Какую песню пели Ваня Сафаров и Дима Монатик сегодня на прямом эфире х-фактора?

Продолжаем знакомиться с мудростью Книги Притчей Соломоновых.

Идущий прямым путем боится Господа; но чьи пути кривы, тот небрежет о Нем.

В устах глупого - бич гордости; уста же мудрых охраняют их.

В современном переводе эти стихи выглядят так:

 

Кто боится ГОСПОДА, ступает прямо, а кто Его презирает - петляет.

Болтовня гордеца - это плеть для него, а речи мудрецов - это стража для них.

 

или так:

 

Идущий прямым путем Господа чтит, а тот, чьи пути кривы, Его презирает.

В устах глупца - плеть для его спины. а уста мудрецов хранят их.

 

В украинском переводе эти стихи выглядят так:

 

Хто ходить в простоті своїй, боїться той Господа, а в кого дороги криві, той погорджує Ним.

На устах безумця галузка пихи, а губи премудрих їх стережуть.

 

(Притчи, глава 14, стихи 2-3)

 

13 ноября 2010

Я просто недавно в новостях прочел, что две девочки покончили жизнь спрыгнув с 15го этажа. Это было в москве, девочкам было по 15ть...

Тогда мне эта новость не показалась особенной, но наверное она чем-то запала в душу... Да причем так запала... что мне сегодня пришла идея, написать то, что в принципе может чувствовать такой человек... девушка... 15ти лет...
Когда стоит уже на самом краю...
Когда это писал - почему-то в голове всплывали образы из клипа Эминема The way I am - там где он в окне торчит на небоскребе.. в принципе с интонацией той песни и писал этот стих... можно сказать почти реп

Вообщем вот такая мрачноватая штука получилась...


Что меня держит сейчас на балконе?
Зачем я ждала, все то, что хотела?
Разбила духи я в любимом флаконе...
Разбила, собрала, и вновь заревела....

Родители? Школа? Идите в пизду...
Я с жизнью покончу, так жить не могу...
Вы мне не можете дать, то, что мне надо...
Знать вы не знаете, вот в чем преграда...

Мама, и Папа, меня вы создали...
Родили, обули, но не воспитали...
Трахнулись ночью, пол года пождали...
Имя красивое дочке вы дали...

Но дочка не вещь, и дочь не игрушка...
Дочка живет, и дочка страдает...
Водки всегда у вас полная кружка...
А дочка ночами тихонько рыдает...

Ну что ж дорогие, прощайтесь со мной...
Гробы литые - вот где будет покой...
Мне бы только успеть, мне бы только спуститься...
И покоем душевным потом насладиться...

Ну чтоже? Прощайте, я улетаю...
Все нити из жизни я разрываю...
Руки разставив, глаза закрываю...
Открою окно.....
я вас покидаю............

Кохання моє ! Ти - кохання! 

Думок неспиненний потік... Ти радість моя і страждання, Ти мрія моя й серця крик. Кохання моє ти, кохання! Ти спрага моя і вода, Ти втрата моя й сподівання, Ти щастя моє і біда.

Здавалось мені - не здавалось... 

Безодня чарівних очей... Чекала тебе - і боялась У пітьмі безсонних ночей. Судилось мені - не судилось... Закрита завіса життя. А може, все просто наснилось, Поринуло у забуття. Кохання моє ти, кохання! Ти сонце моє і гроза, Ти прірва моя і бажання, Ти - посмішка і сльоза. Ти зустріч моя і прощання, Ти стежка моя й провалля. Кохання моє ти, кохання!

Ти - вірність і зрада моя.

Не стоит обижаться на людей за то, что они не оправдали наших ожиданий.

Мы сами виноваты, что ожидали от них больше, чем следовало...

200 г сливочного масла или маргарина
200 г сахара
3 яйца
200 г кокосовой стружки (белой или цветной)
2 ч.л. разрыхлителя (или 1 ч.л. гашеной соды)
300-350 г муки

Масло растереть с сахаром.
Добавить яйца, перемешать.
Добавить кокосовую стружку, хорошо перемешать.
Добавить разрыхлитель и муку, замесить не очень крутое тесто.
Противень смазать маслом или застелить бумагой для выпечки.
Из теста сформировать небольшие шарики, выложить их на противень.
Поставить в разогретую до 180 градусов духовку.
Выпекать в течение 15-20 минут.

Кофе я не употреблейшн. Но вчера, жуть, как захотелось!
Вообщем, смаковала заварной кофе, опосля, на дне, зернышки выложились в правильное красивое сердечко!
Сотрудники сбежались смотреть! Конечно, начали фантазировать!
Просто нема слів
Ось такий казус

..-"Когда я тебя встречу? Кем я буду на тот момент? Что будет меня интересовать? Захочу ли я остаться? Сумеешь ли простить?Сможешь найти? Принять и отдать, и не потерять? Буду ли я смотреть тебе в глаза? Когда ты придешь все будет по- другому.Будет солнце,одна постель на двоих,бег по утрам,уборки по воскресеньям, вечерний сериал в обнимку,походы к друзьям,перестройка комнаты, маленькие ссоры"....

..... - "А ты держись... Стержень нужно иметь свой... И знать-- что можно, а что нельзя... И принципам своим не изменять, а то скатишься и пропал"....

ЛЮБОВЬ СПАСЕТ МИР!!! 

http://rutube.ru/tracks/3476545.html?v=a4e125d0292181b4bfc8d28a4a93bb12

   Ой о йойой! Що ж це таке! Скільки Я вже буду ділити своє тіло з такою нікчемою, як ти? В голові наче хтось розлив цілу пляшку газованої води, а до рота вона чогось не дотікає. І єдине бажання це піти і швидко чогось десь надпити. Так це в останнє Я так наклюкався. В мене завжди так, коли Я починаю пити, в мене неначе закрадається інша особа. Лиха! Скажено бажаюча випити все що можна підпалити. А Я потім не можу вранці до води дійти, так носить по всій кімнаті! А ще дике почуття сорому, і відсутність пам’яті., роблять своє не добре діло. Все! Більше не п’ю! Боженько ти мій! Що в мене за дірка на сраці в штанях? Це Я, що так і додому припхався?! Ой  йой йой….. Соромно…Але якщо Я зараз не встану то вмру від спраги і від бульбашок в голові. Може це все та кока-кола? Ага-ага і напився Я теж нею ж, так? Блін, Я ще й на підлозі! А Я думаю, що мені так котячими сцяками смердить. Ще тільки вчора лупцював кота за калюжу на ковдрі. А помити не встиг, поспішав вже до друга. Що ми маємо? Я в котячих сциклях, з бульбашками в голові, зі спрагою у роті неможу навіть встати з підлоги. Оце так справи.     Дзвонить мобільний. Дзвонить якась «Котик».    -    Ало…    -   Ало, привіт котику. Як справи? Ти вчора трохи перебрав Я тебе ледь додому дотягнув. Ну ти ж не розраховував, що в мене залишишся…..

         Такого ще не було! Що за котик? Це ж мужик. Вже не соромно, вже страшно! І ця бісова дірка на сраці!

  -   Ти вчора так порвав штани цікаво. Це нам стало у пригоді. Принесеш до мене Я такі дірки швидко лагоджу.

Бісова пам’ять! Повертайся! Квартира друга, потім нічний клуб, потім парк, потім темно! Все! Все, що Я міг побачити в своєму нічному кошмарі зараз балакає зі мною по мобільному телефону! Чорт!

Кидає слухавку.

 В кімнату шкребеться кіт. О вже зайшов. Провчити тебе б кіт, за калюжу. Так вже провчив. А те що не вимив так то сам винен…наближається до обличчя. От блін! Я здається вбив свого кота! Від мого одного подиху кіт впав на спину і в нього смикається ліва лапка. Кіт! Не помирай! Його треба винести на свіже повітря. Беру кота, схоплююся на ноги і мішком падаю до низу. Кіт на диво жваво, як для мертвого, відразу відчув що Я падаю, приземлився на всі чотири лапи і пихато вийшов з кімнати. От падло біле! Ще буде мені добре! Забився ліктем. Все не п’ю!

      Дзвонить телефон.       Страшно глянути хто це. Женя. Йому має бути теж погано, це ж в нього Я так повисів вчора.

         -  Ало

  -  Привіт, як твої справи?     - Та... так в мене все ок..А що ми вчора робили?  

-      - Посиділи, як завжди, твоя друга особа, виправдала мої сподівання. Наклюкався ти добре.

       - Ну це Я ще пам’ятаю: квартира, дискотека, парк..

       -  А далі все. Ти кудись пішов.   

 - А ти не знаєш куди саме?  - Та ні не знаю, Котик.