Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

              Набуття контролю над вогнем приблизно 400-350 тисяч років тому вважають одним із найважливіших процесів, які сталися за час еволюції людства. Вогонь забезпечив древніх людей до того недоступними вигодами, як-от додатковим захистом від хижаків, можливістю споживання нової їжі, нові способи оброблення матеріалів, подовженням світлового дня та іншими. Проте розведення й підтримання вогнища вимагало пошуку палива та доставлення його до визначеного місця, для чого люди могли кооперуватися в групи. Це могло дати їм додатковий поштовх до соціальної взаємодії та культурного розвитку. Культурна трансмісія, яка полягає у передачі знань, ідей, вірувань та поведінкових ознак між групами та популяціями, є невід'ємною складовою соціального життя сучасних людей.

              Деякі вчені вбачають у цьому причину еволюційної успішності виду Homo sapiens і вважають, що поширення культурних знань почалося приблизно 70 тис. років тому, коли сучасні люди почали ширитися світом. Однак поки що невідомо, чи не з'явилася ця риса ще раніше в інших людей. Вивченням цього питання і зайнялися науковці Лейденського університету та Технічного університету Ейндговена.

              Вчені провели огляд археологічних даних про використання вогню серед наявної наукової літератури за останні десятиліття. Вони переглядали інформацію, що стосується розкопок у різних локаціях по всьому світі: Європі, Ізраїлі, Азії, північній Африці. Особливу увагу вони звертали на відмінності в кількості свідчень, що датуються до та після відмітки 400 тис. років тому. Ними можна вважати залишки вугілля, обвуглені кістки, які могли залишитися після приготування їжі, або ж каміння та інші об'єкти зі слідами впливу високої температури.

              Докази використання вогню людьми, старші за 400 тис. років, виявилися дуже рідкісними. Однак велика кількість археологічних знахідок вказують на "вибухове" поширення використання вогню серед різних віддалених популяцій після цієї точки на часовій шкалі. Причому це відбувалося протягом відносно короткого періоду, приблизно в 50 тис. років.

              Можливим поясненням дивного спостереження є те, що різні людські угрупування незалежно одне від одного зрозуміли, як розводити вогонь. Проте коротке часове вікно, під час якого навичка поширилася, вказує радше на те, що угрупування людей навчалися користуватися вогнем одне від одного. Ймовірно, люди різних популяцій та видів взаємодіяли достатньо тісно, щоб уможливити обмін ідеями та технологіями.

              Іншим прикладом ранньої передачі культурних знань автори називають поширення серед людських популяцій леваллуазької техніки оброблення каменю для отримання пласких кам'яних знарядь. Техніка швидко стала набувати популярності приблизно через 100 тис. років після освоєння вогню, і її використовували різні угрупування людей, зокрема поміж ранніх неандертальців та Hоmo sapiens, навіть у віддалених локаціях, як-от у Європі, західній Азії та Африці. Вона забезпечувала кращий контроль над формою кінцевого виробу, тому мала велике значення в культурній еволюції древніх людей. Водночас такий спосіб оброблення каменю помітно складніший за попередні варіанти, тому вчені припускають, що освоїти її можна було лише протягом тривалої та близької взаємодії з носієм знань через активні його інструкції.

              Таким чином, науковці допускають думку про те, що не 70, а вже 400 тис. років тому різні людські популяції могли демонструвати достатню толерантність одне до одного для тісної взаємодії. На їхню думку, використання вогню є найдавнішим свідченням про поширення культурного знання. Це означає, що складні соціальні мережі, передача технологій та поведінки, які ми звикли вважати винятковою рисою Hоmo sapiens, могли існувати ще до появи сучасної людини.

              Водночас автори не виключають, що їхній висновок може бути передчасним, і сподіваються, що їхня робота спонукатиме інших вчених також досліджувати це питання.

          Кисле середовище торф'яних боліт сприяє доброму збереженню органічних решток. Через це при добуванні з них торфу неодноразово випадково знаходили природно муміфіковані тіла людей. У деяких випадках вони настільки добре збережені, що в них майже цілими наявні шкіра, волосся, нігті, а іноді й внутрішні органи, як-от кишківник. Такі останки, що їх називають болотяними людьми, або болотяними тілами, дають унікальну можливість дізнатися нові деталі про побут древніх людей, включно з їхнім одягом, дієтою, здоров'ям та навіть ритуалами.

            У період залізної доби життя тисяч людей закінчувалося в болотах північно-західної Європи. Як показує вивчення тіл, деякі з них опинялися у в'язкій пастці випадково, однак інших закидували до боліт навмисно. Оскільки у той час болота використовувалися і для ритуальних заховань, то певна частина болотяних людей могли бути жертвами ритуальних дій. Дослідники з Музею Сількеборга припускають, що це ж могло статися із Людиною з Толлунда.

              Людиною з Толлунда називають муміфіковані рештки чоловіка, які знайшли у болоті біля Сількеборга, Данія, ще в 50-х роках минулого століття.

              Дослідження тіла показало, що він жив у 405-380 роках до нашої ери, на початку ранньої данської залізної доби, а помер у віці 30-40 років. Ймовірно, він був повішеним, а через деякий час похований у болоті у позі людини, що спить. Людина з Толлунда відома за свою чудову збереженість: на голові чоловіка й тепер помітні дрібні зморшки та щетина, а в тілі залишилися відносно цілі внутрішні органи, зокрема легені, печінка та травна система.

У новій роботі вчені провели детальне вивчення вмісту травної системи болотяного чоловіка. Вони звернули увагу як на рештки рослин та паразитів, які вивчалися і десятиліття тому, так і на сліди білків та інших молекул, що раніше не ставали предметом досліджень через брак технологій.

             Майже весь матеріал містився у товстому кишківнику чоловіка, зокрема рештки злаків, пилку та трохи тваринних залишків. Скоріше за все, останньою його їжею, за 12-24 години до смерті, була каша. Приблизно на 85 % вона складалася з зерен ячменю (Hordeum vulgare), на 5 відсотків — із насіння льону (Linum usitatissimum), а ще 9 відсотків припадали на насіння гірчака шорсткого (Persicaria lapathifolia). Ще приблизно один відсоток припадав на залишки приблизно 20 інших видів рослин. Науковці також знайшли у вмісті кишківника рештки тваринних білків, радше костистої риби, можливо, вугра. Калорійність такої страви оцінили приблизно в 5380 кДж, що становить десь половину добової потреби чоловіка, тому не можна сказати, що він голодував.

            Окрім залишків їжі, у кишківнику болотяної людини були присутні білки та яйця різних паразитів — волосоголовця (Trichuris), ціп'яка (Taenia) та аскариди (Ascaris). Їх чоловік міг підхопити, поїдаючи недостатньо термічно оброблене м'ясо та випиваючи забруднену воду незадовго до смерті.

             Вчені підсумовують, що загалом остання страва людини із Толлунда досить типова. Однак увагу привертає відносно велика частка в ній диких насінин, яких також знаходили у деяких інших болотяних тілах. Це наводить на думку, що подібна добавка могла застосовуватися лише в окремих випадках, можливо, при жертвоприношеннях. Утім, не виключено, що насінини додавалися з метою збагачення поживності або покращення смаку страви.