Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Олександр Кониський

Небо сумувало осіннім дощем, коли ми поверталися додому з мандрівки Чернігівщиною. На противагу фізичній виснаженості та втомі душа палала радістю. Наша велична країна жила, розквітала, виховувала дітей та бриніла українством. Наша велична країна усвідомлювала нестерпний біль втрат у боротьбі із зовнішнім та внутрішнім ворогами, та всупереч усім негараздам любила молилася та вірила. Квітка-душа України зачаровувала, барвами, лініями та ароматами та щедро напувала нектаром українства душі дітей цієї землі. Величної, славної землі.

Чернігівщина ласкава та ніжна. Вона зустрічає добрими посмішками та відкритими серцями, зачаровує глибиною, надихає красою. Попри всі мої намагання відчути душею, усвідомити цей край, я так і не зміг повністю його осягнути. Сіверщина вражає глибиною, дає змогу відкривати себе знову і знову, осягати все нові й нові грані цієї землі.

Сотнею «Сповідей» ми будемо відкривати для України та українства красу цього величного краю, його славну історію та потужне сьогодення. Кожна доля, кожна душа – особлива, неповторна та надважлива грань буття Нації. І усі вони розквітають під сонцем любові до нашої неймовірної країни.

Наша Нація – це ті, хто йдуть з нами в одному напрямку, мають ті самі мрії про мир та розквіт для України, люблять нашу землю. Нам так важливо знати одне одного! Знати та усвідомлювати, що ніхто з нас не самотній у своїх мріях та прагненнях. Та ніхто з нас не здатен самотужки цього досягти. Тому нам надважливо єднатися, довіряти одне одному та усім разом вірувати у спільний успіх, спільну мрію. Божою ласкою на мою долю випала велика честь познайомитися з цими людьми, торкнутися їхніх душ в діалогах на очах у Нації і Бога.

Чернігівщина. Маленька часточка різнобарв’я України з величезним серцем та неосяжною глибиною. Я відшукав там дивовижні перлини українства – діаманти людських душ. І мені знадобиться майже рік, щоб розділити цей скарб із Нацією. Наше знайомство з цим краєм розпочалося на тихих вуличках Чернігова. Готуючись до поїздки, ми вивчали вражаючу історію цієї місцевості й навіть не могли мріяти про те, яким дивовижним квітом відкриється для її сьогодення.

Першими, кого ми зустріли тут стали митці Чернігівського обласного центру народної творчості, котрий очолює Юлія Солонець. Юлія Сергіївна з неймовірним теплом та любов’ю знайомила нас з майстрами центру. Всі ці люди душею та працею зберігають, розвивають та примножують нашу народну культуру та творчість. Юлія Солонець. Сильна, потужна особистість з палкою, затято українською душею. З материнською любов’ю, турботою та суворістю вона душею обіймає очолюваний нею Центр народної творчості та докладає надзусиль для того, щоб ця твердиня українства не просто продовжувала своє існування, а розквітала та розвивалася. Такі душі не вміють жити для себе й прагнуть віддати всі сили, усіх себе заради того, чим живуть та чим палають. Тому усім нам, усій Нації так важливо знати їх, цінувати, берегти та підтримувати.

Сотнікова Олена Василівна. Людина, котра вражає надглибокою усвідомленістю свого роду, свого коріння. Її українське серце так глибоко та повно відчуває душу її батька, котрий присвятив життя українству, українському фольклору і котрий, я в цьому певен, пишається своєю люблячою донечкою, що присвятила своє життя рідній культурі та мистецтву.

Олег Ярошенко. Наша країна говорить до нас, розповідає, розкриває нам своє величне минуле. Олег з дружиною одні з тих небагатьох, хто здатні чути, відчувати це. Вони відшукують старовинні вироби та не просто відтворюють їх форму, а за цією формою відшукують зміст, розкривають зміст тих людей, тих часів, котрі це створювали. Олег щасливий, добрий та світлий майстер своєї справи.

Андрій Каменецький. Різьбяр. У його руках дерево заново оживає, набуває нової форми та душі. Він здивував мене дитячою іграшкою, всередині якої знаходиться розетка – стародавній символ, енергетично сильна точка. Дуже цікавий діалог.

Аліна Каплюк. Майстриня лялькарства. Спочатку своєю свідомістю, а потім і своїми руками вона створює ляльок, даруючи казку своєю творчістю.

Маріанна Ваценко. Майстриня писанкарства. Вчитель, котрий власним прикладом надихає творити. Людина, котру потрібно чути.

Лідія Гончар. Майстриня лозоплетіння. Спокійний, розважливий, усвідомлений митець. Познайомившись з її творчістю, я вперше зустрів не тільки предмети побуту із лози, а й художні вироби: птахи, квіти та багато іншого.

Микола та Вероніка Тараненки – батько й донька. Гончарі. Майстер занурює руки у глину, а вона так само занурюється в душу майстра, глибоко відчуваючи стан душі, завдяки чому кожна робота, кожен виріб несе в собі відбиток душі майстра.

Наталія Войстрикова. Займається обробкою шкіри. Ще один доторк до глибин нашої генетики та творчості.

Капелан УГКЦ Петро Мирчук. Не так просто зустрітися з цією людиною, адже він стільки часу проводить на фронті. Але нам це вдалося й у тихому сонячному храмі ми розмовляли про віру, Україну та війну.

Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та його неймовірний колектив. Глибокі, людяні, усвідомлені особистості, потужні науковці та викладачі. Вони зачарували мене своїм ставленням до наших юних українців, котрим випало щастя навчатися у них.

Марина Ковальчук. Вчителька з дивовижно теплими та щасливими очима. Емпатична та глибока людина.

Марина Сівакова. Аспірантка та соціальна працівниця, у якої вистачає душі працювати з особливими дітками.

Марина Кеда. Вольовий, принциповий педагог. Пані Марина бере активну участь у міжнародних проектах університету та представляє його на міжнародному рівні. Усвідомлена українка, котра знає, цінує та поважає свою історію.

Ірина Кондратенко. Керує студентським хором, навчає мистецтву, котре вона любить усією своєю глибокою творчою душею.

Юрій Карпенко. Еколог. Людина, котра знає, усвідомлює та відчуває землю в усіх її проявах: як у фізичному, так і в географічному та історичному.

Сергій Гаркуша. На своєму факультеті навчає юних українців спортивному завзяттю та волі до перемог. Вчить студентів постійно працювати над собою, самовдосконалюватися й ні за яких обставин не здаватися та не опускати руки.

Володимир Дятлов. Вчитель. Історик. Проректор. Людина, котра живе університетом, творить його історію та й сама вже стала частиною сучасної історії рідного «Чернігівського колегіуму»

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана. Цитадель художнього мистецтва Чернігівщини, котра подарувала нам дивовижні враження, зустрічі та знайомства. Художники – люди, душі яких так глибоко та потужно відгукуються на красу світу, даровану нам Творцем.

Володимир Наталушко. Ззовні стримана та навіть трохи закрита людина, котра вражає красою та силою свого внутрішнього світу. Тонкий та глибокий діалог.

Віталій Василевський. Нам пощастило стати свідками маленького дива: коли людина перед камерою зуміла настільки глибоко відкритися та поділитися з нами своїм внутрішнім світом. Світом чутливої, люблячої людини, котра дуже тонко відчуває красу. Дивовижна «Сповідь».

Тетяна Федоритенко. Людина зі своїм, неповторним відчуттям світу. Ми познайомилися дещо квапливо та хаотично, проте в діалозі зуміли почути душі одне одного та після першої зустрічі прощалися вже ніби давні знайомі.

Лілія Ібрагімова. Не тільки пише сама, а й навчає дітей творити, викладаючи малювання. Ця людина зачаровує своєю глибиною.

Людмила Койдан. Вона дивиться на світ, бачить його дивовижно чистими та світлими очима, чистою та світлою душею.

Олена Ісаченко. Цільна, креативна особистість. Ми не змогли обмежити діалог зйомками програми та продовжили його після того, як камери були вимкнені. Вона з неймовірною любов’ю ставиться до України. Моя душа квітне, коли я зустрічаю таке щире ставлення до нашої країни.

Ірина Ральченко. Вона з материнською ніжністю та любов’ю ставиться до художньої творчості. Відчуває її душею, цінує та оберігає усім серцем.

Тетяна Гненюк. Каліграф. Вона приїхала до музею напередодні своєї виставки, щоб перевірити готовність експозиції і одразу потрапила у круговерть знімального процесу, коли камери увімкнули раніше, ніж вона усвідомила, що відбувається. Та це не завадило нам провести цікавий діалог. Каліграфія – мистецтво, котре вимагає глибини та спокою душі.

Юрій Ткач. Директор художнього музею. Проста, совісна та відкрита людина. Він уважно, самовіддано та відповідально ставиться до життя та діяльності музею. Остання «Сповідь» в той насичений день, як знаменник величезної та надважливої праці усього колективу музею.

Катерининська церква. Форпост віри, що розташувався на в’їзді до міста. Дивовижний храм рідної церкви. Благословенна тиша цього місця заспокоює душу, а уважні та добрі очі духовних наставників зігрівають її вірою та любов’ю.

Євген Орда. Капелан, благочинний Чернігівського району. Він пройшов війну, був разом із Нацією в найстрашніші миті нашого сьогодення. Дивовижна відданість Богу та Україні, неймовірна сила душі та віри.

Ієрей Максим Щербина. Капелан. Уважний та розсудливий. Нам знадобилося зовсім небагато часу, щоб почути один одного та не знадобилося багато слів, щоб Нація зуміла почути його.

Протоієрей Олег Сиротенко. Мудрий священик, котрий прийшов до Господа у свідомому віці, обравши шлях духовного служіння.

Протоієрей Микола Опанасенко. В той день нам лише дивом вдалося знайти час, щоб зняти програму. І я щасливий тим, що нам це все ж таки вдалося і я маю змогу подарувати Нації сповідь священика з козацьким корінням.

Протоієрей Антоній Панасенко. Капелан. Сила та міць нашої Нації. Духовний воїн з відкритим серцем та щирою душею.

Отець Мирон. Настоятель храму святої Параскеви. Відчував себе так, ніби спілкуюся з монахом. Людина, в бутті якого набагато більше Божого, ніж мирського.

Протоієрей Роман Кіник. Секретар Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме за допомогою цієї людини ми змогли відзняти стільки програм зі священиками рідної церкви. Людина, в якій стільки світла і добра, що поруч із ним одразу стає тепло на душі.

Матінка Любов Кіник. Вперше я отримав змогу зняти «Сповідь» дружини священика. Пані Любов погодилася на програму і я щасливий буду поділитися із Нацією цим діалогом. Священики розпочинають свій шлях дуже непросто: зі зруйнованих, напівпорожніх храмів, або навіть з пустирів, на місці яких потрібно збудувати церкву. Тому мені так важливо було почути цю людину, котра попри всі негаразди зуміла дарувати чоловікові любов та підтримку. Українка. Мати. Педагог. Кохана та любляча дружина протоієрея Романа Кіника.

Чернігів мене здивував та схвилював. Я понад усе боявся упустити бодай щось, боявся не зуміти відшукати та показати ту потужну хвилю українства, котра наповнює це місто. Я постійно боюсь стратити нашу країну. Це мій величезний страх, як відлуння любові до Батьківщини. Чернігівщина подарувала так багато невідомої мені України, що я й досі не можу повною мірою осягнути глибину цього дару. Які ж ми, українці, дивовижні! Я не втомлююся дякувати Богу за українство та молитися за нього.