На Черкащині,в мальовничій місцині поблизу містечка Золотоноша знаходиться один з найдревніших в Україні монастирів,званий в народі Красногірським.Витоки історії монастиря сягають неспокійних і сповнених звитяги часів,коли по чистому плесу повноводної  тоді річки Золотоношки ходили козацькі чайки...

За переказами,відлюдне життя на Красній горі започаткував чернець з Константинополя десь наприкінці 16-го століття.Ніби-то явилась йому уві сні Цариця небесна і звеліла йти в землю руську, на гору біля Золотоноші  щоб вершити подвиг чернецький.Довго шукав він,але таки знайшов гору,яку люди називали Красною.Та гора була геть вся поросла чагарником-диким персиком.Мав той чагарник цікаву властивість-цвісти з початку весни до перших осінніх приморозків.І впродовж цього часу гора була вкрита яскраво-рожевим цвітом.Здалеку здавалось,що вона охоплена пурпуровим полум'ям.Неважко здогадатись,чому гора має таку назву.Давно вже не цвіте на горі дикий персик і лише весною тюльпани на монастирських клумбах нагадують,що гора Красна.

Про ченця,який оселився у власноруч викопаній печері,незабаром стало відомо власнику цих земель козаку Івану Шебету-Слюжці,який вирішив посприяти ченцю в створенні монастиря,звісно ж,чоловічого.Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу.З часом монахи збудували перший храм із верболозу в честь  великомученика Георгія Переможця. Але цій церкві не судилося довго проіснувати. Новий  храм, збудуваний  козаками,  теж назвали в честь святого Георгія. В  1680 — 1687 роках був побудований Покровський дерев'яний теплий храм.  Нинішній кам'яний Покровський храм був побудований в 1859 році. Кам'янний Спасо-Преображенський собор був  побудований в 1767 — 1771 роках за проектом відомого українського  архітектора І.Григоровича-Барського за кошти святителя Софронія,  єпископа Іркутського,в стилі українського бароко.

Слід зазначити,що монастирі,засновані українським козацтвом, були не лише твердинею православної віри, а й осередками вченості, мудрості та джерелом знань, у тому числі й у  військових. Саме в монастирях зберігалась і вдосконалювалась козацька  військова наука. Виконували козацькі монастирі й ряд інших функцій —  кожна така свята обитель була водночас  фортецею і  шпиталем  для поранених та хворих,притулком для старих та немічних козаків. Саме  з цієї причини, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням  козацьких монастирів. Їх закривали, а багато з них із часом перетворили  на жіночі — менш небезпечні з погляду нових московських господарів.Особливо сильного розмаху  процес нищення козацьких монастирів набув після придушення Коліївщини. Доля стати  жіночою судилась і Красногірській  обителі.

Найбільшого розквіту з часів,коли монастир став жіночим,обитель досягла якраз перед жовтневим переворотом.Але вже в 1922 році більшовики пограбували й закрили Красногірський монастир, а  понад 700 черниць та послушниць вигнали геть. На території обителі розташувався  будинок для інвалідів, а всі монастирські святині були передані до Черкаського міського  музею.Доля цих святинь по сей день залишається невідомою.Далі-ще гірше. Напередодні 2-ї світової  війни 2 квітня 1941 був напівзруйнований Преображенський собор .

Відновлення монастиря збіглося з німецькою окупацією Черкащини.З дозволу німецької влади обитель починає функціонувати у листопаді 1941 року.  В обителі тоді було близько півтора десятка черниць, які заробляли собі  на прожиття тим, що наймалися на важку поденну роботу до селян із Бакаївки та Антипівки. Значне поповнення черниць відбулося на початку 60-х років під час нової хвилі гонінь на церкву. З ліквідованих монастирів  сестри сходилися в Красногірський, закривати який влада чомусь не стала. Відтоді монастир не припиняв своєї діяльності.

Остаточне ж відродження обителі приходиться на кінець 1980-х років,коли був відреставрований Спасо-Преображенський собор і Покровський храм.В 2003 році обителі була повернута земля,яка належала їй до 1922 року.

Зараз Красногірський монастир є одним з найважливіших духовних центрів Черкащини.Також він приваблює до себе поціновувачів старовинної архітектури і людей,небайдужих до нашої минувшини.