Священик Петро Мартинюк допоможе не зірватися в прірву відчаю чи горя

Перш за все, хочу подякувати Рівненській митрополії УПЦ КП. Юрій Качан, секретар архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона дуже допоміг знімальній групі в організації зйомок програми «Сповідь».

Випадково перед тим, як розпочати статтю натрапив на фото Варвари Мартинюк, доньки священика Петра Мартинюка, проректора Рівненської духовної семінарії УПЦ КП.

Людина-загадка. Ні, він абсолютно відкритий до діалогу, а наша «Сповідь» була щирою та відвертою. Загадкою для мене стало інше. Глибина. І відчуття повної відсутності метушливості, впевненість в Господі, і в обраному життєвому шляху. Для мене це і є справжня велич.

Це були зйомки четвертої в той день передачі. Було складно, і сили танули разом з воском палаючих свічок. Глибина. Велич. У нас відбувся неймовірний діалог. Священик і прихожанин. Ми дивилися одне одному в очі і розуміли – від нашого діалогу залежить вкрай багато. І для кожного з нас, і для Віри, котра визначає наше життя, і для людей, що будуть робити для себе серйозні висновки, дивлячись цю передачу.

Величезний храм і два маленьких українця. У одного ВЕЛИЧ віри Господньої, у іншого – запитання прихожанина і християнина. Доступ до спілкування зі священнослужителями моєї рідної та кровної церкви дає мені Господь і Церква.

Вкрай важливим такий діалог є саме сьогодні, напередодні автокефалії. Історична справедливість через 450 років. Страшна цифра. Надзвичайно страшна. Кремлівська церква привила не властиві нам цинічність, байдужість і хамство. Ця штучна релігія замість чистоти Молитви і сили Духу заарканила волевиявлення і намагалася своїми путами скувати вільний дух нашої нації. Спотворена кривавим режимом «шарікових», вона стала секретною службою по спостереженню за нашими душами, засобом впливу на них.

І як же це важливо, коли проїхавши 6 000 кілометрів, ти бачиш навпроти себе очі священнослужителя, котрий відчуває твій біль. І не просто відчуває, а відповідає тобі на нього милосердям. Куполи Храму і Господня тиша дали нам можливість спілкуватися душами.

Ми втратили метушню матеріального світу. Поза соціумом. Поза соціальною обмеженістю такого складного і заплутаного сьогодення. Потім ми спілкувались про це. Говорили про те, як багато існує того, що заважає нам спілкуватися одне з одним відверто та щиро. Відкрито. На очах у Бога. Ми не завжди це розуміємо. Не завжди почитаємо Господа.

Отець Петро викладає в духовній семінарії. Часто буває так, що священик канонічно і літургійно знає, як проводити службу і проповідь. Він виконує свою роботу гідно і в Господі. Проте почути душу, як Ісус, до снаги не кожному. Врятувати від сумнівів та неспокою. Заспокоїти. Подарувати Віру. Вчасно надати молитву, котра допоможе не зірватися в прірву відчаю чи горя. Люби ближнього свого, наче себе САМОГО. Врятуй його. Врятуй, отче!

І коли я побачив очі цієї маленької дівчинки, доньки отця Петра, …мене поглинуло усвідомлення – ось звідки така велич, такий дух. Це любов. Божа. Щира. Сильна. Священнослужитель такий, яким він ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ бути.

Поринув у спогади про отця Дмитра Поворотного, матінку Наталію Кудрянську, отця Василя Вірозуба, отця Андрія Ляшика. Господи, дай моєму Храму УКРАЇНСЬКОЇ сили Духу. Допоможи нам, Господи. Помилуй. Зупини ВІЙНУ. Борони нас, Боже.

Священик Петро Мартинюк побачив мій біль, котрий роз’їдає душу всі роки війни. Сповідь – це біль війни, це небажання ховати найкращих. Сповідь – це крик до Господа про долю моєї нації, котра вже тисячу років не може позбавитися від нав’язливого та липкого рабства болотних кремлівських щурів і закривавлених мантій.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Петро Мартинюк

https://youtu.be/omczlAVHlNs