Яцек Бартизель
Аргентинський політичний філософ, культурний антрополог і публіцист. Народився 1946 року в Буенос-Айресі. Навчався під керівництвом томіста[1] Альберта Катуреллі, а 1982 року захистив докторську дисертацію в Сорбоні на тему «Метафізичні основи етики Аристотеля». Після повернення з Франції, Альберто Буела обійняв посаду керівника кафедри античної антропології і філософії в Буенос-Айресі. Здійснив переклад і коментар «Категорій» Аристотеля, а також написав книги «Буття та трансценденталії» (1972), «Гегель: право, мораль і держава» (1985), «Теорія антропології» (1993).
Політична думка Буели сягає своїм корінням в рідну традицію націонал-синдикалізму і синархізму («Синархія і національність», 1994; «Почуття Америки», 1990; «Ібероамериканські нариси», 1994; «Іспаноамерика проти Заходу», 1996). З цієї позиції Буела відкидає поняття «Латинської Америки», як одночасно неадекватне (бо латинський, в сенсі мовно-цивілізаційному, включає в себе і франкомовний Квебек), і таке, що затьмарює духовний зв’язок з іберійськими культурами: іспанською та португальською. Будучи ворогом «партократії» і антиглобалістом, він протиставляє як класичним правим, так і космополітичним лівим ідею, яка є національною і народною водночас.
Особливо важливим є вклад Буели в дослідження метаполітики («Нариси про метаполітику», 1999; «Метаполітика і філософія», 2003). Її розуміння постає з етимологічного значення слів «мета» і «політика», яка – за аналогією до «мета» і «фізика» – настає «після політики», і яка перевищує її в тому значення, що досягає свого остаточного сенсу буття в категоріях, що обумовлюють політичну діяльність, таких як великі ідеї, національна культура чи міфи, які змінюють історію.
Метаполітика використовує феноменологічно-герменевтиний[2] метод, користуючись трансцендентальною «епохе»[3], тобто «винесенням за дужки» буденного марнославства та ідеологічних передумов, для здійснення ейдетичного опису[4], або ж осягання істотних рис предмету своїх пошуків, як речей «самих в собі»; а також здійснення інтерпретації політичної мови. Метаполітика бере до уваги багато аспектів, які визначають політичну діяльність, таких як психологія мас, політичні переконання і дискурси, позначення ворога (успадковане або ж інтуїтивне), практичні політичні знання, здобуті в діяльності великих державних мужів, і насамкінець те, що визначає обриси сучасної політики, тобто культурна гомогенізація, уніформація мислення, «політкоректність», «монотеїстичний» культ вільної торгівлі, консенсус як метод політичної практики. Метаполітика не може, однак, бути наукою виключно описовою, натомість вона зобов’язана до акту судження: сенсом її буття і покликання є судження про цінності і нонконформістська (тобто така, що йде в розріз з медійним дискурсом, нав’язаним істеблішментом) культурна критика. І нарешті, третім і найвищим її завданням є політична теологія.
Цитата: [Метаполітика] – це дисципліна з подвійним предметом. Водночас філософським (пов’язаним з неполітичними основами політики) і політичним (пов’язаним з політично-суспільною проекцією основоположних принципів).
Джерело: http://www.legitymizm.org/spw-alberto-buela-lamas
Переклад з польської – тов. О. Деснянський
Примітки перекладача:
1. Томізм – напрям в католицькому богослов’ї і філософії започаткований середньовічним філософом Фомою Аквінським, що покладавсь в теології на космогонічний доказ існування Бога, в антропології – на вчення про людину як єдність душі та тіла, в етиці – на концепцію чесноти середини між двома пороками.
2. Феноменологія – напрям у філософії, що ставить за мету опис досвіду свідомості, та виокремлення в ньому сутнісний, ідеальних рис. Герменевтика – напрям у філософії, що ставить за мету тлумачення граничних значень культури – як засобу через який ми сприймаємо реальність.
3. Епохе – метод розмірковування, що передбачає виключення з поля зору спостерігача всіх попередніх знань, суджень і оцінок про предмет, задля осягнення чистої сутності предмета спостереження.
4. Ейдетичний опис – опис ідеальної, відпочаткової сутності деякого предмета
Статья:
http://ntz.org.ua/?p=1919
