Сьогодні, 20 січня, п’ятниця, принесла такі файні новини:

1. Український народ БОРЕТЬСЯ проти путлерівських покручів та покидьків російських окупантів.

2. Сьогодні в Україні відзначається День захисників Донецького аеропорту. 242 дні наші воїни захищали цей маленький клаптик української землі й боролися за нього до останнього — доки не впали бетонні стіни споруди. Під час оборони ДАПу загинуло понад 200 українських військових і понад 500 було поранено. Проте, точні підрахунки ще ведуться. Як повідомили представники незаконних формувань, з їх сторони, під час боїв за ДАП загинуло 100 осіб.

3. Біля ворожих позицій бійці 92 окремої механізованої бригади влаштували справжнє козацьке Водохреще. Поки не зійшло сонце, за козацьким обрядом освятили воду. Командир переконує – через цю освячену воду бійці отримали "природний гарт здоров'я на цілий рік". Такої традиції на фронті 92 бригада дотримується вже третій рік поспіль.

4. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров закликав Петра Порошенка терміново скликати Конституційну комісію і зайнятися статусом Криму. «Хочу закликати президента України терміново скликати Конституційну комісію і зайнятися статусом Криму, майбутнього нашого півострова щодо його повернення і контролю. Задля збереження України і подальшого розвитку – жодної  поступкиукраїнськими землями», – сказав Чубаров.

5. Верховна Рада України дозволила допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2017 році для участі у військових навчаннях. У пояснювальній записці до законопроекту мовиться, що в межах багатонаціональних навчань з підготовки підрозділів збройних сил пропонується допустити на територію України терміном до 365 днів до 3 тис. військовослужбовців ЗС США, інших держав-членів НАТО та держав-учасників програми "Партнерство заради миру" з озброєнням і військовою технікою, в тому числі й гелікоптерів.
6.Міжнародний Комітет Червоного Хреста у 2017 році планує мобілізувати понад 60 мільйонів доларів на цілі гуманітарної діяльності в Україні.

7. Сергій Жадан відповів Медведчукові за перекручування сказаного ним щодо Гемінгвея та Ремарка. "Не готовий сперечатися з Віктором Медведчуком на тему природи гуманізму українського книговидавництва, але щодо війни хотів би сказати таке:пане Медведчук, цілком можливо, що ця війна не дала (поки що) Україні свого Гемінгвея, але вона напевне дала Росії свого Гітлера. Можливо, в нього за вікном нині 1939-й, можливо, 1940, цілком можливо навіть, що він готується до свого 1941-го. Але річ у тім, що історія кожного Гітлера так чи інакше завершується 1945-им. Це вам будь-який Гемінгвей скаже. Так і передайте своєму куму", – написав Жадан на офіційній сторінці у Facebook.

8. Раніше повідомлялося, що Жадан увійшов до складу комітету Національної премії України імені Тараса Шевченка.

9. В Україні  зареєстровано Публічне акціонерна товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України".  Запис про це з’явився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Засновником є держава в особі Кабінету міністрів України. Статутний капітал становить 2,54 млрд гривень. До призначення голови правління НСТУ його обов’язки виконує Ганна Бичок, яка була заступником генерального директора Національної телекомпанії України.

10. У МЕРЕЖІ З'ЯВИВСЯ ПРЕЗЕНТАЦІЙНИЙ РОЛИК "ЄВРОБАЧЕННЯ-2017"

У ролику представлені українські міста та їхні визначальні риси. Ареною для проведення Євробачення обрано Міжнародний виставковий центр у Києві, розташований на лівому березі Дніпра. Ця локація має необхідні технічні та логістичні ресурси для створення належних умов для проведення репетицій артистів, роботи журналістів та розміщення близько 11 тисяч глядачів.

 

11. Відеосервис Amazon Prime отримав права на показ українскої комедії #Selfieparty.

12. Сьогодні в США відбудеться інавгурація 45 Президента Донаальда Трампа. На урочистості летять багато українських посадовців – соцмережі вже жартома назвали їх «українським десантом». Очікується, що державний гімн США виконає 16-річна співачка, яка має українське коріння, Жаклін Марія Іванко.

Дайджест позитивних новин підготовлено спеціально для ФБ-групи «Файні новини»:

https://www.facebook.com/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8-700024123365955/?pnref=story

та
https://www.facebook.com/groups/fayninovyny/

Сьогодні в Україні відзначається День захисників Донецького аеропорту. 242 дні наші воїни захищали цей маленький клаптик української землі й боролися за нього до останнього — доки не впали бетонні стіни споруди. Під час оборони ДАПу загинуло понад 200 українських військових і понад 500 було поранено. Проте, точні підрахунки ще ведуться. Як повідомили представники незаконних формувань, з їх сторони, під час боїв за ДАП загинуло 100 осіб.

Виступ Президента України Петра Порошенка на загальних дебатах 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН
21 Вересня 2016 - 19:52

Шановний пане Голово!                                                                                            
Шановні колеги!
Пані та панове!

Від імені України я щиро вітаю вельмишановного пана Пітера Томсона з обранням на посаду Голови 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Висловлюю повну підтримку України Вашим зусиллям.

В один із найгірших років двадцятого сторіччя Ернест Хемінгуей написав великий гуманістичний роман.

Епіграфом він взяв слова англійського поета Джона Донна:

«Немає людини, яка була б, як острів, сама по собі; кожна людина є частиною материка. … Смерть кожної людини применшує й мене, бо я єдиний з усім людством…»

В цих словах полягала суть моральної та історичної трансформації, яку пройшло людство по слідах двох великих війн 20 сторіччя.

Ми вступили у 3 тисячоліття з твердим відчуттям, що ми є разом – як оновлене людство, для якого не існує такого поняття, як «чуже горе».

Що трапилося із цим відчуттям?

Куди воно зникло?

Звідки взялися десятки причин замкнутися на своєму «острові» та не бачити чужого горя?

Чому на континентах світу до влади приходять люди, головний мотив яких – не чути чужого «подзвону»?

Чому під маскою прагматизму в наших життях поселився цинізм, подібного якому ми не бачили з часів, коли Хемінгуей писав свій роман?

Чому зло сьогодні таке сильне, а добро таке слабке?

«Немає людини, яка була б як острів» - це стосується і політиків.

Це стосується і нашої організації.

 
Шановний пане Голово!

Останнім часом світ навколо нас становився все менш і менш стабільним.

Хтось це відчував сильніше, хтось слабкіше.

Але ніколи з кінця Холодної війни в такому масштабі, з таким зухвальством та в односторонньому порядку не попиралися міжнародні норми та принципи.

Ніколи до цього часу не ставився під сумнів Статут ООН, документ на якому тримався наш світовий порядок.

Ніколи до цього часу його головним порушником не виступала країна-член Ради Безпеки ООН, країна, яка фактично стала одночасно ініціатором і активним учасником конфліктів та його арбітром.

Як результат, зараз глобальна нестабільність – це вже не тема для наукових дискусій.

Це фактично найбільша загроза, що постала перед людством.

І від того, яким чином нам вдасться її подолати напряму залежить наше майбутнє, майбутнє наших дітей та майбутнє нашої Організації.

Шляхів виходу з цієї ситуації бачу тільки два:

або ми визнаємо існування проблеми і докладаємо зусиль для її вирішення на основі спільних цінностей та принципів,

або обманюємо себе ілюзією стабільності, заплющуємо очі на очевидні факти і ставимо майбутнє ООН – цієї безпрецедентної платформи для спільних дій – в залежність від одного гравця, який грубо порушує Статут ООН.

В останньому випадку вже найближчим часом нас чекає жорстке розчарування.

Ціна за таку короткозорість вже давно визначена – це людські життя.

У минулому сторіччі ми заплатили непомірну плату внаслідок двох світових війн – 70 млн життів.

Невже цього замало?

Тому вчергове підкреслюю – ми не можемо більше дозволити собі загнану у глухий кут Раду Безпеки при розгляді питань міжнародного миру та безпеки.

Обмеження права «вето» під час ухвалення рішень щодо попередження та врегулювання конфліктів мають стати пріоритетними завданнями у контексті реформування діяльності Ради Безпеки.

Призупинення права вето у випадках масових злодіянь, а також тоді, коли держава-член Ради Безпеки ООН є стороною у спорі має стати залізобетонним правилом без жодних виключень.

Рада має перетворитися на дійсно демократичний та репрезентативний орган, вільний від відголосків минулого.

Існує потреба у перетворенні нашої Організації на структуру, спроможну ефективно реагувати на акти агресії та притягувати винних до правової відповідальності.

В протилежному випадку жодна нація, жодна держава-член ООН не може розраховувати на стабільну безпеку та розвиток.

Ще одним видом загрози миру і міжнародній безпеці, який вимагає невідкладної уваги світової спільноти, є гібридні війни.

Як Президент країни, що стала наразі полігоном для випробування нових методів гібридної війни, я привертав увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми під час минулорічної сесії Генеральної Асамблеї.

За рік, що минув ми стали свідками суттєвого поширення цієї практики.

Її наслідки спостерігалися в Європі, в Америці та на інших континентах.

Політичний тиск, відверта пропаганда, втручання у виборчі процеси, економічний примус, таємні диверсійні та військові операції, кібератаки, зловживання дипломатичними заходами – таким є сучасний інструментарій неоголошених війн.

Прийшов час, щоб Рада Безпеки взяла це питання під свій контроль.

У свою чергу, Україна готова й надалі ініціювати дискусію – що та як має робити Рада у протидії цій загрозі.

У контексті останнього розвитку подій на Корейському півострові, майбутнє режиму ядерного нерозповсюдження викликає все більше занепокоєння моєї країни.

Як відомо, Україна свого часу добровільно відмовилася від третього за розміром ядерного арсеналу з від 2800 до 4200 тактичними ядерними боєголовками в обмін на гарантії її суверенітету та територіальної цілісності за Будапештським меморандумом 1994 року.

На превеликий жаль, усі ці гарантії залишилися на папері. Будемо відверті, ми провалили іспит по Будапештському меморандуму. Таким чином, демократичний світ програв свою першу битву – йдеться не тільки про Україну, йдеться також про довіру до договорів.

Однак, Україна, як відповідальний міжнародний актор, завжди була та залишається відданою справі ядерного нерозповсюдження та роззброєння.     

Тож, своєчасні та ефективні дії міжнародної спільноти у відповідь на ядерні випробування в КНДР є ще одним іспитом для всіх нас.

Ми не повинні допустити, щоб світ поринув у нову гонку ядерних озброєнь.

Високий рівень нестабільності сучасного світу та зростаючі з кожним днем виклики підвищують запит як окремих країн, так і міжнародних організацій на сильне лідерство.

Не є виключенням у цьому плані й Організація Об’єднаних Націй.

Цього року ми обиратиме нового Генерального секретаря ООН.

Тож впевнений, що основними критеріями для кандидата на цю важливу посаду, на додаток до його або її високих професійних якостей, мають бути:

по-перше, безкомпромісна позиція у питанні дотримання положень Статуту ООН;

по-друге, готовність у випадку загрози миру та безпеці рішуче використовувати наявні у його розпорядженні інструменти, зокрема, що передбачені статтею 99 Статуту ООН.

Віримо, що Рада Безпеки та Генеральна Асамблея зроблять правильний вибір.

І Україна, зі свого боку, як непостійний член Ради Безпеки, працюватиме для досягнення цієї мети.

 
Шановний пане Голово!

Цього року ми стали свідками низькі жахливих терористичних атак.

Афганістан, Сирія, Ірак, Буркіна-Фасо, Туреччина, Бельгія, Франція, Німеччина, Україна – і це далеко не повний список.

Спрут тероризму продовжує опутувати своїми щупальцями все більше країн та континентів.

Очевидно, що загрозу такого масштабу можливо подолати виключно спільними зусиллями.

У цьому контексті захист критичної інфраструктури від терористичних атак має стати одним із важливих аспектів боротьби з тероризмом.

Під загрозою опиняться банківська та фінансові системи, телекомунікації, аварійно-рятувальні служби, повітряне і залізничне сполучення, енергетичний сектор та водопостачання.

Що найстрашніше – це загрожує численними жертвами серед цивільного населення.

Ми продовжуватимемо закликати Раду Безпеки до дій у відповідь на цю зростаючу проблему.

У цьому контексті ми також вітаємо ініціативу Великої Британії скликати спеціальне засідання РБ з питання терористичних загроз авіаційній безпеці.

Цей крок має стати потужним сигналом готовності Ради вживати рішучих дій, щоб унеможливити у майбутньому трагедії.

Такі трагедії як збитий два роки тому терористами літак МН-17 Малайзійських авіаліній у небі над Донбасом.

За результатами кропіткого технічного розслідування, здійсненого відповідною міжнародною командою, вдалося не тільки з’ясувати окремі деталі, а скласти фактично повну картину цього жахливого злочину.

Наразі, не дивлячись на ганебне «вето», накладене РФ на рішення щодо створення міжнародного трибуналу під егідою ООН,  ми маємо забезпечити належну імплементацію Резолюції Ради Безпеки ООН №2166.

Спільна команда, що складається з представників Малайзії, Нідерландів, Австралії, Бельгії та України, продовжує кримінальне розслідування.

Ми повинні створити ефективний механізм залучення до відповідальності всіх тих, хто несе відповідальність за цю катастрофу.

Наш моральний обов'язок – притягнути нарешті до відповідальності усіх винних у цій катастрофі – і не тільки виконавців, але й тих, хто своїми злочинними наказами зробили можливим загибель 298 безневинних людей.

 

Шановний пане Голово!

Починаючи з 2014 року, Україна з власного трагічного досвіду знає, що таке тероризм, експортований ззовні.   

Терористична складова неоголошеної гібридної війни Росії проти України є очевидною.

Драматично, вона стала реальністю повсякденного життя на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України.

За два з половиною роки цього конфлікту, ми отримали значну кількість неспростовних доказів прямого залучення Росії, її структур і посадовців до фінансування, підтримки і координації діяльності терористичних угруповань, які вчинили численні злочини проти громадян моєї держави.

Шокуюча реальність така, що іноземні терористи, передусім з Росії, становлять значну частину приблизно 38-тисячного незаконного військового формування на Донбасі, озброєного до зубів.

І це не перебільшення – в їхньому розпорядженні перебуває близько 700 танків, 1200 бойових броньованих машин, більше 1000 артилерійських систем та більше 300 реактивних систем залпового вогню.

Зброя, боєприпаси та персонал продовжують надходити з Росії в Україну через неконтрольовану частину українсько-російського кордону. Надходити на щоденній основі ешелонами.

Водночас, російська сторона продовжує наголошувати з багатьох майданчиків, включаючи ООН, що вона тут ні до чого, що росіян немає в Україні.

Навіть лицемірні радянські керівники не можуть зрівнятися з такою відвертою брехнею та очевидними маніпуляціями, які дозволяє собі Кремль сьогодні.

Так, вони погрожували світу ядерною зброєю також, як це робить Росія сьогодні.

Але коли під час Карибської кризи СРСР було пред’явлено аерознімки американської розвідки, навіть Хрущов був змушений визнати наявність радянських ракет на Кубі.

Сьогодні, у відповідь на пред’явлені тисячі фотографій, відео, свідчень та інших доказів російської військової присутності на Донбасі, світ чує від Росії лише цинічне «нас там немає».

Росія говорила те ж саме про Крим. «Нас там не має». А потім був проведений фіктивний   референдум під дулами російської зброї. А потім, через декілька днів, кричуща заява російського президента, що Крим, уявіть собі, був анексований «у відповідності до Статуту ООН».

Чи говоримо ми про один і той же Статут?

Це не просто зневага до століттями напрацьованих принципів міжнародних відносин, їхніх писаних і неписаних правил і етики. Це нівелювання дипломатії як такої.

Вважаю, що нашій Організації настав час виробити серйозні запобіжники проти зловживання окремими країнами-членами ООН довірою решти світового співтовариств.

Необхідно продумати механізми офіційної фіксації доказів агресії одних держав проти інших та передбачити чітку відповідальність згідно з принципами  Статуту ООН.

Третій рік агресії продовжує нести біль та страждання моїм громадянам.

Загинуло 2430 осіб. Значна частина – цього року. Загальна кількість жертв цієї нав’язаної нам війни у серці Європи сягнула цифри 10 тисяч – 2,5 тис. військових та 7,5 тис. мирних мешканців.

У полоні бойовиків на Донбасі, а також на території Росії продовжують незаконно утримуватися сотні заручників.

Ми були шоковані дізнатися, що нещодавно на окупованих територіях Донбасу проросійські незаконні збройні формування взяли у заручники дітей.

Вони продемонстрували відео допиту підлітків, яким висувають абсурдні звинувачення у підготовці та здійсненні диверсій.

Ця ситуація є абсолютно неприпустимою у 21 сторіччі.

Ми закликаємо ЮНІСЕФ втрутитися та запобігти катуванню цих дітей.

Ще одна душероздираюча історія.

Декілька днів тому, один український заручник, волонтер, Володимир Жемчугов, був звільнений.

Після року у полоні без належної медичної допомоги, ця абсолютно сліпа людина без рук розповіла те, що є квінтесенцією того, що відбувається на Донбасі.

Цитую: «Я родом з Донбасу, росіянин за національністю, колишній шахтар. Але людей, як я на Донбасі, патріотів України, не вдалося обдурити російською пропагандою. Ми почали боротися проти російської окупації, країни, яка розв’язала війну проти України». Однак, він висловив глибоке переконання, що мир на його рідній землі – Донбасі – буде відновлено і люди там повернуться до нормального життя.

У цьому зв’язку, хочу в чергове наголосити, Україна залишається відданою політико-дипломатичному врегулюванню ситуації на Донбасі.

Ми мирна нація.

За жодних обставин у нас не було намірів починати будь-які конфлікти з нашими сусідами.

Протягом року ми словами та діями підтвердили, що готові рухатися шляхом імплементації Мінських домовленостей – комплексного плану мирного врегулювання, що його було погоджено ще у вересні 2014 року і підтверджено у лютому 2015 року.

Але постійно наштовхувалися на протидію Кремля та підтримуваних ним бойовиків, які всілякими способами намагаються затягнути мирний процес і перекласти відповідальність за свої власні деструктивні дії на Україну.  

Сподіваємось, що Росія відмовиться від такого підходу і дасть шанс всеохоплюючому врегулюванню.

Наголошую: у Мінських документах у цілому є чіткий орієнтир, що робити кожній стороні. Україна своє зробила і робить.

Справа за Росією та її посіпаками на українському Донбасі почати виконувати їхню частину: відпустіть полонених, припиніть стріляти, відведіть озброєння, дайте ОБСЄ можливість безперешкодно виконувати власний мандат, виведіть російське озброєння, а також регулярні та нерегулярні підрозділи.

Окупаційна влада не обмежується веденням бойових дій на Донбасі, але й продовжує свою репресивну політику в Криму.

Колись квітучий вільний півострів перетворився на «сіру зону», де люди фактично позбавлені всіх видів захисту.

Судова та пенітенціарна системи перетворилися у Криму у справжній інструмент репресій.

Як вже не раз було в історії, більшість жертв – кримські татари і українці.

Останній штрих у цій картині – заборона російською окупаційною владою діяльності Меджлісу – органу самоврядування кримськотатарського народу.

А також безпідставне тримання протягом 20 днів у психіатричній лікарні заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова.

По суті, ганебна практика каральної психіатрії, що протягом багатьох років використовувалась радянською репресивною машиною, зараз береться на озброєння Росією.

Ми вимагаємо забезпечення безперешкодного доступу міжнародних правозахисних організацій як до Криму, так і до Донбасу, а також неухильного виконання рішення Виконавчої Ради ЮНЕСКО щодо запровадження моніторингу ситуації в АРК на інституційному рівні.

Жителі півострову мають бути захищені від дискримінації та утисків.

Геноцид кримськотатарського народу, що вже пережив трагедію депортації 70 років тому, не має повторитися.

Ми в Україні високо цінуємо внесок Верховного комісара ООН з прав людини та Ради ООН з прав людини у вирішенні поточних проблем з правами людини у моїй державі, у тому числі – в окупованому Криму.

Цього року, плануємо привернути увагу Генеральної Асамблеї ООН до цієї проблеми, представивши  відповідну резолюцію щодо ситуації з правами людини на окупованій території Автономної Республіки Крим та у Севастополі.

Ця резолюція має стати об’єктивною оцінкою всієї спільнотою ООН ситуації з правами людини на окупованих територіях.

Люди на цих територіях мають право на захист.

Їхні діти мають право на захист.

І це наша відповідальність як Організації Об’єднаних Націй захистити їх.

Я звертаюсь до всіх держав-членів ООН підтримати українську ініціативу.

Ми також закликаємо вас не визнавати легітимність російських виборів, які були проведені декілька днів тому в окупованому Криму.

Якщо ви визнаєте їх, це зіграє на руку агресії та заохочуватиме подальші репресії.

Ще одна проблема, яка спричинена російською окупацією Криму, це її наміри розташувати тактичну ядерну зброю та засоби її доставки на окупованому півострові.

Це фактично руйнує глобальну систему нерозповсюдження зброї масового знищення, брутально порушує без’ядерний статус України.

Більш того, Росія використовує тимчасово окупований Крим для планування її агресивної політики не тільки в Україні, але також в інших куточках світу, включаючи Сирію, де ця політика йде пліч-о-пліч з воєнними злочинами та злочинами проти людяності.

Сьогодні весь демократичний світ глибоко занепокоєний порушенням прав людини та стражданням цивільного населення Сирії.

Переконаний, що повне виконання Женевського комюніке 2012 року та резолюції Ради Безпеки 2254 є життєво важливим для врегулювання цього довготриваючого та кровопролитного конфлікту.

Привертаємо особливу увагу до необхідності усунення загрози будь-якого застосування хімічної зброї у цій країні.

Покращення гуманітарної ситуації, допуск до Алеппо та інших міст, що потребують негайної допомоги, міжнародних гуманітарних організацій є нашими першочерговими завданнями.

Ми вітаємо проведення ранкового спеціального засідання Ради Безпеки ООН по Сирії, де я сьогодні мав можливість висловити наше бачення цього важливого питання.

Сподіваюся, що ця дискусія призведе до змістовних рішень і кроків для полегшення тяжкого становища сирійців.

Ще один континент, який потерпає наразі від численних невирішених конфліктів та потребує нашої пильної уваги – це Африка.

Вона має нарешті почати сприйматися такою, якою вона є насправді: континентом з безмежним потенціалом та можливостями, а не тягарем, як це було багато років тому після століть колоніалізму та експлуатації.  

Моя країна не шкодуватиме зусиль на її підтримку і наші африканські партнери можуть повністю розраховувати на Україну, у тому числі за допомогою нашого членства в Раді Безпеки.

Шановний пане Голово!

Незважаючи на виклики сьогодення, які стоять перед Україною, моя країна повністю віддана справі реалізації Цілей сталого розвитку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН в минулому році.

Ми продовжуємо працювати над виконанням наших зобов'язань на національному рівні, в першу чергу пов’язаних із забезпеченням здорового навколишнього середовища і сталого енергопостачання, просуванням гендерної рівності, боротьбою з корупцією.

Як член «Групи друзів з питань клімату», Україна зробила свій внесок у досягнення консенсусу щодо всеосяжної угоди у сфері зміни клімату.

Ми у стислі терміни завершили всі ратифікаційні процедури по Паризькій  угоді і сьогодні під час засідання високого рівня здали на зберігання наші ратифікаційні грамоти.

У цьому році ми також досягли важливого етапу – завершення Плану дій ООН щодо Чорнобиля та Декади відновлення та сталого розвитку регіонів, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Однак існує очевидна необхідність продовження міжнародних зусиль із подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також завершення відповідних проектів.

Задоволений також, що порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 приділяє значну увагу одній із найбільших проблем сучасності – міграції.

Останніми роками ми стали свідками безпрецедентного за масштабами переміщення біженців, шукачів притулку, мігрантів та внутрішніх переселенців.

Важко собі уявити, але сьогодні в усьому світі – близько 65 мільйонів вимушених переселенців, у тому числі понад 21 мільйон біженців, 3 мільйони шукачів притулку та понад 40 мільйонів внутрішньо переміщених осіб.

Серед останньої категорії, на жаль, близько 1,8 млн. моїх співвітчизників – жителів окупованого та розореного Росією Донбасу.

Безумовно, наш першочерговий обов’язок – врятувати життя людей і забезпечити захист тим, хто його потребує.

Але для комплексного вирішення цієї глобальної проблеми потрібно зосередитись на першопричинах цього явища.

Це, насамперед, збройні конфлікти, тероризм, міжконфесійне протистояння та бідність. Нью-Йоркська Декларація тільки ухвалена нами – це перший крок у цьому напрямку.

Мій уряд відданий захисту переміщеного населення і здійснив важливі заходи, спрямовані на зміцнення національних механізмів реагування.

Особлива увага приділялася поліпшенню ситуації із забезпеченням засобів для існування переміщеного населення, а також розширення доступу до системи охорони здоров’я, освіти, житла і ринку зайнятості.

Шановний пане Голово!

70 років тому у Вестмінстерському коледжі один із засновників ООН Прем’єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчілль зазначив:

«Наші труднощі та небезпеки нікуди не зникнуть, якщо ми заплющимо очі.

Вони нікуди не зникнуть, якщо ми просто спостерігатимемо за тим, що відбувається.

Не зникнуть вони і за допомогою політики умиротворення».

На превеликий жаль, ці слова не втратили свою актуальність й сьогодні.

Бачення Черчиллем Організації Об'єднаних Націй як рушійної сили миру, як основи політики міжнародних відносин, яка має протистояти «двом гігантським мародерам – війні та тиранії», набуває нового змісту та значення.

Він закликав «сумлінно дотримуватися Статуту ООН та виважено і тверезо рухатися вперед, не претендуючи на інші землі та скарби, не прагнучи свавільно контролювати думки інших людей».

Переконаний, саме такий підхід є потужним орієнтиром для нас всіх.

Більш того, він є єдиним можливим шляхом зберегти нашу унікальну Організацію та весь світ від катастрофи глобальної війни.

Дякую за увагу.

Ефект Даннінга-Крюгера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності



Люди, котрі від природи позбавлені почуття гумору, люблять розповідати анекдоти. Автомобілісти, ледь здатні триматися в своїй смузі, обожнюють вчити інших управляти машиною. Менеджери, у яких немає навіть базових уявлень про сферу, в якій вони працюють, полюбляють викликати фахівців на килим і лаяти їх за те, що вони нічого не розуміють у своїй роботі. Чому ж всі ці люди так кричуще некомпетентні і ніби навіть не помічають цього?

Це відбувається завдяки так званому ефекту Даннінга-Крюгера: люди, які мають невисокий інтелект, скромний рівень кваліфікації і вузький кругозір, у силу своїх скромних здібностей не можуть зрозуміти, що рішення, які вони приймають, помилкові, а таланти, якими вони себе наділяють, — несправжні. Ось чому їм здається, що вони мають рацію у всіх своїх діях і краще за інших розуміють ситуацію. Згодом це світовідчуття набуває характеру психологічного захисту: обмежена людина починає відстоювати своє бачення ситуації саме тому, що відчуває — допусти він лише думку про те, що не правий, і його потіснять із насидженого місця більш талановиті.

Втім, саме у талановитих і спостерігається зворотний ефект: вони добре розуміють, наскільки складними є закони реальності і наскільки широким є поле знань, яке у перспективі можна опанувати, — це приводить їх до заниження власних здібностей, до недооцінки свого місця в суспільстві. «Я знаю, що нічого не знаю», — повторював мудрець Сократ, який вів більш ніж скромне життя і постійно піддавався нападкам з боку дурнів, впевнених у своїй правоті. Чи здатний хтось із обмежених людей зізнатися собі в цьому? Схоже, що ні.

Ефект був теоретично передбачений, а потім експериментально підтверджений у 1999-му році співробітниками кафедри психології Корнельського університету (США) Девідом Даннінгом (David Dunning) і Джастіном Крюгером (Justin Kruger). Теоретичною основою для гіпотези стали спостереження великих філософів. Сам Даннінг цитував висловлювання Чарльза Дарвіна: «Невігластво частіше народжує впевненість, ніж знання» і Бертрана Рассела: «Одна з неприємних властивостей нашого часу полягає в тому, що ті, хто відчуває впевненість, дурні, а ті, хто володіє хоч якимись уявою і розумінням, сповнені сумнівів і нерішучості». А практичним джерелом натхнення, як не дивно, послужив злочин, причому курйозний. Авторів зацікавив дивний випадок грабіжника Макартура Вілера, який пограбував один за іншим два банки, намазав перед цим обличчя лимонним соком, бо вірив, що лимонний сік не дає його обличчю відображатися на записах камер стеження. Психологи захопилися глибиною некомпетентності людини, яка навіть не намагалася перевірити правоту свого уявлення, хоча помилка загрожувала в’язницею.

Зібравши в одному залі людей, зайнятих у різних сферах діяльності, але котрі мали при цьому абсолютно різний рівень реальних знань, автори експерименту дали їм анкету, де пропонувалося відзначити їх рівень компетентності в сфері, в якій вони працювали, а потім пройти ряд тестів, які дозволяли б встановити справжній рівень їх компетентності. За результатами цих двох тестів був складений графік, на якому демонструвалася залежність реальних знань від впевненості людей у тому, що вони добре розбираються в своїй сфері діяльності.

Графік виглядав як недосконала парабола: в лівій її частині, де були представлені найменш компетентні учасники експериментів, вона досягала свого апогею — стовідсоткових значень впевненості у власних знаннях. Потім вона різко падала — переважна більшість людей, які непогано розбиралися в своїй професії, мали вкрай низьку думку про свій досвід і вміння. Ближче до кінця крива знову піднімалася — тут були кращі з кращих, справжні експерти в своїй справі, які не могли не розуміти, що вони розбираються в ній набагато краще, ніж більшість інших фахівців.

І все ж впевненість справжніх експертів ледь сягала двох третин шкали від думки про власні уміння і знання, якою відзначилися повні профани. Як встановили Даннінг і Крюгер, профани не тільки переоцінювали свою компетентність, але і не були здатні до адекватної оцінки фахівців, які володіють справді високим рівнем кваліфікації в тій же області. До того ж вони щиро не вірили в те, що зробили помилки в тестах, що стосуються їх професійної діяльності, — більшість залишалися при своїй думці навіть після того, як їм вказали на їх помилки і логічно обгрунтували їх неправоту1.

Із тих пір ефект Даннінга-Крюгера неодноразово підтверджувався іншими дослідниками. Зокрема, він був перевірений на студентах відділення акушерства і гінекології Університету Флориди2, а також на широкій вибірці практикуючих терапевтів3. Той факт, що для перевірки висновків, зроблених психологами, першими взялися за лікарів, насторожує.

Втім, надія на те, що сліпці, нездатні побачити безодню свого невігластва і сяючі вершини знань, яких досягли інші люди, можуть виправитися, все ж таки існує. Даннінг і Крюгер запропонували профанам пройти спеціальний навчальний курс, де їм не тільки давали знання, що стосуються їхньої професії, а й уявлення про методи, за допомогою яких можна отримати реальні показники компетентності. Ці методи дозволяли перевіряти як професіоналізм інших, так і власний реальний рівень. За підсумками навчання профани усвідомили рівень своєї колишньої некомпетентності — причому навіть у тому випадку, якщо їх професійний рівень після цього не зріс.

БГ: я про цей феномен також писав у публіцистичному варіанті, а тут - наукова робота.
Залежність від зомбі
http://blog.i.ua/user/1820604/1450791/

Сьогодні, 19 січня, четвер, приніс такі файні новини:

1. Добра новина, що сьогодні завітав до нас Третій Празник в гості : Святе Водохреща ! Радуйся! Ой радуйся, земле!

2. Український народ БОРЕТЬСЯ проти путлерівських покручів та покидьків російських окупантів.

3. Кабінет міністрів на засіданні 18 січня затвердив створення в Україні державної премії імені Михайла Грушевського. Введення цієї премії стане реальним виявом уваги держави до сфери відновлення збереження національної пам'яті українського народу. А також сприятиме підвищенню престижу наукових і науково-популярних праць з історії України, активізації наукових історичних досліджень і створенню національного культурного продукту історичного характеру, стимулювати підвищення якості наукових і науково-популярних видань з історії України. Розмір грошової частини премії щороку визначатиме Президент України.

4. Посол України в Туреччині Андрій Сибіга заявив, що наприкінці між Україною і Туреччиною було підписано угоду, яка передбачає виділення 3 мільйонів доларів США на щорічній основі протягом 5 років.

5. Протягом тижня на території Одеської і Миколаївської областей відбуватимуться військові навчання. Про це повідомляється на сторінці Військово-морських сил ЗСУ у Facebook.

6. Як повідомляє Міністерство інформполітики, Японія надасть україні устаткування для Громадського мовлення.

7. В Одесі в Палаці студентів випадково знайшли фреску, яку створили 1928 року «бойчукісти». Про це повідомив історик та урбаніст Кирило Ліпатов у Facebook.

"Палац студентів (будівля Селянського банку). Сирість і час виявили під штукатуркою розпис, виконану в 1928 році Михайлом Бойчуком та Антоніною Івановою. Адміністрація обіцяє все замазати. Більше робіт бойчуківців в Одесі не збереглося", – написав Ліпатов.

8. Співачка Джамала зі своїм нареченим Бекіром Сулеймановим планують влаштувати веселе кримськотатарське весілля. Про це вона повідомила в інтерв’ю «Теленеделе», інформує прес-служба телеканалу 1+1. «Веселе сучасне кримськотатарське весілля. Хочу, щоб наші гості, які раніше не були на подібних заходах, відчули всю красу урочистості: східна їжа і музика, національні традиції і неповторний дух кримськотатарського весілля», – зазначила співачка.

9. Український повнометражний 3D-мультфільм «Микита Кожум’яка» безкоштовно показали в Лондоні, пише ВВС. Зазначається, що показ відбувся за підтримки посольства України у Британії.  Також наприкінці січня стрічка вийде на великі екрани у Польщі й Туреччині. Крім того, на черзі – ще понад 60 країн, половина з яких у Латинській Америці. Українці також сподіваються завоювати й англомовний ринок. Англійською фільм називається The Dragon Spell («Закляття дракона»).

 10. Центральне розвідувальне управління США виклало в онлайн 775 тисяч документів на 13 млн сторінок. В архіві є інформація про діяльність ЦРУ під час Холодної війни, в'єтнамського і корейського конфліктів. Також в базі можна знайти дані про проекти агентства з дослідження НЛО і телепатичні можливості людини. Крім того, в архівах міститься інформація про українські політику, природні багатства, наукові досягнення, і настрої населення в різні часи і в різних областях, військовий потенціал в окремих регіонах. Деякі з цих документів розсекречено тільки в січні 2017 року, а найдавніші датовані 1940-ми роками.

11. Три тисячі рятувальників слідкують за безпекою на водоймах під час Водохреща.

Дайджест позитивних новин підготовлено спеціально для ФБ-групи «Файні новини»:

https://www.facebook.com/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8-700024123365955/?pnref=story

та
https://www.facebook.com/groups/fayninovyny/

18.01.2017 22:30 Найвищий відсоток українців на території нашої держави жив триста років тому, а найбільше росіян -- перед розпадом СРСР Ця тема досі в епіцентрі бурхливих обговорень, відколи міністр культури Євген Нищук на одному з телеканалів зробив заяву, яка зчинила справжній скандал: "Ситуація, що склалася на півдні та сході, - це прірва свідомості. Ми так багато говорили про генетику на Запоріжжі, на Донбасі - це ж міста завезені, немає там ніякої генетики. Черкаси - славетний гетьманський Шевченків край. Місто Черкаси - наполовину завезене". За ці слова критики не перестають вимагати звільнення Нищука як “нациста”, а прихильники, навпаки, захищають його позицію. Мовляв, до чого тут нацизм - міністр говорив не про генетичну неповноцінність якоїсь частини громадян країни, а тільки про очевидний факт цілеспрямованої міграційної політики Москви. Але чи такий вже очевидний він насправді? Чи дійсно Росія свого часу змінювала етнічний і мовний склад наших міст, зумисне заселяючи їх переселенцями із своєї території? Наскільки значними були масштаби міграції? Усі нюанси цієї непростої теми ми обговорюємо з дослідником Андрієм Процюком. - Коли росіяни стали на нинішніх теренах України не випадковими гостями, а кількісно вагомою національною групою? Як змінювалося співвідношення двох національностей? - За даними історика Володимира Кабузана, який досліджував дані ревізій населення, на рубежі 10-х і 20-х років XVIII століття росіяни становили близько 1% населення українських земель, тоді як українці - близько 85%. Абсолютна більшість росіян зосереджувалася у малозаселеній на той час Слобожанщині, де вони становили 6-7% населення (у сучасних межах охоплює частину Сумської, Луганської, Донецької області та Харківської областей. - Ред.). Із середини XVIII століття вони брали участь у заселенні причорноморських степів, проте ця міграція масштабами поступалася українській. Загалом наприкінці цього ж століття чисельність росіян на українських землях оцінюють у 250 тисяч осіб, це 2,4% населення. У XIX столітті міграція з Центральної Росії на все ще малозаселені степові райони України посилилася. Серед мігрантів були і вільні поселенці, і робітники для новостворюваних промислових підприємств, і поміщицькі селяни, яких переселяли організовано. У 1850-х роках чисельність росіян сягла 458 тисяч осіб, або 3,5% населення. Наприкінці ж XIX століття частка українців (за методологією тодішнього перепису - україномовних) у населенні українських повітів Російської імперії знизилася до 73,8%. Натомість частка російськомовних зросла до 10,7%. Якщо ж рахувати у межах всієї сучасної території України, то у 1897- 1900 роках україномовні  становили 72% населення, єврейськомовні - 9%, російськомовні - 8,8%. Отже, лише на початку ХХ століття російськомовні стали третьою за чисельністю етнолінгвістичною групою на українських землях, а випередили вони кількісно євреїв вже після 1917 року. - Чому ж вплив росіян і російськомовних зростав непропорційно з їхньою часткою в суспільстві? - По-перше, вони зосереджувалися у містах, особливо великих. Серед російськомовного населення українських губерній у міських населених пунктах мешкали 42,3% проти 5,4% серед україномовних. По-друге, їм було створено незрівнянно кращі освітні можливості. Серед осіб з освітою, вищою за початкову, російськомовних було у 3,4 раза більше, ніж україномовних. А з розрахунку на душу населення російськомовні в Україні мали середню або вищу освіту у 23-24 рази частіше, ніж україномовні. Все це свідчить: русифікація під впливом російськомовної освіти та урбанізації на межі ХХ століття вже дуже активно провадилася. - Як змінила національний склад населення політика комуністів у часи СРСР? - Завдяки політиці коренізації (у нас - українізації), яку більшовики оголосили в перші роки задля свого закріплення у національних республіках, спочатку ситуація навіть трохи поліпшилася. Під час радянського перепису 1926 року вперше було поставлено поряд з питанням про рідну мову і питання про національність, тому частка росіян у населенні Української СРР з Кримом (10%) виявилась нижчою, ніж частка російськомовних за переписом 1897 року (10,7%). Притім росіяни серед міського населення були представлені ширше (25,1%), ніж серед сільського (5,6%). За мовою диспропорція була ще помітнішою -- російську назвали рідною 15,2% населення УСРР, при цьому серед міського аж 44,5%, серед сільського - 8,6%. Особливо високою була частка росіян і російськомовних у населенні великих міст у південних і східних округах. З 17 найбільших міст УСРР і Криму (з населенням понад 50 тисяч)  росіяни були найбільшою етнічною групою у 7 містах (Севастополь, Симферополь, Сталіне, Миколаїв, Луганськ, Одеса, Херсон, а російськомовні -- у 12 (крім згаданих, ще у Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Зинов'євську (згодом Кіровограді, нині Кропивницькому) та в Києві). Однак українізація, на відміну від подальшого зросійщення, протривала недовго. Із 1926 року і аж до розпаду СРСР неухильно зростала чисельність і частка росіян у складі населенні. - А як це відбувалося? Унаслідок чого росіян у радянський час в Україні стало значно більше, ніж було до того? - У 1920 -- 1950-х роках основним фактором став міграційний приріст. Незважаючи на поширену думку про завезення росіян переважно після Голодомору в села замість загиблих хліборобів, насправді левову частку міграційного приросту з Росії спрямовували у промислові міста Сходу. Там відбувалися неймовірні демографічні процеси! Наприклад, населення Маріуполя за 1926-1939 роки зросло у 5,4 раза, Запоріжжя - у 5,1, Макіївки - у 4,8, Донецька - у 4,5 раза. Темпи були такими що чисельність населення подвоювалась (!) кожні 5- 6 років. Утім це буде тільки півправди, якщо не сказати й таке: попри масове завезення населення з Росії, міграція з Центральної України у східні міста була не меншою. У більшості великих міст Сходу частка українців у 1926-1939 роках зростала навіть швидше, ніж частка росіян. Голодомор і колективізація посилили міграційні настрої села і  пришвидшили переселення українців у промислові міста Півдня і Сходу, зробивши їх більш українськими. Не за духом, але принаймні формально, етнічно. Наприклад, у Донецьку частка українців зросла з 26,2% у 1926 році до 41,2% у 1939-му, у Харкові - з 38,6% до 48,6%, у Дніпропетровську - з 36% до 54,6%, у Запоріжжі - з 47,5% до 64,6%, у Маріуполі - з 32,9% до 49,0%. Тобто, з одного боку, за 1926-1939 роки частка українців у населенні УСРР зменшилася з 80% до 76,5%, а з другого - частка українців серед міського населення зросла з 47,3 до 60,2%. - А як змінилася за цей час частка росіян? - Зросла з 9,2% до 13,5%. І протягом наступних десятиліть чисельність й частка росіян у населенні України далі зростала, сягнувши 1989 року позначки 22,1% (зокрема, серед міського населення 29,0%). Якщо порівнювати з початком століття (російським переписом 1897-го та австрійським 1900 року) чисельність українців зросла тільки на 77,1%, тоді як чисельність росіян - на 372,3%! Ще варто зазначити, що у XX столітті Україна остаточно перестала бути багатонаціональною, ставши фактично двонаціональною. Колись численні та впливові громади євреїв, поляків і німців майже зникли. Частка євреїв у населенні скоротилася з 9% на початку XX століття до 0,2% на початку XXI, частка поляків зменшилася з 4,4% до 0,3%, німців -- з 2,1% до 0,1%. - А як у підсумку виявилися розселеними ті понад 22% росіян, які 1991 року автоматично стали громадянами незалежної України? - У Криму і двох областях Донбасу, звичайно, їх було найбільше. 46% всіх росіян УРСР мешкало у цих трьох регіонах. У Криму вони становили більшість, у Донецькій і Луганській областях поступалися українцям 6 -- 7%, але, враховуючи тенденції останніх радянських переписів, років за двадцять після перепису 1989 року (тобто тепер) росіяни могли стати більшістю і у цих двох областях, у разі збереження тодішніх умов. Однак не Донбасом і Кримом єдиними... Традиційним місцем концентрації росіян були великі міста загалом. Рівень урбанізації серед росіян становив 87,6%, тоді як серед українців лише 60,3%. Згідно з даними перепису 1989 року у трьох обласних центрах (Симферополі, Донецьку і Луганську) чисельність росіян перевищувала чисельність українців і становила 71,6%, 53,6% та 52,4% відповідно. У Харкові та Одесі росіяни в 1989-му становили 43,6% та 39,0% населення. Близько третини росіян було зафіксовано у Запоріжжі, Миколаєві, Дніпропетровську та Херсоні. Близько 1/5 - у Києві, Черкасах, Кіровограді (нині Кропивницький), Сумах, Чернівцях та Полтаві. У решті обласних центрів росіян залишалося менше, мінімум -- у Тернополі (7,1%), Луцьку (11,9%) та Рівному (13,1%). Загалом у радянський період до України, здебільшого в міста, переїхали кілька мільйонів росіян (за даними того ж перепису 1989 року у Російській РФСР народилися 5,2 мільйона, або 10,1% жителів УРСР). - Очевидно, саме цим і можна пояснити, чому ми й нині чуємо мало української мови у центральноукраїнських містах, а у східних вона взагалі стала екзотикою? - Так, це справді важливий фактор. Однак річ не тільки у етнічних росіянах - приїжджих чи народжених вже в Україні. У соціолінгвістиці вважається, що в разі конкуренції двох мов, мова, використання якої потребує менше психологічних та фізичних зусиль, витісняє ту, для використання якої треба докладати більше зусиль. У СРСР, як і раніше у Російській імперії, для державної російської мови та її носіїв були створені тепличні умови, і перехід на російську у великих містах робив життя психологічно легшим. Як наслідок, міста не просто поглинали дедалі більше українців зі села, але й інтенсивно зросійщували їх. - І наскільки ж активно піддавалися зросійщенню українці? - Як індикатор зросійщення великих міст можна розглянути, скільки українців за переписом 1989 року назвали рідною російську мову та скільки росіян -- українську. У Симферополі серед етнічних українців 62% назвали рідною російську, у Донецьку і Луганську - 56-59%, у Миколаєві, Харкові та Одесі - 43-44%, у Херсоні, Запоріжжі, Дніпропетровську - 32-34%. Щодо столиці, то тут російську рідною назвали 21% етнічних українців. У Чернігові таких було 19%, у Сумах, Кіровограді та Житомирі - 11-12%. Найнижчі показники були у Чернівцях (9,0%), Черкасах (8,8%), Вінниці (8,5%), Хмельницькому (7,7%), Ужгороді (5,5%), Полтаві (5,5%), Івано-Франківську (3,3%), Львові (3,1%), Рівному (2,9%), Луцьку (2,2%) та Тернополі (1,1%). - А чи багато наших росіян вважали рідною українську? - Ото ж бо й воно! Загалом, українську мову у 1989 році назвали рідною лише 178 тисяч росіян, або 1,6% їх загальної кількості. Притім навіть визнання людьми української мови рідною аж ніяк не завжди означає, що вони нею послуговуються у публічних місцях чи бодай удома. Так звана “мовна ситуація” у містах була і залишається значно гіршою для української мови порівняно з російською. Андрій ГАНУС
Читайте більше тут: http://expres.ua/main/2017/01/18/223671-ukrayina-stavala-rosiyskoyu