Снимки пленных.

Всего за период войны в СССР было мобилизовано 29,5 млн.
Из них погибло на полях сражений от 8 до 9 млн.
Сколько погибло в госпиталях и несколько позднее от тяжёлых ранений неизвестно.
Сколько получили инвалидность неизвестно.
Попало в плен 5,9 млн (согласно советской статистике, кстати).
Из них около 3,5 млн в течении 1941 года.
Около 2 млн. в течении 1942 года.

Остальные позже 1942 года.

От 1го до 1.5 млн. дезертиров, из них около 150 тыс расстреляно.
Примерно столько же участвовало в вооружённых и вспомогательных подразделениях Вермахта, полиции и СС.

Далее то, чего нигде не случалось.
Повторная мобилизация. Т.е. дезертиров разбежавшихся в начале войны, а также военнопленных, отпущенных немцами в 1941 году (тогда немцы верили в скорую победу, острой нужды в раб силе не было, тратить на содержание слишком затратно, об этом пропаганда предпочитает молчать),
при приближении фронта в обратную сторону, заново призывали в советскую армию.

При опросе на освобождённой большевиками территориях бывшие дезертиры и пленные часто выдавали себя за партизан, с приписыванием себе заслуг, которые сложно было перепроверить, отчего в стране "сильно было развито партизанское движение". Проще сказать, по сводкам партизанского движения партизаны уничтожили немцев больше чем советская армия.

Так что согласно сводкам, как армии, так и партизан, Вермахт должен был полностью уничтожен ещё к середине 1942 года.

[ Читати далі ]

Недавно дочитав книжку під вказаною у заголовку назвою, російською "Утерянные победы".
Для того щоб ніхто не маніпулював що там написано, як робили деякі аккаунти на "i.ua", я вирішив прочитати її самостійно.
Хочу поділитися деякими цитатами з цієї книги.
Наскільки це актуально на сьогоднішній день, судити Вам, моїм друзям і товариству сайту в загальному.

Про дружбу між Третім Рейхом і СРСР :

" Радянський Союз тільки до тих пір буде підтримувати дружні відносини, поки у нашому розпорядженні готова до наступу армія"

" ..... що Німеччина у зв"язку з можливим рано чи пізно вступом Радянського Союзу, який став тепер безпосереднім сусідом (як би Кремль і не здавався тепер миролюбно налаштованим у відношенні до Німеччини), знаходилась під прихованою загрозою війни"

" Він (Гітлер) боявся експансіоніських устремлінь російської держави...."

"В будь-якому разі, зосередження сил на нашому, а також на угорському та румунському кордонах було достанньо загрожуучим".

А нам досі комуно-більшовики і їх нащадки плетуть казочки про солом"яного бичка, якого хотів з"їсти страшний сірий вовк, ну, тобто про "віроломний напад підлих фашистів", а виявляється що сірий бичок, тобто червоний, сам хотів затопити своєю смолою всю Європу.

Про комісарів : (відносно наказу верховного командуванння, який пізніше отримав назву "наказ про комісарів".
Суть наказу заключалась в тому, що в ньому говорилось про негайний розстріл всіх політруків, які попали  в полон і були носіями більшовицької ідеології.
 
" З точки зору міжнародного права політичні комісари навряд чи могли користуватися привілеями, які поширювались на військовослужбовців. Вони звичайно не були солдатами. Я навряд чи зміг би розглядати як солдата, наприклад гауляйтера, прикріпленого до мене в якості політичного наглядача. Але так само не можна було зараховувати цих комісарів до осіб, які приймали участь в бою, як наприклад медичний персонал, військових кореспондентів. Навпаки, не будучи солдатами, вони були фанатичними борцями, власне борцями, діяльність яких по традиційних війскових поняттях могла вважатися тільки нелегальною.
В їх завдання входило здійснювати не тільки політичний контроль над командирами, але й надати війні більш жорстокий характер, який повністю суперечив попереднім уявленням про ведення бойових дій. Комісари якраз
і були тими людьми, які в першу чергу ввели ті методи ведення бойових дій і поводження з військовополоненими, які були у явному протиріччі з положеннями Гаагської конвенції про ведення сухопутної війни.
Але якої б думки ми не були відносно статусу комісарів з точки зору міжнародного права, іхній розстріл після взятття в полон під час бою суперечив будь-яким уявленням солдатської моралі.... Виконання цього наказу загрожувало не тільки честі військ, але і їхньому моральному духу. Тому я був змушений доповісти моєму начальнику, що у військах, підпорядкованих мені, цей наказ виконуватися не буде.....",
і далі зноска №27 :
"невелика кількість комісарів , які не дивлячись на це, були були розстріляні, не були взяті в полон в бою, а схоплені як керівники або організатори партизан. З ними поводились згідно військового права"

А що кажуть комуністи? Що комісарів знижували в першу чергу тому, що "хатєлі унічтожіть пєрвоє в мірє соціалістіческоє государство". А виявляється, що згідно міжнародного права, комісари не вважались солдатами!
.
Про смертні вироки і згвалтування :

"Коли на початковому етапі війни двоє солдат мого корпусу були засуджені до смертної кари за згвалтування і вбивство літньої жінки, то це було справедливо".

А що маємо з іншого боку? Вислів Іллі Еренбурга : "Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок".

Про військовополонених (власних та армії противника):

"В Феоосії більшовики вбили всіх наших поранених, які перебували там в госпіталі, частину ж з них, яким був накладений гіпс, вони витягнули на берег моря, облили водою і заморозили на льодяному вітрі"

"Доказом того, що ми добре відносились до військовополонених, був їхній особистий вчинок  під час висадки радянського десанту під Феодосією. Там знаходився табір з 8000 полонених, охорона якиї розбіглася. Однак ці 8000 осіб, не кинулись в обійми своїм "визволителям", а навпаки, відправились маршем без охорони в напрямку Сімферополя, тобто до нас".

А пам"ятаєте казочку зі школи про генерала Карбишева, якого заморозили "азвєрєлиє есесовци". Виявляється що "гуманні НКВДисти" зробили це ж саме, але декількома роками раніше.

30.12.2012.                                   Рівне

"....Ключевой элемент хэппикратии – умелое манипулирование эмоциями. На появление такого типа властвования указал Айзек Азимов, автор трилогии «Основание», созданной им в конце 1940-х – начале 1950-х гг. Азимов предсказывал рождение власти, опирающейся на манипулирование эмоциями.

Это предсказания контрастировало со ставкой СССР на передовые машины. Как писала в 1959 г. «Правда», советская выставка в Нью-Йорке должна была показать американцам «макеты трех советских спутников, макет последней ступени космической ракеты, сделанные в натуральную величину, макеты атомных электростанций, атомного ледокола «Ленин» и самого большого в мире синхрофазотрона».

Выставка оставила американский народ равнодушным. Жители Нью-Йорка, видимо, не смогли установить эмоциональную связь с синхрофазотроном.

Зато простым людям в Советском Союзе очень понравилась экспозиция достижений США, развернутая в том же году в «Сокольниках», особенно, кухонное оборудование, бытовые телевизоры и кулинария. Выставку посетили 3 млн. человек, которые унесли с собой буквально все, что можно было унести, хотя уже в первые дни выставочные буклеты с красивыми картинками стали прибивать к стендам гвоздями. Но отрывали и их. «Выставочную войну» СССР с треском проиграл. Это была прелюдия к тому, чтобы проиграть свою страну за джинсы.

Подробнее о хэппикратии.

Возможна ли (суверенная) российская хэппикратия? Вы могли подумать, что раз у них есть хэппикратия, то и у нас она может быть. Ну, бросим пить и воровать…

Не получится!

Невозможность иной хэппикратии следует из того, что это власть над мыслями и эмоциями, заставляющая людей ощущать себя счастливыми. Для такого типа властвования аксиомой является отсутствие альтернатив предлагаемому типу счастья.

Осознав невозможность бороться с США мирными средствами, СССР избрал стратегию ударов по периферии американской империи.
Вслед за войной в Корее, которую американцам удалось не проиграть, был нанесен удар во Вьетнаме, обернувшийся для противника тяжелейшим за всю историю США поражением. И лишь после победы СССР во Вьетнаме американцы сели за стол переговоров, в конечном итоге прекративших гонку ядерных арсеналов.

Итак, вывод из урока истории кажется ясным: следует навязать конфронтацию США там, где их хэппикратия не слишком преуспела.

Россия пытается повторить игру СССР эпохи Брежнева (хотя начал это Хрущев, а задумал, возможно, Сталин). Цель прежняя: заставить США согласиться на признание сфер влияния, возобновить экономическое и технологическое сотрудничество.

Каковы шансы повторить победу Брежнева?

Брежнев не принимал в Верховный Совет бандитов, не грабил советское общество, не вывозил валюту из страны и не оставлял ее в банках стран НАТО, за исключением тех сравнительно небольших средств, которые требовались на секретные проекты международного отдела ЦК, и поэтому опирался на неизмеримо большие ресурсы и мог быть спокоен за тылы.

Напротив, России содержание одного только бандита из Совета Федерации обошлось в 15 раз дороже, чем мы вместе с Китаем потратили на войну во Вьетнаме (2 млрд. долларов). И если бы Брежневу сделали такой золотой подарок как Венесуэла, он бы от него не отказался.

Но. При наличии ресурсов и надежного тыла.