хочу сюди!
 

Наталія

51 рік, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-57 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Как?

  • 01.04.08, 15:52

 

...можно человеку в наше время без работы? Нет, плохо сказала - не только в наше время, а вообще? Ну, допустим, выходят девушки за богатых принцев и живут за их счет и на их обеспечении... Мне реально стыдно было бы. Если я даже попросить у мамы денег не могу, хоть и в долг... И как люди живут в долгах, тоже не пойму... Как вы думаете?

 

mobivid.net

Р.А.Б.О.Т.А(((((

  • 01.04.08, 15:50
Существует вирус, распространяющийся Орально, а также через Прикосновения. Вирус называется "Реинфицирующий Амплификатор Бессмысленной и Отупляющей Тщетной Активности" (Р.А.Б.О.Т.А.) Получив его от своих коллег, начальства, или от кого-то другого, ни в коем случае НЕ ПРИКАСАЙТЕСЬ К НЕМУ! Этот вирус полностью уничтожит всю вашу личную жизнь! Если вам по какой-то причине необходимо войти в контакт с вирусом, наденьте куртку и вместе с двумя надежными друзьями посетите ближайший гастроном. Приобретите там противоядие, известное как "Всесторонне-Исцеляющий Напряго-Облегчитель" (В.И.Н.О.) или "Подавитель-Искоренитель Взбудораженности и Озабоченности" (П.И.В.О.) Принимайте противоядие через небольшие промежутки времени до тех пор, пока Р.А.Б.О.Т.А. не будет полностью удалена! Вам следует разослать это предупреждение пяти друзьям. Если у вас нет пяти друзей, это означает, что вы уже инфицированы, и Р.А.Б.О.Т.А. управляет вашей жизнью!

Мансур аль-Халлай

  • 01.04.08, 15:47

Я сотни раз прорастал травой по берегам стремительных рек.

Сотни тысяч лет я рождался и жил во всех телах, что есть на Земле.

 

Думки

             (закінчення)                              Одного дня Руслан, як завжди, йшов селом, до контори. На сільських вулицях не було видно ні душі. Настала якраз обідня пора і всі люди спішно порались біля домашньої худоби. Хто з роботи прийшов, а хто з власного городу. Лише дід  Захар нікуди не поспішав. Він вже давно на пенсії, дружина померла, тож його господарство складалося з півня і десяти курей. Правда, ще є в нього кіт Федот. От і все. Через те часу в нього хоч відбавляй. Ось тому і сидить він разом з Федотом під плотом на лавочці. Гріються обоє на сонечку.

«Виявляється, що всі мене просто використовували, а чи шанували, як людину, як спеціаліста, хто знає? Хіба що дід Захар. Цьому від мене нічого не потрібно, а проте кожен раз, як мене побачить, ще здалеку здіймає кашкет і першим вітається. Он і зараз сидить на своїй лавочці і сто процентів, буде все як завжди,» - потішає себе Руслан думкою, наближаючись до того місця де сидить дід. Побачивши ще здалеку Руслана, дід здіймає кашкета і гукає назустріч: - Здоровенькі були пане бухгалтер! - А що я казав? – зрадів Руслан. - І вам доброго здоров’я діду! - повеселівши відповідає він дідові і думає: «Ось цей старий нічим зі мною не зв’язаний. Йому просто мене приємно бачити, і поважає. Кожен раз, як мене побачить кашкета здіймає і кланяється. Точно як говорив на лекції Дмитро Омелянович. Значить я все ж таки шанована людина. Головне - це думка простих людей». Та не встиг він ще пройти повз діда, як почув навздогін його думки: «Ось цей, ще зелений та вже голову задирає - головний бухгалтер. Я б може на нього і уваги не звертав. Та хто його знає, може коли прийдеться, попросити, щоб щось виписав в колгоспі. Тож краще першим привітатись, що з мене від того корона впаде з голови, чи що?..» Руслан з несподіванки аж через камінь перечепився почувши таку про себе думку. «Я ніколи ні з ким не поводився пихато, тим більше з дідом Захаром. Чого ж він так про мене думає?" - здивувався хлопець. Надійшла субота, скорочений день. Всі розійшлися по домах. Контора спорожніла. Лиш Руслан пихтить ще над паперами. Та його думки весь час повертають на інше. «Все як у Тараса Григоровича Шевченка: «Думи мої думи, лихо мені з вами,» - думає він і сумно посміхається. «А може б то я теж вже йшов додому, - подумав Руслан, як раптом згадав, що має зайти якийсь пастор, виписувати автобус. « А я вже касирку відпустив, - зітхнув він. - Прийдеться трохи зачекати. Я думав, що пасторі є тільки за кордоном. Виявляється що є і в Україні, у віруючих. Цікаво які вони,» - подумав Руслан. Взагалі то всіх священиків він не любив, чи через те, що батьки говорили, якщо хочеш гарно  жити і нічого не робити, то вивчися на попа. Йому весь час здавалось, що вони  дурять не тільки людей, а й Бога. Його думки раптом перервав стукіт у двері. - Заходьте, - гукнув він. До кабінету ввійшов високий з сивиною чоловік. Одягнений він в був простий чорний плащ. Обличчя відвідувача було худорляве з добрими очима. В очах Руслан добре розумівся. Не в одні очі він дивився. За день багато їх проходить і всі різні. - Слава Богу! - промовив відвідувач приємним голосом. - Слава навіки! – відповів бухгалтер. « - Це напевне і є отой пастор, - подумав він. Я ще з ним не говорив, а в мене уже склалось приємне враження про нього, « - мимоволі подумав Руслан. Як раптом почув думки відвідувача: « Це і є напевне той бухгалтер. Ще досить молодий, проте наче скромний для цієї посади.» Руслан аж закашлявся почувши таку про себе думку. - Я вас слухаю, - звернувся він до пастора. - Мені потрібно виписати автобус. Ми хочемо їхати на євангелізацію, яку проводить Біллі Грем. - Прошу сідайте. Я зараз все оформлю. Русланові раптом захотілося зробити щось приємне для цього чоловіка тому він сказав: - В нас автобус коштує трохи дорого, та я можу виписати його на когось з наших колгоспників, що їдуть з вами. Так буде на двадцять процентів дешевше. Гаразд? - Дякую! Якщо так можна, то нехай буде, як ви кажете, - відповів посміхаючись відвідувач. - От і добре, - підсумував розмову Руслан. Він швиденько виписав касовий ордер на ім’я одного з віруючих односельчан. Пастор підвівся. - Ну що ж, щиро дякую, - промовив він. – До побачення! Потім ступивши крок до виходу з кабінету, повернувся і додав: - А може й ви хочете почути, що думає про вас Господь? Приходьте завтра до Дому Молитви, на десяту годину, звідти вже поїдемо в область на зустріч з Біллі Гремом. Відвідувач пішов, а Руслан все ще сидів розкривши рота. «Що думають про мене люди я вже чув. А що ж думає Господь? Цікаво. Досить цікаво. Що поїхати? Але яке там, - він одразу ж відкинув таку думку. Нікуди я не поїду. Роботи повно. Та й як я поїду з віруючими? Що про мене подумають? Проте це дуже цікаво.» Руслан таки не поїхав. Закрутився, завертівся, та головне не відважився. Так пройшло ще два роки. Багато чого змінилось з тих пір. Руслан залишив роботу в колгоспі, не хотів брати участь в цьому великому обмані. «Що ж це виходить, - думав він. – Я знаю, що у всіх господарствах так роблять, а в районі двадцять сім колгоспів, а в області сімнадцять районів, а в Україні двадцять чотири області і Автономна Республіка Крим, а в Радянському Союзі - п'ятнадцять республік, тобто в цілому сотні тисяч таких, як ми господарств. Потім в газетах пишуть, які то ми передові, ось тільки за рахунок урожайності отримали тисячі тонн зерна. А його фактично не стало більше, все лише на папері. Так і з молоком: на папері є, а телята його і в очі не бачили. А якби злити все молоко, що приписано, в одному місці, на карті би появилось нове море - молочне. Та в принципі не тільки з цими двома видами продукції, і не тільки в колгоспах дописки. Яка ж то велика брехня вийде, коли взяти все докупи. Та в світі того не знають і можливо вірять в успіхи Радянського Союзу.» Звичайно на обмані далеко не заїдеш, тож і Радянський Союз проіснував не довго - розпався. Розпався і колгосп «Шляхом Леніна». Спочатку йому поміняли назву на «Новий шлях», потім поміняли голову колгоспу, згодом ще одного. Та процес був невідворотній - колгосп, як організація, перестав існувати. А тоді його ще й розібрали фізично - по цеглині, по камінчику, патичку. І залишилась на кінець, одна руїна. При  тім  всім, видно  бажання  почути, що  думає  про нього  Бог  було досить  сильним,  і ніяк  не  полишало хлопця.  Бо  одного разу  він  таки  пішов  у  зібрання до  віруючих.  Видно щось  йому  Господь таки  відкрив, бо  тепер Руслан більше не  чує  людських думок,  та  чує думки  Божі.  Проте цього,  як  виявилось, для нього  досить...

   А що ж до Русланових власних думок ? Що з ними трапилося? Вони тепер інші? Ще більш почорніли? Чи посвітлішали, вибілися?

   А нічого. А що з ними  трапиться  -  живуть, як і колись. Залишились такі, як і були  - чорно-білі. Такий баланс життя, що поробиш? Проте, вони тепер вільні. Не має грат, крізь які їм потрібно втікати. Їх навіть можна викласти на цьому всюдисущому папері. І не тільки у достовірних цифрах, а навіть на словах, а це повірте таки чогось варте…

Гимнастика для удовольствия

  • 01.04.08, 15:37
Объект желания

Гимнастика для столь особенной части тела кому-то может показаться неромантичной. Да, любим мы сердцем, но нельзя сказать, что тело тут ни при чем. Заветная мечта каждой из нас – быть самой лучшей любовницей для своего ненаглядного. И оставаться ею всегда, невзирая на возраст и обстоятельства. Это возможно, если с помощью специальных упражнений научиться управлять мышцами, ответственными за удовольствие – и ваше, и партнера. Тогда вы сможете...

* занимаясь любовью, каждый раз испытывать оргазм. Острота и интенсивность ощущений у "накачанных" дам возрастает. И ответственная за вагинальный оргазм точка G активнее всего стимулируется именно благодаря работе интимных мышц. Сексологи даже "прописывают" интимную гимнастику пациенткам, у которых есть трудности с достижением оргазма.

* Избежать разрывов во время родов и быстро восстановить растянувшиеся после них ткани, а также облегчить менструальные боли.

* Отодвинуть наступившего климакса и максимально быстро приспособиться к новым физиологическим условиям. Биологический возраст женщины зависит от выработки гормонов яичниками. Это происходит при условии достаточного притока крови к ним, чему способствует работа ближайших мышц. Недаром у восточных женщин, с юности обученных искусству танца живота и технике интимной гимнастики, репродуктивный период дольше, чем у европеек.

* И конечно же, доставлять мужчине больше удовольствия. Причем даже без его активного участия. Чтобы достичь подобного мастерства, понадобится немало времени и усилий. Но если задаться целью и тренироваться регулярно, ваши старания будут щедро вознаграждены.


Добрый доктор Кегель

Изобретателем интимной гимнастики считают немецкого врача Арнольда Кегеля. Хотя, если разобраться, японки, китаянки, гречанки и египтянки еще несколько тысячелетий назад владели техникой сексуальных тренировок в совершенстве. Но господин Кегель разработал специфические упражнения в медицинских целях.

Старался он прежде всего для своих пациенток, которые страдали от серьезных проблем вроде опущения матки или недержания мочи. Позднее обнаружился и необычный эффект таких занятий, что значительно расширило сферу их применения. Интимную гимнастику врачи стали рекомендовать всем дамам, желающим не только поправить свое женское здоровье, но и разнообразить сексуальные отношения.

Суть самого распространенного упражнения в том, чтобы сжимать мышцы промежности и на какое-то время удерживать их в напряжении. Техника несложная, но весьма результативная. Для этой внешне незаметной "зарядки" не нужно специально выделять время – ее можно делать в очереди, в транспорте или перед телевизором. Начните с пятидесяти повторений в сутки и постепенно повышайте планку до пятисот. Можно и даже нужно разделить тренировки на несколько этапов и помнить о них в течение всего дня – так вы не перегрузите мышцы, но будете постоянно держать их в тонусе.


ВУМ-билдинг

Увидев реальный эффект от простейших упражнений Кегеля, некоторые предприимчивые медики решили расширить и усовершенствовать его методику. Так родилась весьма экзотическая разновидность фитнеса – ВУМ-билдинг. Загадочная аббревиатура означает: вагинальные управляемые мышцы. Если желаете совместить обязательную утреннюю зарядку и полезные интимные тренировки – предлагаем несколько простых упражнений...

1. Станьте прямо, подбородок поднимите, руки расслабьте и держите вдоль туловища. Пройдите по комнате, как можно выше поднимая колени и вытягивая носки вниз. Сделайте 30-60 шагов. Затем немного усложните задачу: поднимая колени, отводите их в сторону, а затем опускайте. Тоже 30-60 шагов.
2. Лягте на спину, руки положите вдоль туловища. Сгибая ноги в коленях, подтяните их к груди, резко выдохните и сожмите мышцы влагалища. Вернитесь в исходное положение и вдохните. Повторите 15-20 раз.
3. Стоя, делайте глубокий вдох носом, живот втягивайте: при этом грудь поднимается, вагина сжимается. Задержите дыхание на 3-4 секунды. Медленно выдохните через рот и расслабьтесь. Повторите пять раз.
4. Снова глубокий вдох носом, но на этот раз выпятите живот и напрягите влагалище. Задержите дыхание на 3-4 секунды и медленно выдохните через рот, расслабляясь. Повторите 5 раз.
5. Лежа на спине, согните ноги в коленях, ступни на полу. Приподнимите таз, разведите бедра, и напрягая мышцы вагины, пресса и ягодиц, оставайтесь в таком положении 4-5 секунд. Опуститесь на спину и расслабьтесь. Повторите пятнадцать раз.
6. Поставьте ноги шире плеч, пятки внутрь, носки наружу. С выдохом медленно приседайте, сжимая одновременно мышцы промежности, на вдохе быстро поднимитесь. Повторите 15-20 раз.
7. Опираясь на колени и кисти, выгните спину вверх, подав таз вперед, влагалищные мышцы напряжены. Удерживайте напряжение пять секунд. Затем прогните спину, переместите таз немного назад, напрягая интимные мышцы пять секунд. Повторите 10 раз.


Двойная игра

Когда вы овладеете основами интимной гимнастики и захотите разнообразить занятия, привлеките к ним своего партнера. Естественно, если это не вызывает у вас обоих дискомфорта и неловкости. Заодно вы сможете проверить, достаточно ли накачаны ваши мышцы и приобрели ли они ту магическую силу, которая сводит мужчин с ума.

Но если тренировки вдвоем не входят в ваши планы, можно освоить упражнение с тренажером. На его роль подберите в секс-шопе нефритовое "яйцо" (именно эта форма лучше всего подходит для интимной зарядки). Сжимая такой тренажер мышцами влагалища, попробуйте удерживать его некоторое время, начиная с нескольких минут. Постепенно вы научитесь автоматически контролировать мышцы, работа которых позволит вам полнее наслаждаться жизнью.


Согласно исследованиям сексологов, примерно 80 процентов женщин, которые во время сексуальных отношений доходят до наивысшей точки блаженства, испытывают клиторальный оргазм, 15 – вагинальный, и только 5 процентов могут объединить эти два удовольствия. Научившись управлять интимными мышцами, вы войдете в последнюю группу.


Как и любые другие физические упражнения, интимная гимнастика может иметь противопоказания. Чтобы не навредить своему здоровью, не стоит заниматься ВУМ-билдингом, если у вас есть острые воспалительные заболевания или гинекологические проблемы, требующие оперативного лечения. Также лучше забыть о тренировках во время беременности и первые 4-5 месяцев после рождения ребенка.

Думки

                  (продовження 1)                 
Повернувшись з району, Руслан ще зайшов в сільський магазин. Продавщиця, тітка Одарка, стояла за прилавком і жувала печеня. Привітавшись хлопець став дивитись щоби купити.  Вибравши товар підійшов розрахуватись. Так аби щось сказати промовив до продавщиці:
- Як торгівля? Процвітає?
- Та не дуже, - відповіла та, зануривши руку в засік з печеням.
- Та й в нас не густо.
- Та так, - взялася до розмови тітка Одарка, якраз переджнивок ви напевне крім молока нічого і продати не маєте.
- Таки не маємо. Хіба так інколи на м'ясо здамо якогось бичка, та зараз масово продавати худобу шкода, худа - ще від зими не відійшла. Інколи випишемо якесь порося для своїх працівників чи пенсіонерів. Та тільки ті, котрі ще маленькі до
десяти кілограм, та й увесь торг. Для колгоспної каси, це як крапля у морі, а витрат багато. То на це потрібно, то на те, - став він розповідати Одарці.
- Так-так, - підтакнула жінка, віддаючи йому здачу.
Руслан вже ховав здачу в кишеню, як почув думки продавщиці : «Бідненький мій, що ти там знаєш. Он я недавно взяла порося. Мені виписала його на себе баба Параска, вона пенсіонерка, працювала все життя в колгоспі, тож для неї виписали
дешевше. Правда прийшлось дати пляшку олії, та то пусте. А отримувати з накладною пішла вже я сама. Там завфермою Тарас, видав мені порося, але вагою не десять кілограмів, як написано в накладній, а тридцять. Прийшлось теж дати
пляшку, правда горілки. Отак за дві пляшки я взяла не порося, а доброго підсвинка.»
Руслан поглянув на тітку Одарку. Та далі жувала печеня і загадково посміхалась. «От спритна яка, - подумав Руслан. - Голова інколи так виписував поросята, але ж то для районних керівників, а тут виходить, що і село не
дрімає.» Хлопцеві враз захотілось трохи зіпсувати її самовпевненість.
- Мушу йти, - сказав він. – Потрібно ще попередити завфермою, що у районі, у тих людей, що виписували колгоспні поросята вагою під тридцять кілограмів, вони здихають. Люди думають, що таким поросятам вже можна всяку їжу давати, а ті, після колгоспної, накинувшись на домашню об’їдаються, а потім перестають зовсім їсти і здихають.
- Та що ви таке кажете? - промовила раптом зблідла продавщиця. – Це правда?
- Та я точно не знаю, - проте диму без вогню не буває, - відповів Руслан
знизавши плечима.
«Не знаю, що там може бути з тими поросятами, чи перестають вони їсти чи ні, та знаю, що тітка Одарка тепер забуде про їжу. Он перша ознака, навіть печеня перестала жувати,» - в середині усміхаючись, як школяр-бешкетник, подумав
Руслан.  Він вийшов на вулицю. Пройшовши кілька кроків Руслан почув, як за спиною клацнув замок. Потім
задріботіли жіночі каблуки. Хлопець оглянувся. Замкнувши крамницю, з заклопотаним виразом на обличчі, кудись поспішала тітка Одарка.

Одного разу голова колгоспу повернувся з районної наради, як грозова хмара. Він зробив «розгони» на нараді колгоспних спеціалістів. Після того, на другий день, викликав до себе головного бухгалтера.
- Руслане Богдановичу, - звернувся він до нього. - Я вчора розповідав,
наскільки нашим колгоспом невдоволенні районні керівники. Наш колгосп став пасти задніх, особливо по надоях молока. Є ще перспектива низької урожайності
ячменю. Тому ми тут з зоотехніком і агрономом вирішили трохи виправити ситуацію. Ми збільшимо надої молока таким чином: по бухгалтерських даних збільшимо їх, а так, як фактично їх не має, то дописану різницю спишемо на годівлю
телятам. З ячменем зробимо наступне: п’ятдесят гектарів переведемо в однорічні трави, але обмолотимо. Зерно піде в валовий збір, а солома замість однорічних трав, на корм худобі.
- А що скажуть корови? Адже однорічні трави, то не солома. В нас і так надої впали, - висловив сумнів Руслан.
- Корови мовчатимуть, - голова поглянув на хлопця. – І ти мовчи.
- Добре, - буркнув Руслан. А потім додав:
- Та й з цукровим буряком нас не все в порядку.
- От-от. Добре що нагадав, - пожвавішав голова. – Ми тут теж покажемо менше гектарів ніж посіяли, а різницю спишемо, - він задумався. – Напевне теж на однорічні трави. 
Хоч-не-хоч, бухгалтер погодився. А потім і сам запропонував деякі ідеї голові. Помаленьку вони порозумілись.
Пройшло ще кілька місяців. В колгоспі зібрали і зернові, і картоплю, і цукровий буряк. Потрохи готовились до зими. Якраз підійшов день працівника сільського господарства. В великій залі зі всього району зібрались: керівники району,
колгоспні керівники і спеціалісти, кращі колгоспники. Перед святковим концертом, з привітальною промовою виступив начальник управління сільського господарства. Сьогодні, звичайно, говорилось тільки про досягнення на
колгоспній ниві. Називали кращі господарства району. Їхні керівники вставали, під оплески залу, кланялись на всі боки. Раптом Руслан, який сидів поруч голови колгоспу, почув з трибуни:
- Сьогодні можна поздоровити і колектив колгоспу «Шляхом Леніна». Не має що гріха таїти, були проблеми в цьому господарстві. Ми поговорили з його головою Володимиром Сергійовичем. Треба віддати йому належне: він правильно зрозумів політику партії. Відставання по надоях молока, суттєво зменшилось, а урожайність зернових і цукрового буряка в порівнянні з минулим роком, завдяки його енергійному керівництву значно виросли. Поздоровляємо. Значить, коли захочеш -
можеш.
Руслан поглянув на голову колгоспу. Володимир Сергійович, який вже відкланявся на всі боки, стояв гордо піднявши
голову. Він аж почервонів від задоволення. Руслан теж, але від сорому.
  
З тих пір в Руслана усе пішло, як по маслу. Хоч і трохи набридло торби возити до району, ну та це вже дрібниці. Такі відносини тривали майже рік. І хоча Руслан чув думки інших всього лише один день, та тепер він і так догадувався,
що хто хоче і думає про нього. Тепер в усіх інстанціях він був свій чоловік. Його привітно скрізь зустрічали. Звичайно ним були задоволені і колгоспні спеціалісти і сам голова колгоспу. Непогано ставились до нього і колгоспники.
Аж ось одного разу, здаючи звіти, він знову почув думки інших…Та вони були трохи відмінні від тих, які були колись... Ось деякі з них: «Вже той бухгалтер з «Шляху Леніна» набрид. Думає, що купив нас за якусь торбу огірків, чи мішок
капусти. Щось придумав би оригінальніше, ну хоча би здогадався завезти додому, а то приволік усе сюди, на роботу. Ще хто щось не так подумає.» «Ти диви!? Ще й вередують,» - подумав Руслан.

(далі буде)

Секреты базового гардероба

  • 01.04.08, 15:27

Секрет № 1.
Основных нарядов может быть не много, но все они должны сочетаться по цвету, фасону и ткани. Не стоит останавливаться на мимолетно модных формах, но и зацикливаться на чистой классике тоже ни к чему.

Секрет № 2. Подумайте, какая цветовая гамма вам ближе: контрастная черно-белая, теплая коричнево-золотая или холодная серо-синяя. Выбирайте палитру и старайтесь ей следовать!

Секрет № 3. Парадокс, но иногда даже цветастая вещь может выступить базовой. Главное, чтобы в комбинациях с другой одеждой она смотрелась по-разному. Пробуйте, экспериментируйте, меряйте!

Секрет № 4. Завсегдатаи вашего шкафа должны быть очень хорошего качества. Зато дополнения, быстро выходящие из моды, можно покупать желательно на один сезон. Рассчитывайте свои финансы, чтобы хватало на все!

Секрет № 5. Дабы за считанные минуты превратить повседневный комплект в вечерний или деловой, нужно следовать правилу "третьего слоя". Если каждый день менять шарфы, пояса, жилетки или жакеты, никто не заметит, что вы уже неделю ходите в одних и тех же брюках и блузке.

Секрет № 6. Must have на все времена -- классические джинсы и свитер. Единственное условие, покупайте традиционные варианты без временно актуальных "наворотов". А вот черная рубашка, по словам мужчин -- самая женственная и универсальная вещь. Унисекс нынче в моде!

Пикантная ситуация! (Только для взрослых!!!)

С огромного экрана льется, какая то скукотища.

Людей в кинозале немного и как то немного шумно.

На экране главная героиня заламывает руки и громко кричит:

-О! Как ты меня не понимаешь!!!

Девушка сидящая рядом выгибает спинку и вдруг опускает свою руку мне на брюки, легко проходит пальчиком по моему члену, отчего он вздрагивает…

Я оборачиваюсь и кусаю ее за мочку ушка…

Её пальцы неловко расстегивают молнию на моих брюках, она наклоняется и мой член немедленно оказывается глубоко в ее ротике… Она на секунду замирает облизывая языком мою головку…

Мой член вырос уже настолько что вот-вот выскочит из кожи.))

Она не торопясь скользит по нему своими губами. Ужжжасно приятно.. прямо растворяешься в какой то мягкой перине )) У нее мягкие губки и обжигающий язычек.. Прелесть.

Она отрывается и смотрит на меня своими сверкающими озорными глазками, я беру ее за руку и тащу в закуток перед входом в зал, за ширму. С экрана несется:

-Ты меня не любишь! негодяй!

Она поворачивается ко мне попкой и трется о мой член. Едва успеваю надеть презерватив и поднять ее юбку, от нетерпения руки дрожат, сразу, резко, проваливаюсь в ее мокренькую киску на всю глубину.. и еще поглубже.. еще.. Мои руки крепко сжимает ее бедра...

Вдруг за ширму, мягко, как кошка, проникает еще одна девушка, видимо подружка моей новой знакомой ) Она быстрым движением провела языком по моей шее и, подняв юбочку, дает полизать свою киску подружке...

От этой картины я кончаю бурно.. так что хочется зарычать...

Откуда то сверху раздается громкий неприятный писк.

 

Я открываю глаза............

Будильник верещит что есть мочи!

Сегодняшний  день обещает мне много интересного.))

Мне пора.......

 

Развод удался!!!

  • 01.04.08, 15:22
Утро начиналось довольно весело и интересно. Количество людей, которых я развел, приравнивалось к 8-10. Я этому был несказанно рад. Это был почти рекорд!!! Но я решил не останавливаться на достигнутом и побить рекорд (15 человек) за один раз!!!

Вы думаете, что это очень тяжело??? Нифига!!!

Вот, что я сделал!!! Я всего лишь поменял дату своего рождения, перенеся его на 1 месяц и 3 дня назад. Получилось именно сегодня. Я был уверен, что народ, устав от шуток, просто не поверит. Но насколько я был удивлен, когда один за другим мне в личку начали сыпаться поздравления!!!

Далее привожу список мною облапошеных:

1) Никс. Он хоть и долго не верил, но все-таки решил меня поздравить.
2) Мата Хари. С небольшим подозрением (все-таки вдруг обманываю ) поздравила и намекнула, что неплохо было бы выставиться.
3) На-та. Выпила за мое здоровье (даже не пригласив меня), занюхала рукавом и спешно удалилась куда-то по делам.
4) Джин. Скупо, по-мужски, написал "мои поздравления" и тоже намекнул на алкоголь.
5) Тортоман. Сумел поздравить меня 2 раза. Причем в одной и той же заметке.
6) Пилигрим. Его поздравление меня зацепило до глубины души. Я уж думал честно признаться, что это все обман, но моя падонкаффская натура не позволила мне этого сделать.
7) Слониус. Выпил за мое здоровье, выпил за меня хорошего и улетел, но обещал вернуться.
8) Из_ми. Написала что-то сразу на 2-ух языках.
9) Аква. Надарила мне кучу цвяточкаф и сказала "Дык".
10) Дафна. Посетовала над приколом моих родителей надо мной 22 года назад и уважила очень позитифной улыбкою.
11) Эспиро. Крайне удивился такому совпадению и пожелал "всиго тибя в максимуме".
12) Итал. Написал почти поэму на тему моего поздравления, за что ему отдельное спасибо.
13) Лецз. Пожелала мне такое, что я смог понять только раза с четвертого .
14) Геварыч. Человек он прикольный, но жлоб!!! Подарил мне тортик с 8-ю свечками... Жалко что ли еще 14 поставить???
15) Блонди. Написала мне такое громадное поздравление, столько теплых слов, что я еще раз задумался над тем, что плохо поступаю. Но назад дороги уже нет... Она мне подарила самый страшный сегодняшний подарок!!! Палочку-заставлялочку!!!
16) Мадлена. Пожелала мне много всего (так и не уточнив, чего конкретно).

Итак, рекорд побит!!! Всем спасибо огромнейшее за пожелания и Ваше ко мне отношение!!! Всех люблю  и цемаю в розовые щечки

Да, признаюсь, это было очень подло с моей стороны. Не обижайтесь!!! Это всего лишь 1-ое апреля!!!

З.Ы. Я конечно понимаю, что с моим разводом до Команча мне далеко, но получилось все равно неплохо...

Думки

Вузька, тісна, заледве три на чотири, кімната. Вицвілі, голі стіни. Слабеньке світло з стелі. Глухі, сучкуваті двері. Майже квадратне вікно. Сіра металева решітка з арматури  -  ґрати. Тускле скло…

   Тюремна камера? Одиночка?

   Ні. Аж ніяк, ні.

  Металевий, сірий сейф у кутку. Глуха коричнювата шафа. Два столи, того ж кольору, один до одного буквою „те ”. Обабіч три крісла, зі спинкою. Прості. Дешеві. Одне з них по-центрі…

   Кімната слідчого?

   Ні. Аж ніяк, ні.

 Папери. Повсюди папери. Записи. Розрахунки. Книги. Ручки. Олівці. Друкарська машинка. Калькулятор. Рахівниця.…

  Кімната затвірника? Поета? Письменника. Науковця?

  Ні. Аж ніяк, ні.

  Проте кімната. Власна. Одиночка. Окрема. Вибивати  її довелося довго. Та тепер вона його, тут головного. Правда там, за порогом, теж головного, але не зовсім… Проте важливо, що тут  його місце роботи, його сховок, його місце роздумів…

  А думати йому є про що. Ой таки є, навіть тоді коли не хочеться  - є. Мусить думати. Як ось зараз. Такі вони думки. Самі лізуть у голову й не питаються готовий ти до них, а чи ні. Такі вже вони нахабні, настирні. Часом важкі, сумні, тривожні, навіть похмурі й злі. Інколи й радісні, веселі, добродушні, але в основному не тут. Не у цьому кабінеті, з голими стінами, сірими ґратами. Тут такі не приходять, не вільно. Не то щоби не вільно  - атмосфера не та. Правда, інколи вони таки виникають, та одразу ж поспішають майнути на вулицю, вирватися через заґратоване вікно, крізь тусклі шиби, на волю. І то нічого, що спочатку їх зустріне пекуча кропива, колюча малина, будяки. Нічого…Вони вже на волі. Хай і з реп’яхами на спині, та на волі. А там сонячна галявина, шовковиста травичка, стежинка. А далі дорога. Дорога додому. Польова. Рідна. Тепла…

  Звичайно вони б могли спробувати вийти і через ці глухі двері. Та це марудна справа. Їх, дверей, аж четверо і лише одні, останні, не глухі. А там за ними люди, співробітники, зі своїми думками, та ще гірше запитаннями: „Куди? Чому? З ким? Для чого? Чи надовго?” та й далі, за останніми дверима, бетонні сходи, бетонна доріжка, кам’яна дорога. Все сіре, глухе, холодне…

  Ні краще крізь вікно, крізь грати, кропиву й бур’яни, але стежиною у саду, але польовою дорогою, з милими серцю місцями…

  Проте не зараз. Не зараз. Зараз робота, служба. Паперова, проте служба. Хоча чому так зневажливо  - паперова? На  папері, мабуть, світ стоїть. Світ бізнесовий, науковий, інформаційний, розважальний, культурний, навіть спортивний, не кажучи вже про статистичний, обліковий. Звісно, не на самому папері, а на тому що на ньому написано-намальовано. І цей світ творять люди: академіки, професори, інженери, архітектори, вчителі, навіть учні, митці і звісно й вони бухгалтери. Тим паче головні. Як ось він  -  Руслан…

Колись, ще як Руслан був студентом, їхній викладач Дмитро Омелянович, напучуючи майбутніх головних спеціалістів, сказав на лекції: - Те, чого ми вас тут навчимо, безумовно добре, але головне вам вивчити бухгалтерію життя. Це, коли ви йдете по вулиці, а перед вами ще здалеку здіймають шапку і першими поспішають привітатися: «Здоровенькі були!» Сьогодні Руслан Богданович думав думу. Важку думу. Про своє становище, поводження і взагалі про все. Хоча напевне найбільше думав про свою роботу. Бо якраз через неї і формувалось громадське ставлення до нього. Він в селі шанована людина, друга після голови колгоспу. А все це через посаду. Як-не-як Руслан головний бухгалтер колгоспу «Шляхом Леніна». А ось шанованим став не одразу. Це трапилось після одного чуда, ні,.. вірніше двох. Тепер він вже сам не знає чи це дійсно було з ним, чи все це йому приснилось. Ну як, хочете дізнатися що трапилось? Зацікавились? Ну то що розповісти? Гаразд. Розповім. Але тільки вам, по-секрету. Домовились? Отож слухайте… Руслану ніяк «не йшов» квартальний звіт, бракувало коня. Дивуєтесь? При чому тут кінь? А при тому, що на початок звітного періоду він був, а на кінець - не стало. Запитав зоотехніка. Той каже: «Виміняли на дизпаливо.» «В кого виміняли? Скільки того дизпалива? А де врешті решт договір, акти, накладні, взагалі хоч якісь документи на цю операцію?» - випитує. Зоотехнік тільки знизує плечима: «Виміняли в якогось дядька. Голова колгоспу сказав так зробити. Ми і зробили.» «Якийсь кошмар», - думав головний бухгалтер, відкриваючи двері кабінету голови колгоспу. - Володимире Сергійовичу, почав він, як тільки увійшов, - як то так: два тижні тому виміняли коня на дизпаливо, а я не в курсі. Мало того, без жодних документів. Виходить, коли б не звіт, то я б і не дізнався? А тепер, як це все заднім числом провести? Ми ж не приватна лавочка, що можемо робити що хочемо і як хочемо. - Та вже так вийшло: поле не доорали, дизпаливо закінчилось, трактори простоюють, грошей немає. Тож і виміняли коня на дизпаливо, - почав виправдовуватись голова. Він не очікував такого натиску від свого бухгалтера. - Ну нехай навіть так. Потрібно було б зі мною порадитись, як все це оформити. А якби раптом ревізія? Що тоді? Коня не має, а корми списуємо. Дизпалива на приході не має, а трактори вже поле виорали. Чим вони заправлялись питається? Водою, повітрям? Як тепер все це залагодити? Проте голова вже прийшов до тями тож і перейшов собі в наступ: - Ну, а то вже твоя справа залагоджувати? Для чого я тебе тримаю? Тепер вже оторопів Руслан. - Якраз і тримаєте для того, щоб не наробити дурниць. Бухгалтер в господарстві для того, щоб голова в тюрму не попав, - вийшовши з себе відпалив він. Як не дивно, тут голова промовчав. Аж раптом Руслан почув його думку: «Правду кажеш. Але коли хто і сяде в тюрму, то це ти. В мене відповідь проста: я в цьому не розбираюсь, для того в мене є спеціалісти. Ось хоча би бухгалтер.» «Он як?» - подумав Руслан і щоб остудити голову колгоспу сказав: - Нас учили у випадках, коли керівники не прислухаються до нашої думки і йдуть всупереч закону, чи бодай би всупереч елементарному веденню бухгалтерського обліку, повідомляти вищі органи. - Навіть так. І що ? Ти повідомиш? Теж мені Павлик Морозов знайшовся, - глузливо промовив голова і його брови полізли вверх. - Поки що ні. Та я подумаю, - дипломатично відповів Руслан. - Ну-ну подумай. Але добре подумай. Бо тоді мені такі бухгалтери не потрібні. А кому повірять тобі чи мені ми ще побачимо. Зрозуміло? – крізь зуби процідив Володимир Сергійович і з погрозою поглянув на бухгалтера. - Зрозуміло, - відповів похнюпившись Руслан. Ще й року не пройшло, як він знайшов цю роботу після довгих поневірянь по чужих областях. Він повернувся в свій кабінет. «Потрібно закінчувати звіт. Хоч часу обмаль, та напевне ще встигну, - міркував він, а там побачимо, як нам жити з головою колгоспу.» Руслан Богданович недаром поспішав - сьогодні звітний день. Звіти потрібно здати в районі. Але ось все готово і головний бухгалтер колгоспу «Шляхом Леніна» із звітами в папці, в райцентрі. Тепер потрібно трохи побігати: здати їх і в податкову, і в статуправління, і в управління сільського господарства. Ще потрібно і в банк зайти, і в фінвідділ. Та це вже як вдасться. Нарешті Руслан зі звітами в статистичному управлінні. Дочекався своєї черги. Уляна Федорівна, взявши в руки один із звітів, швиденько пробіглась по ньому очима. Після цього взялась детально перевіряти кожну цифру. - Тут добре. Тут теж, - бурмотіла вона собі під ніс. – А тут потрібно розписати овочі. Щоб були в розрізі. Огірки маєте? - підвела очі на Руслана. - Так, маємо. Городина цього року вродилась непогано. Особливо огірки, - поспішно відповів Руслан. Жінка швиденько глянула на пакет, що стояв біля Русланової ноги. «Щось не бачу», - раптом почув її думки Руслан. - Не бачу, - сказала Уляна Федорівна, вже дивлячись у звіт. Руслан швиденько зорієнтувався в ситуації, заглянувши жінці в очі, відповів: - Зараз побачите огірки в цифрах у звіті, а завтра і в натурі. Уляна Федорівна, не змигнувши оком, відказала: - От і добре. Дописуй, а там побачимо. Щось подібне трапилось і в податковій, і в управлінні сільського господарства. Звіти Руслан здав оперативно. «А я раніше стільки мав мороки з ними, - задоволено думав він, здавши останній звіт. - Так я до обіду ще й в банк встигну забігти». Зайшовши в банк, Руслан в першу ж чергу поспішив до Надії Григорівни, вона веде їхній колгосп. «Потрібно зараз замовити на завтра гроші на зарплату, щоб не було пізно», - міркував він. - Добрий день! - привітався Руслан, до Надії Григорівни. - А, Руслан Богданович! Добрий день! Слухаю вас, - відказала та. - Та я ось забіг до вас, бо хочу замовити на завтра готівку на зарплату. - Го-ті-вку? На зав-тра? – повільно запитала Надія Григорівна, розтягуючи слова. – Не знаю, не знаю. Зараз з готівкою щось страшне робиться, постійно не вистачає. Я спробую щось зробити, та нічого не гарантую. Руслан розчаровано зітхнув: «Кругом одні проблеми». Як раптом почув думки співрозмовниці: « Багато вас тут таких ходить і всі хочуть готівки, і то одразу. Та нормальні бухгалтери знають, що і нам тут не солодко приходиться. Я он свою зарплату вже вибрала, а ще багато чого потрібно купити». «Як же я забув? - ледве не ляснув себе по лобі Руслан. Та стримався і усміхаючись промовив співчутливо: - Вам тут теж напевне не солодко. Може б я вам чим допоміг. Наприклад баночку-другу меду привіз. Жінка трохи почервонівши, як школярка зловлена на гарячому, здивовано звела брови і спочатку підозріло поглянула на нього, потім теж посміхнулась: - Ви так наче думки читаєте. Це зайве. Хіба вже так дуже хочете присолодити моє життя? - Хочу, - відповів Руслан. – Ну, а ви присолодіть моє притримайте нам готівку на зарплату. Гаразд? - Ну що з вами вдієш? Гаразд, - здалася Надія Григорівна, опустивши очі. - Тоді все. Домовились. Завтра я присилаю свою касирку по зарплату. По дорозі і мед захопить. - Добре. Присилайте касирку. - Що ж, до побачення! Хай щастить вам! - став прощатись Руслан. - Щасливо! – почулося у відповідь. Руслан вийшов з банку. «Як то можна все просто і швидко владнати, коли знаєш думки іншого, а я раніше думав що головне, щоб було все правильно в обліку. Виходить головне щоб все правильно було у відносинах з тими, кому здаєш звіти, » - міркував він по дорозі додому.  (далі буде)