо «загодя скласти собі уяву, яке давно жадане, якщо й не вистраждане оновлення чекає українську митницю». Під його, Нефьодова, ясна річ, проводом.

Все б нічого, але хапливе й наполегливе намагання Максима Євгеновича якщо й без мила «вписатися» у команду «нових обличь», то примазатися до неї явно якомога надійніше викликає у знаючих людей великий, дуже великий сумнів. Уже хоч би тому, що сам пан Нефьодов зовсім не належить до нових. Не такий він і новий, коротше. Мало того, що не останнім був «оригіналом» у минулому уряді Володимира Гройсмана» – на посаду Голови Держмитниці Максима Євгеновича призначили 25 червня цього року. Себто тоді, коли діяв ще Кабмін на чолі з Гройсманом, який квапився, аж спотикаючись, для власної безпеки і такої ж безпеки усього його та недавнього «метра» Петра Порошенка оточення хапливо розставляти – чи як на сторожі залишати – «своїх людей» на «ключових постах». А дійсно – хто такий, цей Нефьодов? Плоть від плоті бойова одиниця минулої знахабнілої влади. Працював першим заступником міністра економічного розвитку і торгівлі, а потім в.о. торгівельного представника України. Так що «школу» з 2014 і до середини нинішнього року пройшов ого-го яку! Тепер ніби за конкурсом і був поспішно обраний головою Державної митної служби. Адже де-де, а в ній замітати й приховувати сліди, аби уберегти багатьох недавніх можновладців від буцегарень, непочатий, як то кажуть, край роботи.

Тільки от, приміром, відомий економічний експерт Руслан Бортник на повен голос заявляє, що «Максим Нефьодов не зможе організувати належним нині чином реформу митного відомства». Не той, мовляв, у нього досвід і не той хист, котрі вкрай необхідні «слугам народу» і Президенту Володимиру Зеленському. Не ті, якщо хочете, замашки, звичаї і тому подібне. Оскільки за часів Петра Порошенка Нефьодов зарекомендував себе надто енергійним прихильником практики, за якої «держава усі свої функції має максимально передавати приватним компаніям, фірмам і т. д., і т. п.». Для ясності коротко скажемо, що Максим Євгенович вважався ледве не ідеологом і ентузіастом впровадження електронних тендерів із закупок і продажу товарів та послуг в рамках проекту ProZoro. Здавалося б, честь йому і хвала! Це ж бо неабиякий метод боротьби з корупцією: кожна витрачена копійка з бюджету на виду! Одначе тепер той же Руслан Бортник робить явною одну з «таємниць» проекту ProZoro. Виявилося, перш ніж вийти на тендер, усі претенденти мали пройти досить недешеві «жорна» комерційно-приватних «майданчиків». Вважайте, що посередників чи суміжників, яких і в даному разі наплодилося більше, ніж черв’яків після дощів у травні. Сьогодні пан Нефьодов аж бігом хвалиться, наче за чотири роки впровадження ProZoro ним зекономлено понад 80 мільярдів гривень державних коштів. Але мовчить, мов води у рота набрав, скільки ж за ці роки «акумулювали» коштів комерційні «майданчики»-дилери, аби, ясне діло, мерщій ділити їх «між своїми». І про те мовчить, що за офіційним звітом Рахункової палати України лише у 2017 році приватні посередники, яких ніяк не могли обминути покупці товарів та послуг державної програми ProZoro, разом «заробили» мало не 450 мільйонів гривень. І що «цікаво» – 15 відсотків з них, себто 2 мільйони 742 тисячі, якщо точно, перепали «куратору» схеми.

А тільки річ у тім нині, що Нефьодов уже на чолі митної служби одним з тих завдань, які збирається втілити і тут – це здійснити… її електронізацію за участю знову таки приватних комерційних структур-«соратників» держави. Чом, мовляв, не скористатися надійною і перевіреною уже на практиці бізнес-моделлю викачувати з клієнтів кошти? Коротше, кадрова реформа на користь «нових облич» плюс електронізація митних послуг – і вперед!

Ось тут і виникає ключовий момент: яким же кадрам намірився довіряти Максим Євгенович? А це видно, як на долоні, на прикладі Дніпропетровської митниці. Показова вона на «дивну» практику, яка сповідалася ще з тих сумних часів, коли Державну фіскальну служби в Україні очолював Мирослав Продан. Митниця Дніпропетровської області ніяк не могла отримати свого постійного очільника. Нею безкінечно керували тимчасово виконуючі обов’язки, котрі як правило призначалися терміном на 30 днів. І це були зазвичай варяги з будь-яких регіонів України, тільки не місцеві. Ви не повірите: наказів, які за ті часи покладали тимчасово виконувати облов’язки керівника митниці, набралося не мало і не багато – аж 23! Майже як у Лермонтова – «здаля, подібно сотням втікачів, задля ловлі щастя і чинів, до нас по волі долі» потрапляли приблуди. Чому таке відбувалося, сьогодні треба питати Продана. Але й секрету великого немає, що і для того також, аби не оголошувати конкурсів на заміщення посади начальника настільки серйозної митниці. Адже т. в.  о. завжди більш слухняні і покірні, охочіше і зговірливі, ніж постійно виконуючі – згодні? Це з одного боку. А з іншого – теж погодьтеся – і в інтересах «опікунів» не ловлять гав, поки ярмаркують. Дякуючи такій практиці і потрапив на Дніпропетровщину з місяця в місяць виконувати обов’язки начальника тутешньої обласної митниці Сергій Васильович Сличко власною персоною. Прибув він з Херсону і з ентузіазмом та гаряче одразу приступив дерзати-очолювати митницю з 7 грудня 2016 року.

Що надто суттєво у даному випадку – надовго одначе Сергій Васильович не затрималися. 15 березня наступного 2018 року наче мав якомога швидше… «змотувати вудки, немов його на цьому місці і не було». І тільки через те, що короткочасне перебування Сличка на чолі митниці виявилося напрочуд чи й неймовірно плідним та гучним на кримінальні справи, які порушували місцеві правоохоронні органи за фактами зловживань, корупції, хабарництва і так далі його підлеглих. Причому, ні для кого не становило таємниці, що злодіяння ніяк не могли чинитися без відома чи схвалення його величності начальника.

Почалося все, здається, 3 квітня 2017 року, коли спіймався на отриманні хабаря у сім з половиною тисяч доларів начальник митного поста «Північний» – див. у Реєстрі кримінальне провадження за №42017110350000075. А у перші дні вересня того ж 2017-го порушується справа (№42017040000001199)уже за ч. 2 ст. 366 КК України – внесення до офіційних документів завідомо неправдивих даних, що завдало тяжкі наслідки: митне оформлення 16 тролейбусів без сплати ввізного мита. І пішло, і поїхало: 22 січня 2018, коли на отриманні хабаря – неправомірної, як зараз трактують, вигоди – спіймалися працівники митного поста «Дніпродзержинськ», було відкрито кримінальне провадження за №42018040010000002. А через місяць, 28 лютого починається наступне провадження №42018040000000209 – за ознаками, передбаченими ч. 2 ст. 364 КК України – оформлення на митному посту «Центральний» контейнерів з телевізорами, які в митній декларації значилися як «баки гідроакумуляторні». Недобір платежів сягнув 2 мільйони 779 тисяч 700 гривень 32 копійки. Ясно, що ці та й інший настільки серйозні «тягарі» скоєних правопорушень не могли безслідно минутися для т. в. о. начальника митниці. Плюс кадрові непереливки і скандали, коли інспекторам та очільникам митних постів доводилося або щомісяця 15-75 тисяч доларів – залежно від розмірів ввірених їм підрозділів – «чистоганом» заносити шефу, або іти геть, утікаючи від гріхів подалі. Отож запахло смаленим, причім дуже, і кар’єра Сергія Сличка безславно, здавалося, завершилася. Сьогодні, коли той же Максим Нефьодов заходився комплектувати Митну службу в Україні «новими обличчями без корупційного і кримінального минулого», про пана Сличка логічне забути раз і назавжди – згодні?

Та не так насправді поки відбувається, як необхідно. Буквально місяць тому Сергій Васильович, все одно, що немов Пилип з конопель, вистрибнув по суті з небуття: колишній підлеглий по Мінекономрозвитку Нефьодова, а нині в. о. начальника Державної фіскальної служби України Денис Гутенко повернув Сличка на посаду начальника Дніпропетровської митниці. Правда, знову т. в. о. – відтак за старою і добре відпрацьованою схемою. Якщо згадати кіношного митника із знаменитого колись фільму «Біле сонце пустелі», то щоб щомісяця митниця давала йому добро. Це одне. А друге полягає в тому, що Гутенко тут уже як п’яте колесо до возу. Треба нагадати, що за часів попередньої влади українська митниця працювала – і працює досі – в складі якраз Фіскальної служби. Та буде знов діяти окремо й самостійно. Отож її і створює з чистого аркушу наразі Максим Нефьодов. Він сам про це афористично оповістив громадськість країни, заявивши, що «в новій митниці я поки що єдиний її працівник». І набираю, докинув Максим Євгенович, «нові обличчя», у яких «чисті помисли і незаплямовані репутації».

Так що підбирає таки він нових людей з негіршою ніби ретельністю, ніж колись більшовики відбирали полум’яних і чесних бійців в чекісти. І знайшов за потрібне вернути до лав наче «очищеної від скомпрометованих минулим» і таких «самовідданих» її багнетів, як Сергій Сличко. Він, зрештою, не єдиний і не виняток, кого насправді з сумнівним і далеко не прийнятним «досвідом» знову скликає під стяги «нової» ніби тепер неодмінно порядної митної служби явно запопадливий Максим Нефьодов. Але Сличко надто показовий на цей рахунок. Виявилося, Сергій Васильович після свого фіаско на посту начальника Дніпропетровської митниці нікуди й не зникав і не пропадав. З квітня 2018 року і по серпень нинішнього, якщо хочете знати, він перебував то у відпустках, то на лікарняних. Все одно, що пересиджував не кращі часи в кукурудзі і не полишав надій рано чи пізно вернутися у рідну стихію. Скажемо більше – вірив і знав, наче у нинішній Україні за будь-якої влади він дуже «цінна квадра», як висловлювалися у подібних випадках колись.

Чи це й зараз дійсно так? Сумно, браття, стає, коли усвідомлюєш, яких «пережитків минулого» веде за собою у «нову митницю» хвацький Максим Нефьодов. Невже йому вдалося і вдається досі зачарувати і обводити навкіл пальця слуг народу і, виходить, самого Володимира Зеленського?

Микола ОМЕЛЯНЕНКО