До початку суцільної колективізації в колгоспах панувала “поденщина”. Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників в сім’ї. Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930р. “Про оцінку і облік праці у колглспах” висловився за впровадження нової економічної категорії – трудодня, який давав змогу враховувати не тільки кількісні, а й якісні результати роботи. У 1932р. переважна більшість колгоспників до організації праці за трудоднями. Проте в самому порядку нарахування їх існувало багато недоліків. Один з найсерйозніших – дискримінація праці польових працівників викликана насамперед бюрократизацією управлінської сфери через відсутність справді демократичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі. У 1930-1931рр. У колгоспах створювалися тимчасові бригади – на період сільськогосподарської кампанії. Непостійний склад пригад і незакріпленність робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли за собою знеосіблення і зрівнялівку. Під час збиральної кампанії і обмолоту запанував цілковитий розгардіяж і безладдя. Бригади розпалися, на ровоту виходив хто хотів, праця організована не була. Планів не мали. Роботу зволікали. Хліб осипався, просапних не збирали зовсім. Розкрадвння пішло навалою, вдень і вночі з поля возили на очах у всіх, розтягали колгоспний хліб. Обліку не було.
    Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. З кількісного та якісного боку, а також за своєю організаційною структурою партійні організації не стали на належній висоті. Нечисленність сільської парторганізації і специфіка складу(переважали члени партії, які займали керівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджали переходу від територіального до виробничого принципу в її побутові. А життя вимагало розв’язати питання про організацію партійного осередку безпосередньо в колгоспі. У лютому 1931р.   ЦК партії прийняв “положення про осередок ВКП(б) у колгоспах”. Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільної колективізації обов’язково мали бути перетворені на колгоспні.  Найпоширенішими були міжколгоспні організації, які об’днували по 5-6, а іноді більше 10 колгоспів у кількох населених пунктах. З жовтня 1930р. до кінця п’ятирічки на Україні через кожних два дні з’являлася нова машинно-тракторна станція. Наприкінці 1932р. в республіці діяло їх 592 – обслуговували половину колгоспів, переважно великих. Та розгортання мережі – лише частина справи. Активно впливати на організаційно-господарське зміщення колгоспів МТС ще не могли.
    При аналізі причини дезорганізації колгоспного виробництва не можна відкидати неготовності основної маси колгоспників до колективної праці. Дрібнобуржуазна психологія середнього селянина, який раптово для себе опинився в колгоспі, нерідко виявлялася в низькому рівні дисйипліни, безвідповідальному ставленні до усуспільненого майна й худоби, байдужості до всього, що було за межами власної присадибної ділянки. І всеж безуспішність спроб реалізувати в масовому масштабі заходи щодо організаційно-господарського зміщення колгоспів, які добре себе зарекомендували в передових артілях, пояснювалася, насамперед, не особливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки. З одного боку селяни не могли почути себе господарями у власному колгоспі, тому що вироблена колективною працею продукція не стала власністю колектива. З іншого боку, вони знали, що колгоспи утворенні шляхом об’єднання їхніх власних засобів виробництва. Колізія розв’язувалась просто: колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадському господарстві, до її оприбуткування і вивозу. Такі дії кваліфікувалися як крадіжка. У 1932р. крадіжками займалися від 85 до 90% колгоспників. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчування або щось заробити прдажею. На ринку, який існував практично нелегально, ціни на продукцію сільського господарства до кінця першої п’ятирічки зросли в 30 разів. Колгоспники застосували своєрідну тактику соботажу хлібозаготівель: намагалися приховвти при обліку справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі при обмолоті, щоб згодом потайки перемолотити її другий раз – для себе.
    Замість того, щоб покінчити з виробничими відносинами, які змушували колгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближче оточення обрали шляхи репресії. Хоч давно вже було оголошено про ліквідацію куркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу збоку куркуля, який нібито організував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспного добра, аби шкодити громадському господарству колгоспників, виконанню ними державних завдань. ВЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932р. прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності”. Відповідно до цього законодавчого акту розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за пом’якшуючих обставин – бозбавлення волі на строк не менше 10 років. 22 серпня 1932р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову ”Про боротьбу із спекуляцією”.Спекуляція каралась ув’язненням в концтаборі на строк від 5 до 10 років без права застосування амністії.
    Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільського господарства повною мірою виявився 1931р., коли в колгоспі об’єдналася більшість сільського населення України. Однак дезорганізація і деградація громадського виробництва голгоспів не позначилася на поставках державі: їх стягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспників, який залежав від ”залишкового” принципу плати праці. Уже в перші місяці 1932р. в багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства насамперел хліба. Над колгоспниками зависла загроза голоду.
    В сільському господарстві України спостерігався катастрофічний стан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж недосіяли понад 2млн гектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадник бур’янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула. На площах, що залишилися, урожай був невисокий, незважаючи на задовільні погодні умови.   
    15 квітня 1932р. завідуючий приймальною інформував Лозовський райком партії про стан артілі ”Червоний Жовтень”: у колгоспі 70 дворів, 260 їдців, хліба вистачило тільки до 1 лютого, колгоспники вживають як їжу винятково буряк, через що хворіють, було чотири випадки голодної смерті, хворих – 50 чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком партії надійшла інформація за скаргою групи громадян хутора Степового Піщанської сільради: план хлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім без хліба, нема й картоплі, люди пухнуть з голоду. 25 квітня в приймальну надійшов лист з артілі “12 Жовтень” Дворічанського району: в громадському господарстві було 300 коней, а залишилося 5, селяни кидають артіль і розбігаються. Ті, хто залишився, пухнуть з голоду. Тоді ж група колгоспників артілі “Трактор” Сумського району написала: в хлібозаготівлі взяли все зерно, колгоспники не мають хліба й картоплі, без фуражу залишилася худоба. Балтійський моряк,  який побував у відпустці в селі Петрушки біля Києва, писав: непрацездатним хліб не видають, запаси його, в тому числі страховий фонд, передано в хлібозаготівлі, є випадки голодної смерті. 14 травня приймальня одержала листа від жителя Остерського району такого змісту: “Я хочу жити, але не можу, вмираю з голоду. Як у нас в селі Крихаєві, так і по цілому району Остерському настояща голодовка: пуд муки ржаної 100 крб, пуд картоплі – 20 крб, і то ніде не купиш і много випадків: дяько купив пуд, дав 100 крб, а від нього міліція отобрала. У Крахаєві одкрився тиф голодний, приїхала бригада з району врачей, закрили школу і ну ліквідіровать тиф. Навезли з району продуктів, підкормили больних і не стали умирать з голоду. В селі умерло з голоду три душі здорових, много дітей і старих. В Остерському районі зареєстровано захворювання тифом по 15 селах, в Крихаєві було 90 випадків, з них четверо померло”.
    Єдиним для 1932р. нововведенням у взаємостосунках між містом і селом був дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників за цінами вільного ринку. Зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба налагодити плановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнана неспроможною. Проте на поточну ситуацію постанова не вплинула. Адже торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання заготівельного плану, з 15січня 1933 року.
    Сталін сліпо вірив у дієвість обов’язкових постанов, незалежно від того, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, що проблему жнив 1932р. можна розв’язати прийняттям закону, в якому були б передбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932р. “Про збиральну кампанію 1932 року” висувалася вимога запроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб не міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспників дозволялося вже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частини доходів в обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Це був певний крок уперед від ”залишкового” принципу оплати трудоднів: раніше хліб на трудодні видавали тільки взимку, після виконання заготівельного плану. 1932р. було заскиртовано більше скошеного хліба, ніж у попередні роки. Втрати від обсипання зменшилися. Зате тривале зберігання хліба в полі викликало масове розмноження гризунів. На засіданні Раднаркому УРСР 11 листопада 1932р. вказувалося, що поширення польових мишей набуває розмірів стихійного лиха. Щоб не вмерти з голоду колгоспники ціною надлюдської праці розкрили мишачі нори на площі 120 гектарів. У результаті вдалося одержати 17 центнерів доброякісного зерна. В кожній норі було від 2 до 6кг пшениці.
    1932р. втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рвні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До першого листопада від селянського сектора України надійшло лише 136млн пудів хліба. Мляво відбувалися заготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та інших видів продовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без того низьких норм видачі продуктів за картками для робітників та службовців. Різко зменшився хлібний експорт, що призвело до майже десятикратного збільшення дифіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929 роком. Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західних валютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежів загрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків іноді доводилося розплачуватися валютою, одержаною від продажу національних художніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли за кордон сотні творів великих художників.
    Є безліч фактів, які незаперечно доводять злочинний характер діяльності надзвичайних комісій надісланих Сталіним у листопаді 1932р. до Харкова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти хліб за будь-яку ціну. Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов.
   Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені партійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася з прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою – “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”. Постановами передбачалося, що в артілях, де під час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15% від фактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданого хліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м’ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами – на випадок відсутності запасів зерна) колгоспників та одноосібників-боржників по хлібозаготівлях. Ключовим серед репресивних заходів був дозвіл райвиконкомам перераховувати в хлібозаготівлю всі створені в колгоспах натуральні фонди – насіннєвий, продовольчий і фуражний.
    Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівлях заносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівка загинуло майже повністю. Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати гас, сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше заборгували по хлібозаготівлях.

    Цей принциповий відступ від Ленінської економічної політики відбувався непомітно як для сучасників, так і для істориків. Адже відмовлялися від задуму, що не встиг увійти в життя. Проте нова економічна політика одразу втратила динамізм. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси. Яскравим прикладом зростаючого в народному господарстві впливу адміністративного начала служить зовні непомітна трансформація ленінського плану кооперування населення. Хоч мережа кооперативів різного профілю розвивалася на селі посиленими темпами, вищою формою кооперативного руху стали вважати колгоспи в тих їх формах, які виникли в роки воєнного комунізму.
    Оскільки прмисловість “посадили” на бюджет, треба було вишукувати нові джерела бюджетних доходів. Ще восени 1923р. відновили горілчану монополію. Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джерелом доходів бюджету. Ця роль завжди належала сільському господарству. Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Керуючись ідеєю народногосподарського оптимуму дерективи з’зду визначали досить високі темпи індустріалізації, колективізації сільського господарства і піднесенням матеріального добробуту трудящих.
Керуючись в основному дерективами, Держплан розробив два варіанти п’ятирічки – відправий і оптимальний. У квітні 1929р. XVI конференція ВКП(б) схвалила оптимальний варіант, а через місяць, на V з’зді Рад він став законом. Проте цей закон залишився на папері. Перша п’ятирічка, яка почалася з жовтня 1928р., виконувалась за сумою щорічних планів, які не мали майже нічого спільного із затвердженим п’ятирічним планом.
    Справа у тому, що п’ятирічка ще у формі деректив ХV з’їзду ВКП(б) мала фундаментальний недолік: “ножиці цін”(розрив у цінах). Селяни не давали на це згоди і взимку 1927-1928 років практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Виїхавши у січні 1928р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серії виступів перед партійними працівниками розгорнув прграму з трьох пунктів:
зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови – застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;
у найближчі 3-4 роки провести часткову колективізацію сільського господарства;
услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.  
    Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні для вилучення готової продукції. З їх допомогою неможливо було змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарний хліб. Одже, одразу після ХV з’їзду ВКП(б) Сталін відійшов від курсу соціалістичного будівництва, накресленого в дерективах по п’ятирічному плану. Замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусове об’єднання селян у колективні господарства і накладання продрозкладки на колгоспи, Сталін на словах усе це заперечував.             
    “Рік великого перелому” характеризується не тільки переходом до суцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможного прошарку, а й  швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містах відбувався перехід до нормової торгівлі. Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівель на контракційній основі.
    Ліквідація непу, перехід до суцільної колективізації зустріли опір з боку найстаріших членів Політбюро – М. І. Бухаріна, О. І. Рикова і М. П. Томського. У групи Бухаріна не виявилось альтернативної програми у найважливішому для долі соціалізму питанні про темпи індустріалізації. Відкинувши у 1923р. разом з іншими членами партійно-державного керівництва курс Леніна на самофінансування і повний госпрзрахунок у соціалістичній промисловості, вони потім – хоч-не-хоч – згоджувались і на “нажоці цін”, і на обмежене застосування надзвичайних заходів про те на ліквідацію непу вони згодитись не могли.
    Сталін переміг під прапором боротьби за прискорену індустріалізацію країни. Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, він негайно перейшов до авантюристичної лівацької політики “стрибка” в індустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального виробництва більше не існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозрахунку промисловість самостійно заробляла порівняно небагато.
      1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з’їзду партії
про часткову колективізацію на добровільній основі. Після того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм “стрибка”, складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено.
    Рік великого перелому характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся з практичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгоспів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930р. поширилась практика твердих завдань щодо здачі всіх “лишків”. Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічно маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо “новим етапом непу”. Поняття “продрозкладка” замінювалося поширеним терміном “план”.
    Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Україна одержала непоганий урожай. Було здано  по 4,7 центнера з гектара – рекордний показник товарності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити “стрибок” в індустріалізації. Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч грізне слово “прдрозкладка” не вживалося, в колглспне село повертався напівзабутий побут десятирічної давнини. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробтки в громадському господарстві – злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважатися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально ставало дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обкладали “твердим завданням ” та високими податками, тоді як колгоспники одетжували податкові підьги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах. Колективізація супроводжувалася експропріацією заможного прошарку селянства і руйнування розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого зростання кризових явищ. Найістотнішим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, їхнє пряме небажання працювати.

от сидиш і міркуєш так собі – нащо мені то всьо обдумувати, шукати якісь там виходи та входи /шоб його!/, страждати через когось там?

тре вже якось про себе думати!

і кожна нова хвиля відвертого пофігізму наближує до відчуття повної свободи

хоча, хто його зна – може то лише добре спланована ілюзія

хє-хє!

   В аграрній програмі партії більшовиків соціалістична перспектива пов’язувалась з утворенням на базі експропрійованої поміщицької власності великих державних господарств під керівництвом Рад депутатів від сільських робітників. Економічні зв’язки між сільськими радянськими господарствами та промисловістю, а також між дрібними селянськими господарствами і усуспільненим секторм мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхом продуктообміну.
    Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поділу земель. Інтерес до самостійного господарювання на своїй землі навіть ті дрібні власники, які опинилися вже на грані розорення. І тому наприкінці серпня 1917р. В.Ленін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібнобуржуазному селу і задовольнила його вимогу про соціалізацію, тобто оголошення державних поміщицьких селянських та інших земель всенародним надбанням, їх безвідплатне відчуження і перехід у користування всіх трудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала на озброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація землі була узаконена Декретом про землю.
    Аграрні перетворення перших років Радянської влади зняли основну частину класових суперечностей, які нагромаджувались всередині селянства. Якщо раніше на селі гостро відчувалося протистояння двох більш-менш сформованих класових спільностей – пролетарів та напівпролетарів, з одного боку, і куркулів – з другого, то за нових умов класів позиції всього селянства почав уособлювати середняк. Середняцькими стали майже половина бідняцьких господарств і три четверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.
    Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської влади здійснювалося на воєнно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачала продуктообмін між містом і селом при забороні торгівлі, націоналізаю всієї промисловості, включаючи дрібну, встановлення практики замовлень-нарядів на державних підрпиємствах при максимальній централізації управління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу. Винекнення воєнно-комуністичної практики та ідеології пов’зувалося не лише з прогалинами в марксистській теорії на початковій стадії її розвитку, коли соціалізм по суті був лише доктриною, непідтвердженою життям, а й з необхідністю вистояти у складних умовах згортання громадянської війни та воєнної інтервенції. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято ряд воєнно-комуністичних дерктів, спрямованих на дальше згортання сфери грошового обігу. Зокрема, у грудні 1920р. з’явилися декрети про безплатність розподілюваних по картках продуктів, а також поштово-телеграфних і телефонних послуг. З початку 1921р. безплатним стало користування житлом, водопроводом, каналізацією, газом та електрикою. Припинилося стягнення грошових податків.
    Радянський уряд прагнув налагодити “державну організацію розподілу продуктів замість приватної торгівлі, промислових продуктів на село”. Положення про витіснення торгівлі планомірно організованим розподілом у рамках споживчо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійної прграми. В умовах розруху у промисловості обмін між містом і селом набув форми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки забирали у селян майже безкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченням обсягу вироблюваної продукції, і тоді, щоб запопігти цьому VІIІ  з’їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарству обов’зкових завдань по засіву. Цей крок (ніколи не реалізований) був таким же логічним продовженням продрозкладки, як і заборона торгівлі.
    Після виходу з війни партія не збиралась відмовлятися від воєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з’їздом Рад план ГОЕРЛО мав виконуватись перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств.
    Життя показало, однак, що селяни не мирилися з продрозкладкою, забороною торгівлі, директивним плануванням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилась, селянське невдоволення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки проходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих районах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. У березні 1921р. відбувся Х з’їзд РКП(б), який  проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це рішення було принциповим кроком на шляху впровадження економічної політики. У промові Леніна на Всеросійській продовольчій нараді  16 червня 1921р. вперше з’являється термін “нова економічна політика”. Уперше тут припусккається можливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше перед більшовиками ставиться завдання вчитися контролювати ринок.
    Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгівлю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим було відчуження безпосереднього виробниа од землі та інших засобів виробництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства ставав кооператив дрібних товаровиробників. Кооперація цілком відповідала селянській природі, а тому робила перехід до соціалізму простим, легким і доступним для селянина.
    Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика – явище складне. В її основі – заміна продрозкладки податком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Проте у непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосередньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від воєнно комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретично обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній діяльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління підприємствами на заміну їх методами економічними, госпрозрахунковими . Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всі задуми.
    Замість плати за ресурси в бюджет почали відраховувати промисловий податок, потім податок з обороту, тобто платежі, які не мали прямого зв’зку з результатами внутріпромислового господарювання. В них через відхилення цін од вартості акомулювалися нагромадження інших галузей. Одже, з 1923р. оформилась залежність майбутнього розгортання промисловості (індустріалізації) від бюджету.

Верка Сердючка (Андрей Данилко)

Срочные новости с Украины. Андрея Данилко в бессознательном состоянии доставили в реанимацию. Певца пронзила сильная боль в спине. Медики поставили ему малоприятный диагноз — «ущемление спинного нерва и вегетативная дисфункция». Сейчас он находится в одной их самых дорогих клиник Киева и проходит полное обследование. Ежедневно артисту ставят капельницы с поддерживающими организм лекарствами и делают уколы. Несмотря на боли в спине и категорические запреты врачей, артист надеется прилететь в Москву на сольный концерт своего близкого друга Филиппа Киркорова.

 

Стилист Сергей Зверев в одночасье лишился 12 миллионов рублей. Он через суд выиграл эти деньги у косметического концерна «Калина». Однако вчера Мосгорсуд исключил эту сумму из иска. Напомним, 6 лет назад король гламура заключил договор с производителем косметики — концерном «Калина». Согласно договору, компания на 10 лет получила право на использование имени стилиста для выпуска товаров. Однако за все эти годы Зверев не получил от концерна ни копейки. К тому же он не смог подписать выгодный контракт с зарубежной фирмой. Упущенная выгода как раз составила 12 миллионов рублей. Адвокаты Зверева намерены судиться дальше.

Опубликовано расписание "концов света" по 2020 год

Существует стереотип про блондинок, что они тупые. Но почему-то когда тупая брюнетка/рыжая этого не замечают. Я этого никогда не пойму (сама побывала блондинкой, если некоторые помнят).Но вот реальная история с блондинкой. Сидим мы с подружкой (блондинкой) в "МакДональдсе" и Аленка жалуется мне, что у нее нет парня. Я ж психолог и мастер на все руки  начинаю распрос и искать причину...Диалог: А: И фигура ж у меня хорошая, чуть не идеал, и не уродка же..И носик, Ян, правда у меня красивый носик? Ну брови у меня белые...Это плохо, но я же их подкрашиваю. А вообще мне очень нравятся мои губы. Посмотри...Правда, классные? (выпячивание губ на метр вперед) Я: Ну не все парни бросаться на грудь и попу. А: А на что же???? (удивленно) Я: Ну во-первых, никто не любит, чтоб им ныли о своих проблемах, как ты начала прошлый раз, когда я познакомила тебя с Вовой...(со вздохом, вспоминая тот случай) А: Та я ж только сказала, что у меня на учебе...(озабоченно) Я: Учеба ему нах не нужна. Он с ТОБОЙ знакомиться пришол! (раздраженно) А: Он мне не нравиться. А на каком он курсе? Я: На втором. А: (удивленные глаза) Дааааааа? А он говорил на 6-ом. Я: Ты чего? Он на втором. А: Даааааааааа? (глаза округливаються еще шире) Значит он соврал??? Я: Тюююю....Он же пошутил - это было видно. А: А я думала серьезно...(Трубочкой от "Колы" ковыряет чизбургер) Я: Ну, конечно. Но зачем ты бегала ему пирожок искать в 3 часа ночи? (начинаю смеяться от нахлынувших воспоминаний) А: Я ж не знала, что магазины закрыты. (еще более увлеченно протыкает трубочкой "мясо" в чизбургере) Я: Ну да, у нас все магазины с пирожками работают круглосуточно (ехидно) А: Вот и я так думала. Но это не правда, Яна, представляешь - не работают!!!! (взмахнув руками)

Я: Фигасе...С этим надо что-то делать...(попискивая от смеха) А: Точно. А если в суд подать - то мы выиграем дело? ( заинтересовано и что смешнее всего НА ПОЛНОМ СЕРЬЕЗЕ) Я: Ну, конееееечно. А на кого в суд-то подавать? (еле сдерживаясь, чтоб не заорать и не свалиться под стол от смеха)

А: На все магазины, которые не работают круглосуточно. (доставая УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС УКРАИНЫ, я заметив это еще больше начинаю веселиться и уже "Кола" в меня не лезет, а проситься наружу") Я: Ааааа...(еле сдерживая уже не смех, а дикий хохот) А: Я ж адвокат все-таки. Мы выиграем это дело! Завтра займусь этим!(Вырывает страничку из УК Украины и берет им, как салфеткой, чизбургер)

Тут уже я не могла себя больше сдерживать :)))

 

"Они были так обязаны друг другу, так обрадовались своей встрече, что старались отдать все хранимое в душе богатство свое как бы в каком-то соревновании: ты дал, а я больше, и опять то же с другой стороны и до тех пор, пока ни у того, ни у другого из своих запасов ничего не осталось. В таких случаях люди, отдавшие все свое другому, считают этого другого своей собственностью и этим друг друга мучают всю оставшуюся жизнь. Но эти двое, прекрасные и свободные люди, узнав однажды, что отдали друг другу все, и больше меняться им нечем и выше расти в этом обмене им некуда, обнялись, крепко расцеловались и без слез и без слов разошлись. Будьте же благословенны, прекрасные люди!" Михаил Пришвин

Все так запутано...но так точно подмечено.

Так почему-то хорошо сейчас на душе....хотя никаких внешних причин для этого нет. Собственно, плохих внешних - нет тоже. Уже несколько недель такая тишина и спокойствие вокруг, никаких раздражителй.....оказывается как мало мне надо для хорошего морального самочувствия. Хотя с другой стороны, это ужасно....ведь даже любви никакой не надо.

Снова душераздирательная стори про моих подружек и, естессно, мое непосредственное участие в их жизни. Сидим мы в «Академии кофе» с подругой Катей. На столе стояла лишь одна чашечка кофе, а моя кофточка впитывала в себя галлоны Катькиных слез. В общем, дело было так…На свой мини-юбилей (1 месяц), Катя вместе со своим бойфрендом Женей решили пойти в клуб. Естессно, выпила и Катька, но ее почему-то от вина уж очень сильно понесло и она, спутав какого-то незнакомца со своим парнем, обняла его сзади. И все на глазах офигевшего Женьки. Прошло два дня и винные пары уже испарились, оставив лишь смутные воспоминания…Ущемленное самолюбие Жени не позволяло ему разговаривать с Катей, все ее звонки он сбрасывал, на смс-ки не отвечал, в общем полный игнор плюс режим «снежинка»…И теперь мы придумывали, как вернуть былую любовь. И Катюха решила, что плакать может каждая, а вот устроить салют в честь любимого на любимой Соломянке или достать звезду с пятизвездочного отеля может далеко не каждая. И вот тогда Женя поймет, что таааакую девушку, как Катя надо держать руками и ногами (а по возможности и зубами вцепиться – для верности). В общем план мы начали составлять прямо в кафе. В общем, Катя решилась на…Но сначала приготовление. Пачка бумаги для принтера, сам принтер, и фотка Жени. На листке было написано: «Внимание!!! Идеальный мужчина!!! Особые приметы: глубокий ум, прекрасные глаза, чудный характер, удивительный талант. Достоинства: схватывает все на лету, отличный друг, прекрасный работник, невероятный любовник. Недостатки: существует в одном экземпляре! Нашедшим звонить по телефону 8-093-..-..-…» ну и фотка его, ясное дело. И развесили мы это по пути на его роботу (с той стороны с которой он идет) на протяжении метров 300. НО, Катя не просчитала, что теперь КАЖДАЯ девушка пялится на ЕЕ идеального мужчину. А Женечка бодро маршировал в офис. Но на этом все не заканчивалось, и вычитав в каком-то журнале идейку, Катя смастерила карту града нашего Киева, которая вся пестрела цифрами, надписями и фотками. Катя надписала улицы, которые были особенными для них с Женей: «мост, где они впервые поцеловались», «парк, где они любили гулять», «любимое кафе» и т.д. А также даты, которые были важными для них, к которым прилагались фотографии. Первый день знакомства (две смущенные, но довольные рожицы), день, в который Женя предложил встречаться Кате (две счастливые лобызающиеся рожицы), день, в который они первый раз были вместе (свечи, шампанское, конфеты и две рожицы, излучающие томные взгляды) и день, когда Женя учил водить Катю (две унылые физиономии на фоне автомобиля)…Катя плакала, я и сама готова была разреветься вместе с ней. Но расклеиваться нельзя и я мужественно глотала слезы… Потом я выступила в качестве курьера и отнесла Жене презент. Миновал час и Женя позвонил Кате…и уже вместе с ней вспоминал все те дни. Стены его крепости пали раз и навсегда…