О наболевшем.
Как же все таки сложно бывает порой любить людей...всех, а не по одиночку....

"Человек не создан воспринимать критику, все хотят чтоб их любили и хвалили. А правда уже никого не интересует"



Именно такие мысли пришли мне в 3 часа ночи. Незнаю даже почему, просто если разобраться то правда давит всем своим грузом. И ты понимаешь что это именно так, а не иначе. Слабость, трусость, страх перед трудностями заставляют ненышних обитателей планеты Земля быть настолько зависимыми от мнения чужих, что свое уже не воспринимается как основное и главное.
Какие первые мысли Вас посещают когда человек говорит:"А теперь я хочу, что бы ты мне ответил, только честно...."??? И первая мысль которая приходит у большинства, то это то что вам прийдеться сейчас очень много врать. Да и при том так искустно и искренне чтоб человек не догадался вашего истинного мнения.
Но самое плохое, что эта ситуация как порочный круг и на самом деле соврать...нет сказать именно то, что человек хочет услышать - это ваша главная задача. Ведь такие вопросы задаю или друзья или близкие люди. И обидеть человека вам хочеться меньше всего. Да и зачастую такие вопросы люди задают чтобы самоутвердится за счет Вас. Так где же тогда правда на самом деле? И нужно ли врать близким и поощерять их слабости???




Так нужно ли врать близким людям, даже если они хотят это услышать?

Сегодня 7 ноября, а вчера было 6-е. Запиши эту дату в свой блокнотик и рыдай каждый раз 6-го ноября когда вспомнишь как же тебе было хорошо в этот день год, два, три, десять назад... И мне было хорошо, но я устала. Прощай, мой ласковый и нежный зверь...

Ушла с надеждой на новую сказку, хотя мало верится, а вдруг...

понимаешь самое больное - это когда уже ничего не болит,а ты еще любишь.Каждый новый человек у меня - моя будущая сдохшая сказка...каждый новый человек - еще один мой не ты.

Мені так сумно. я не знаю, Чим ще наповнити свій день. Я позіхаю, як читаю, Мене вже верне від пісень. На всіх сторінках все знайоме, Я кожну ноту вже десь чув, Кохання не таке приємне, Ну а про дружбу вже забув. В душі іржа і павутиння, Покрила очі і летять, Думки без ґрунту і коріння, Думки без жаги пізнавань. Мені так сумно, я не знаю, Чи я щось бачу, чи живу, Чи я щось чую, чи кохаю, Чи просто в течії пливу.

Перевернутий світ за моїм вікном,

Тож змінити вікно, чи змінити світ.

Чи змінити очі, наповненні злом,

Від всіх цих істот, по інший бік.

Чи змінити тіло, що жаром горить,

А може серце. що його запалило.

Чи щось у серці, що так болить,

І що, на мій подив, ще не зовсім згнило.

Невідповідність усього мене,

Глибинна відмінність і неспівпадіння,

В кінці кінців таки приведе,

До божевілля або просвітління.

Перевернутий світ за моїм вікном,

Тож змінити вікно, чи змінити світ.

Чи змінити очі, наповненні злом,

Від всіх цих істот, по інший бік.

Чи змінити тіло, що жаром горить,

А може серце. що його запалило.

Чи щось у серці, що так болить,

І що, на мій подив, ще не зовсім згнило.

Невідповідність усього мене,

Глибинна відмінність і неспівпадіння,

В кінці кінців таки приведе,

До божевілля або просвітління.

Херувимская песнь. Староболгарский распев. Изложение игумена Силуана (1993 г.) Мужской хор Санкт-Петербургского Подворья монастыря Оптина Пустынь

Скрылся из виду проехавший трактор.
Рычит затаившись за домом.
Ждем.

Перевернутий світ за моїм вікном,

Тож змінити вікно, чи змінити світ.

Чи змінити очі, наповненні злом,

Від всіх цих істот, по інший бік.

Чи змінити тіло, що жаром горить,

А може серце. що його запалило.

Чи щось у серці, що так болить,

І що, на мій подив, ще не зовсім згнило.

Невідповідність усього мене,

Глибинна відмінність і неспівпадіння,

В кінці кінців таки приведе,

До божевілля або просвітління.