Пока дети не говорят — с ними очень легко находить общий язык )

Бабушка трогает лоб у внука:
- Что-то лоб у тебя сегодня какой-то горячий!
- Да нет, бабушка, это ты остываешь...

Достала еще фоток из поездки на море.. Фото сделано на мобильный телефон.. 

На свалке один бомж другому:
- Ты неправильно её чистишь! С хвоста надо!
- Это селёдку с хвоста, а это - собака, идиот!
***
Попала как-то Алиса в Зазеркалье. Ей понравилось и девку поперло!
В затумбочье, задиванье, зашторье, закроватье: А в конце - застолье, запой и замуж!

Депутат Верховної ради від ПР Олег Царьов вважає, що у відомого львівського ресторану "Криївка" слід відібрати ліцензію за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Про це він заявив на прес-конференції присвяченій питанням міжетнічної толерантності в Україні.


"Я був у Львові, зайшов до ресторану "Криївка". Мене там зустрів чоловік з макетом німецького автомата. Що це за питання на вході: " Москалі єсть?" – обурився депутат.

"У ресторані в меню подається напій "Кров москаля". Я росіянин, я не москаль. Я направив депутатський запит президенту і прем'єр-міністру про те, щоби була дотримана Конституція України", - заявив він.

Депутат вважає, що цей ресторан повинен бути закритий, аж до порушення кримінальної справи.

Нагадаємо, "Криївка" - ресторан у Львові, відкритий у вересні 2007 року. Розташований в історичному центрі міста, на площі Ринок напроти Ратуші.

Інтер'єр ресторану являє собою стилізацію криївки (землянки) ОУН-УПА періоду 40-50-х років ХХ сторіччя - на стінах висить зброя і різні національні артефакти, при бажанні можна постріляти в стелю холостими патронами з деяких видів зброї часів Другої світової війни.

Ненавиджу вереск будильника зранку. Так, так, саме вереск. Для мене це саме те слово, щоб охарактеризувати звук, який нахабно, ґвалтовно вириває з лагідних обіймів сну. А якщо хронічно не виспана... тоді, спросоння, ладна пожбурити крикуна у ікно 

Для мене ранок добрий тоді, коли прокинулася сама. Або... 

Незважаючи на те, що ніхто в Україні нікому не забороняє причащатися російською культурою, якось не видно жодних її цілющих впливів ні зараз, ні в минулому.

Відомий мовознавець Ніколай Трубєцкой (1890—1938) писав у статті "К украинской проблеме": "Царь Петр поставил себе целью европеизировать русскую культуру. Ясно, что для выполнения этой задачи могла быть пригодна только западнорусская, украинская редакция русской культуры, уже впитавшая в себя некоторые элементы европейской культуры... Наоборот, великорусская редакция русской культуры, благодаря своему подчеркнутому европофобству и тенденции к самодовлению, была не только непригодна для целей Петра, но даже прямо мешала осуществлению этих целей. Поэтому, Петр эту великорусскую редакцию русской культуры постарался совсем искоренить и изничтожить, и единственной редакцией русской культуры, служащей отправной точкой для дальнейшего развития, сделал украинскую редакцию...

Та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской, украинской культуры".

То хто кого "просвещал"?

Навіть російська літературна мова творилася на український копил: "Уже при Никоне, – пише далі Трубєцкой, – киевская редакция церковнославянского языка вытеснила московскую в богослужебных книгах. Позднее то же вытеснение московской редакции редакцией киевской наблюдается и в других видах литературы, так что тем церковнославянским языком, который послужил основанием для "славяно-российского" литературного языка петровской и послепетровской эпохи, является именно церковнославянский язык киевской редакции.

Вся русская риторика послепетровского периода, как церковная, так и светская, восходит именно к этой украинской традиции, а не к традиции московской... Наконец, литература драматическая в допетровскую эпоху имелась только в Западной Руси. В Москве своей самостоятельной традиции драматической литературы не было: при дворе ставились, и то очень редко, — драматические произведения украинских авторов.. Таким образом, на рубеже XVII и XVIII-го веков произошла украинизация великорусской духовной культуры".

Не було й світської поезії в Московщині, а в Україні була. Так що черпати нам на Сході не було чого. Черпали від нас.

Ось що писав Алєксєй Толстой (1817– 1875): "Є дві Русі. Перша — Київська — має своє коріння у світовій, а найбільше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь — московська. Це Русь — закон тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь із давніх-давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи".

Видатний російський філософ В.В.Розанов (1856-1919) зізнавався: "Мы, московиты, споили киргизов, черемисов, бурятов и других, ограбили Армению и Грузию, запретили даже Богослужение на грузинском языке, обездолили богатейшую Украину, Европе же мы дали анархистов П. Кропоткина, М. Бакунина, апостолов разрушения и пыток С. Нечаева, В. Ленина и т.п. моральную грязь" ("Апокалипсис нашего времени").

А ось Карл Маркс: "Московский панславизм — это только одна из форм московского захватничества. Целью московского панславизма является не свобода и независимость славянских народов, а уничтожение всего того, что создала Европа за тысячи лет своего культурного труда" ("Versus Russia").

А зараз нас хочуть переконати, що без російської культури чекає нас ледь не погибель. Ясна річ, що не в культурі тут мова, а в культурній експансії і новітній русифікації. Бо все це ми вже пережили в совєтську епоху, коли нас переконували, що тільки росіяни можуть вважатися старшим братом, тоді як справжнім старшим братом були вірмени, чия культура сягає дохристиянських часів.

П'ятнадцять років тому з'явилася книга "Україна на порозі XXI століття", де можна знайти такі віщі слова: "Якщо певна критична маса росіян потрапить до вищих ешелонів влади, зовнішньополітичний курс України суттєво зміниться і переорієнтується із Заходу на Схід".

Авторами цієї книги були... Дмитро Видрін і Дмитро Табачник. З якою геніальною прозорливістю їм вдалося передбачити те, що зараз з успіхом втілюється в життя! При чому одним із них.

Російські емісари приїжджають у Крим і вважають, що це теж їхній "русский мир", який вони повинні плекати і леліяти. Понад десяток українських партій сповідують відверто антиукраїнську ідеологію. При владі росіян і неукраїнців більше, ніж самих українців.

А з вуст різних там маркових та жіріновскіх лунають такі самі слова, які свого часу лунали з вуст Адольфа Гітлера: "Панове! Сьогодні ваш обов'язок не просто турбуватися про німецьку діаспору. Ви повинні перетворити її в бойовий загін. Організаціям німецької діаспори не треба ні обговорювати, ні узгоджувати свою політику з місцевою владою. Вона визначається тут, мною... Перебуваючи на передньому краї нашої національної боротьби, ви є форпостами Німеччини і даєте можливість удосконалювати наш поступ і провадити наші бойові операції... Ви в "секреті". Ви готуєте й провадите акції, перебуваючи далеко попереду лінії нашого фронту. Кожен із вас повинен маскувати свою підготовку до атаки... Доцільно мати в кожній країні хоча б дві німецьких фракції... Одна з них повсякчас закликає дотримувати законності, її обов'язок — суспільні та економічні зв'язки. Друга фракція нехай буде радикально-революційною... Вам належить підготувати ґрунт... Німеччина має намір поширити свою владу далеко за межі наявних кордонів..."

Плануючи захопити Францію, він сказав: "Одного дня я просто введу війська в Париж. На них буде французька форма... Ніхто не затримає їх. Вони візьмуть Генштаб, міністерства, парламент... Я давно контактую з людьми, які утворять новий уряд. Уряд, який мені підходить... Ми маємо таких людей... в будь-якій країні... Нема потреби їх підкупляти. Вони приходять самі. Їх штовхають до нас честолюбство і сліпота, невігластво і внутріпартійні чвари... Ми укладемо мир, перш ніж почнемо війну... Наша стратегія — нищити ворога зсередини. Щоб він сам себе перемагав..."

Подумав Адольф і про "двуязичіє": "У Конгресі США забракло всього-на-всього одного голосу, щоб зробити німецьку мову державною... Німецька частина американського народу — ось джерело політичного й духовного оновлення... Лише націонал-соціалізм покликаний звільнити американський народ від його панівної кліки й повернути йому можливість стати великою нацією..."

Чи забракне голосів у нашому парламенті для того, аби проголосити другу державну? Може, й не забракне. Бо і серед депутатів чимало тих, для кого Україна нічого не важить. Якщо хтось із них і збирається боронити незалежність, то тільки тому, що тут стоять їхні заводи, тут їхній бізнес. А мова – пустий звук. Це скоріше перешкода для комфортного життя, в якому ти мусиш роздвоюватися, замість того щоб і вдома, і за мікрофоном говорити "на язикє".

"Память того, что она (Украина) выстрадала после Богдана Хмельницкого из-за присоединения к Москве, и память того, что заставило Хмельницкого идти в царскую кабалу, могли бы послужить ей большим уроком", – думав А. Герцен. І помилився: не послужило уроком.

Четвертые сутки сплю по 2-3 часа.

Яхты эти... ну там всё проще. Взять и сделать

Лыжи тоже не забывать нужно, вот-вот приедет большая партия Elan-ов. Нужно прокат организовать, продажи.
Жильё в Карпатах есть и много, но абсолютно нерганизован сбор актуальной информации.
Клавиатура уже крошится под пальцами.
Телефон задолбался пополнять.

Три сайта делается одновременно.

Нет, я могу работать в таком режиме.
Но организм не железный же... он же ж ответит...

Попустите меня кто-то а?
Ну что вам жалко?

Джин.
*сейчас кофе, покурить спокойно под музыку и снова вперед, ну и что, что мотор стучит... значит работает*

Итак, киногероиня, которую вы сыграли бы идеально- Джейн

Джейн Кэлахан. Образ, сыгранный Джулией Ормонд. Фильм «Сибирский цирюльник». Джейн – смелая, необыкновенно обаятельная и разбирающаяся в психологии мужчин молодая женщина. Она начитана, имеет за плечами непростой жизненный опыт. Джейн прибывает в Москву с целью обворожить генерала Радлова и уговорить его дать согласие на разработку новой машины. Джейн красива и женственна. Это сильно помогает ей. Роковым же становится то, что благодаря своему обаянию, героиня завоевывает сердце не только генерала, но и юнкера Толстого, которому отвечает взаимностью. Это, а также  удивившая и потрясшая ее Россия, делают ее еще и душевной, страдающей героиней. Она приезжает по делам «бизнеса», а обретает истинную любовь, тайну и трагедию

Пройти тест

  Я периодически выезжаю по делам, и по дороге вижу стариков... Не важно просят ли они милостыню, или просто неспешной походкой ковыляют куда-то, или, остановившись и притулившись в уголке, едят, купленный, видимо на последние деньги хлеб... И мне вспоминаются частые высказывания множества друзей и знакомых, в сердцах сказанные слова "не хочу дожить до старости"... И в такие моменты, понимаешь почему. Конечно мы чаще видим именно такой образ старости, мы редко видим счастливые лица стариков, играющихся с внуками, или веселый старичков-дачников... Мы обращаем внимание именно на такой образ старости, улица, нищета и грусть на лицах... Я тоже так не хочу...
  Ну а теперь вернемся к реальной жизни, я опять же не говорю за всех, но говорю о подавляющей массе, которая не живет а выживает. Мы стремились в детстве быстрее повзрослеть, чтобы получить блага доступные взрослому. Повзрослели, и получили больше проблем и ответственности, чем благ. Кто ненавидит учебу, экзамены, кто армию, кто работу, кто домашнюю рутину, или семейные проблемы, ездить к родителям в гости. И каждый думает, вот.. скоро станет легче, позже съезжу к родителям, или позже позвоню, и вообще отдохну на старости, или порешаю текущие дела и все наладится... Мы живем надеждой что время лечит... Но это не тот случай, и вскоре мы проходим точку возврата... И тут наверно остается только улыбаться и махать ручкой... "Все хорошо, да, у меня все хорошо..."
  Я не знаю как правильно поступать, о чем правильно думать, о чем мечтать и от чего убегать... Я просто живу. Но я знаю что каждый из нас, должен жить сейчас и создавать будущее сейчас, получая удовольствие от его творения в данный момент. А завтра пожинать свои плоды, и завтра же сразу строить послезавтра, не дожидаясь того, что так или иначе наступит, иначе оно придет раньше, и вы осознаете что и не жили вовсе...

P.S. Лучше синица в руках сегодня...