Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Михайло Гаврилюк. Козакам відрізали голови (слухати - ВСІМ!!!)

  • 26.02.14, 15:22
Коли остаточно зайняли Сухумі, то це насправді робили наманці під керівництвом перевертня від фсб Шаміля Басаєва.

так ось "переможці" грали на центральному стадіоні міста Сухумі у футбол людськими головами..

якби якийсь французький журналіст, то про це ніхто б не дізнався РЕАЛЬНО.

був скандал, відео десь прибрали, Москва остаточно відхрестилась від Басаєва..

щось про це знав Гонгадзе, бо був на тій війні ополченцем. йому теж відтяли голову..

такі аналогії можна продовжити аж до нинішнього Майдану...................


...

...

Для всех кто уже намылил лыжи

  • 26.02.14, 14:45

Originally posted by oleg_leusenko at Крымчане, получившие гражданство РФ автоматически теряют гражданство Украины (прошу репост)
Не секрет, что российские эмиссары из Госдумы привезли «благую весть» прорасеянам в Крымскую автономию Украины. Кремлевские наймиты предлагают всем желающим получать российские паспорта.

В принципе, украинцы не против, чтобы русофилы, наконец, обозначили себя и определились с кем им по пути – с Украиной или Россией. Но, в таком случае все граждане должны помнить о законодательных нормах и последствиях, которые неминуемо последуют за их выбором.

Получив гражданство РФ гражданин будет лишен гражданства Украины и этим вопросом займется вплотную Служба безопасности и МВД. Такова мировая практика. Лица без украинского гражданства автоматически лишатся избирательного права, т.е. они уже не будут голосовать на президентских, парламентских или местных выборах и референдумах в Украине. Во-вторых, на не украинцев прекращает действовать система льгот и субсидий, прежде всего, это касается пенсий, льготного проезда в городском транспорте, электричках, на ж/д, авиа и автобусных сообщениях. Напомню, что подобные украинским льготы не существуют на самой Российской Федерации.

Также граждане РФ не будут иметь право на льготы по Закону о детях войны и субсидии по оплате услуг ЖКХ. На граждан РФ не распространяется украинское налогообложение по купле/продаже, мене, вступлению в наследство, дарственным и мн. др. Вместо 1-2% «новые расеяне» будут платить 17% в казну, как иностранцы. Подобные нюансы существуют и в налогообложении бизнеса, который ведут россияне в Украине. Кроме того, владельцам земли и домовладений придется переоформлять участки на арендные отношения, т.к. иностранцы в Украине владеть землей не имеют право. Кроме того, придется платить гораздо больше за использование земли. Предполагаю, что эти ставки в скором времени возрастут.

Граждане РФ, которые являются инвалидами, чернобыльцами или афганцами также лишатся многих льгот. В т.ч. беспошлинной подачи исковых заявлений в суд. Плата за поселение в гостиничные номера украинцев и иностранцев также существенно отличается.

Хотелось бы отметить, что поведение некоторых представителей пятой колоны, особенно в Крыму и на юго-востоке в отношении властей прекрасно иллюстрирует, что прорасеяне готовы были терпеть любую бандитскую власть, лишь бы она была пророссийской и поддерживала в обществе советскую символику и мифы. И напротив, любая украинская национально-демократическая власть, какой бы честной и прозрачной ни была, для руцкагамира она является нечто вроде ладана для черта. Украинцы никого не держат, ради Бога, россияне, сдавайте украинские паспорта и получайте российские. Кремль, как всегда, использует вас, в лучшем случае, как прокладки для кулуарных торгов, а в худшем в качестве пушечного мяса, что мы уже наблюдали в Ю. Осетии.

Если вы надеетесь, что получив паспорта РФ вы автоматически станете частью России, то жестко ошибаетесь. Россия по международному договору вместе с другими странами НАТО является гарантом территориальной незыблемости Украины. В случае военных действий (не приведи Господи!) вы, ваши дети и внуки станут первыми жертвами никому не нужной войны. Да и Москве не нужен лишний нахлебник с кучей системных проблем в экономике.

Если же «шибко вумные» думают, что спрятав украинский паспорт, они смогут им манипулировать в свою пользу, то они сильно ошибаются. За подлог документов, двойное гражданство, уход от налогов и мошенничество предусмотрено несколько статей в Уголовном кодексе. И не важно, где будет использован аннулированный паспорт у нотариуса или в отделе субсидий. Кроме штрафа, такие умники будут нести криминальную ответственность, а данные на таких двойников в скором времени будут систематизированы в компьютерной базе.

В принципе, то, что Революция сняла паранджу и обнажила мировоззренческие предпочтения граждан - это неплохо. Пусть люди определяются со своими приоритетами самостоятельно, но они должны знать: через 2-3 года развалится Российская Федерация, Украина все теснее интегрируется в европейские институты, но к тому времени уже никто из бывших украинских граждан не сможет по быстрому вернуть себе назад украинское гражданство. Действует Закон, по которому следует пройти определенные процедуры. В частности, знание украинского языка и к тому времени примут поправку, как на России, об обязательном знании истории Украины, иметь родственников граждан Украины и оседлость на территории страны. Такой паспорт можно будет получить не ранее, чем через 5 лет.

Подумали? Взвесили? Тогда вперед – либо к российскому консульству, либо махните на очередную пустую затею Москвы и живите спокойно, «дикие бендеровцы со шмайсерами» в ваши хаты не идут и никто вас не собирается принуждать общаться не на том языке, на котором разговаривали ваши родители.


ДЛЯ ВСЕХ КТО УЖЕ НАМЫЛИЛ ЛЫЖИ ДЛЯ ВСТУПЛЕНИИ КРЫМА В СОСТАВ РОССИИ
Без отторжения Крыма от Украины все разговоры о развале страны бессмысленны. «В случае реализации сценария развала Украины Турция предъявит претензии на Крым пишет корреспондент «Hrriyete», — одного из самых респектабельных изданий страны.
По Кучук-Кайнарджинскому мирному договору от 19 апреля 1783 года Турция может предъявить права на территории входившие в состав Крымского Ханства на момент подписания данного договора, в случае попытки третьей стороны занять полуостров или намерении Крыма объявить независимость» — пишет Нердун Хаджыоглу
В 1991 году такая возможность появилась, но тогда Президент Турции Тургут Озал фактически обменял крымскую «головную боль» на восстановление прав крымскотатарского меньшинства.
Таким образом, это намек Москве, а не Киеву.
Дело в том, что технология Москвы по восстановлению империи не в физических захватах, а в признаниях независимости Абхазии, Южной Осетии и неформального признания Приднестровья. Если такое учудят власти Крыма и будут появляться всякие смелые решения Совета Федераций с намеками на псковскую дестантную дивизию, то не нужно забывать: на дворе не 1944-й, когда нищая Турция по страхом оккупации Сталиным молча наблюдала за депортациями тюрскских народов Кавказа и Крыма…
Я меньше всего надеюсь, что «заграница нам поможет»… но не помешает. Если армия едва справившаяся с грузинской операцией в 2008-м готова бросить вызов одной из самых сильных армий НАТО, то что же… Еще надо понимать, что в отличие от Европы, где все впали в истерику от мнимого всеобщего мира и пацифизма в Турции не испытывают «докорів сумління» во время применения военной силы.

Друзі, зверніть увагу

  • 26.02.14, 09:33
Нижче Вам ще раз розкриється дибільність і моральне виродження покидьків набраних у спецпідрозділи. Я не посилаюся тут на думку експертів, працівників карного розшуку. Це дійсно борці із криміналітетом, принаймні мої друзі, експерти відставники МВС є такими. Так от вони стверджують - "беркут" та інші подібні їм спецпідрозділи це тупі і фізично здорові моральні виродки.

Погляньте як кати із підрозділу "омега" здають своїх "падельніков" із "беркута", коли кажуть що снайпери стріляли із готелю "Україна". А альфівці запевняють що хоча у готелі були вони, але стріляли не вони.

Не здивуюся, коли незабаром у павутині з"явиться інформація альфівців, що це були снайпери омеги.

А можливо ці покидьки придумають що майданівці самі один одного перестріляли?

Тупа, мерзенна наволоч!!! Ні людський, ні божий суд їм не простить!!!       

живим, козляра небезпечний для москалів

  • 26.02.14, 08:41

Виктор Янукович слишком много знает, поэтому в его смерти могут быть заинтересованы как в Кремле, так и украинские олигархи.

По мнению политтехнолога Тараса Березовца, существует угроза физического устранения Януковича, поскольку он слишком много знает, например, относительно участия российских специалистов в кровавом подавлении протестов в Киеве.

В эксклюзивном комментарии Gordonua.com директор компании стратегического консалтинга Berta Communications Тарас Березовец заявил, что Янукович и его бежавшие соратники, скорее всего, до сих пор находятся в Украине.

«Я могу ошибаться, конечно, но мне кажется, что Янукович, Пшонка и другие до сих пор находятся в Украине. Разве что они пересекли границу по морю или на автомобилях, но явно не на самолете. Думаю, что сейчас из соседних стран только Россия может принять беглецов. Все остальные не захотят связываться с палачами режима Януковича», – заявил эксперт.

«Где он может быть? Есть такая информация, что в Крыму, в районе Балаклавы. Поэтому он может убежать по морю либо на своей яхте, либо на российском военном корабле», – считает Березовец.

По мнению аналитика, Янукович хранит «многие российские секреты» и поэтому опасен для Путина.

«Янукович очень опасен для России и олигархов. Я думаю, что существует угроза его физического устранения, поскольку он слишком много знает, например, относительно участия российских специалистов в кровавом подавлении протестов в Киеве. Россия не хочет, чтобы эти секреты сегодня вышли наружу, ведь это ударит по реноме страны», – подчеркнул политтехнолог.

Исчезнувших приверженцев Януковича, по словам Березовца, непременно найдут и Путин не будет их покрывать.

«Что касается остальных людей из команды Януковича, то, например, Пшонка был замечен в Донецкой области, Портнова вместе с депутатом Писаренко видели в Москве, о Клименко пока ничего не известно. Всех этих людей, я убежден, объявят в розыск. Они все будут проходить по уголовным делам, потому что при их участии проходили тайные заседания, на которых принималось решение относительно подавления протестов. Часть из них будут проходить как обвиняемые, другая – как свидетели. Все они будут пытаться скрыться. Те, кого не арестуют в Украине, будут прятаться как можно дольше в России. Но если на них будет международный ордер, то я убежден, что Путин не будет спасать этих мелких шестерок режима и либо выдаст их всех, либо заставит убегать в третьи страны: Латинскую Америку или Азию», – отметил эксперт.

Насчет харьковских чиновников Михаила Добкина и Геннадия Кернеса аналитик отметил, что их арест – дело желания.

«Относительно Добкина и Кернеса, то тут все зависит от Генпрокуратуры и органов внутренних дел. Потому что эти двое на самом деле наговорили лет на 15 по статье о сепаратизме. Их есть за что арестовывать и сажать. Главное – желание. Мне кажется, что их показательно таки привлекут к ответственности и арестуют. Они вызывают невосприятие даже в среде Партии регионов, потому что начали играть в абсолютно свою, медведчуковскую, игру. Поэтому, думаю, коллеги из Партии регионов поспособствуют тому, чтобы выдать их», – подчеркнул Березовец.

Источник: Власти.нет

Порівняйте із тим що говорить убивця "Мирон"

  • 26.02.14, 08:12
В інтернеті з’явилися записи вчорашніх перемовин між снайперами, які розстрілювали майданівців

 Судячи з «радіоперехоплення», викладеного 20 лютого, вони дислоковані в різних місцях із базою в готелі «Україна», у кожного свої позивні, передає Українська правда.


Ось адреса відео  http://www.youtube.com/watch?v=2IcMmpXhRIw#t=164

Хто вірить цим крокодиловим сльозам?

  • 26.02.14, 08:03
Що розповів командир снайперів «Альфа» СБУ

Короткий коментар командира групи снайперів Центру спецоперацій "Альфа" СБУ із позивним "Мирон" про події 20 лютого у Києві.

Відео: ТВі  http://www.youtube.com/watch?v=Tj8oKAVub5Q#t=17


це адреса брехні цього убивці

Про снайперів (відео)

  • 26.02.14, 00:08
Може вони й праві, можливо, вони й не вбивали,
АЛЕ
якщо їх підставили
тоді вони - ЛОХИ, котрим не можна дозволити брати до рук зброю..
вони ОДНОЗНАЧНО лохи без усяких розслідувань.


Дмитро Ярош: для російськомовних (відео)

  • 25.02.14, 21:36
Цитування:

Ідеологічна платформа ударного кулака Української революції досі залишалася вкрай невиразною. Обмежуючись малохвилинними заявами стратегічного характеру, позиція Правого Сектора з базових аспектів політичного світогляду просто не зачіпалася. Це породжувало масу протиріч і давало грунт для спекуляцій як його опонентам, так і самопроголошеним лідерам. Нарешті, Правий Сектор опублікував відео - кліп, в якому в максимально доступною і відкритою формою позначив свою позицію щодо основних ідеологічних питань, позначивши політичні, культурні та духовні орієнтири Української національної революції.


Сьогодні Лесі Українці - 143-ті уродини (ч.2)

ІІ

Життя Лесі Українки складалося так, що про безпереривний, так сказати, простолінійний розвій не можна у неї говорити. По хвилях міцного розмаху, гармонійного настрою, самостійного лету наступає ослаблення, занепад, перемагає знов шаблон і манера. На се були, здається мені, дві причини: дух авторки не був ще вповні вироблений і загартований, а в стані здоров'я набігали важкі кризи. Так виясняю я собі той факт, що по 1888 р. вона продукує чимало творів досить слабих і зманерованих. На першім місці між тими творами я поклав би «Місячну легенду», найдовшу і — найслабшу з п'єс, поміщених у збірці «На крилах пісень». Авторка присвятила її своїй мамі, може, знехотя даючи свідоцтво, під чиїм впливом постала ся поема. Є се історія артиста, не то співака, не то поета. Ще дитиною він чув у сні ангельські співи і виріс на співака. Та швидко слава відвернулася від нього; не знаємо, чи він стратив голос, чи що сталося з ним, досить, що він живе самотній у рідній хаті і нарікає на долю і на людей. Аж ось раз, проходжуючися селом, він почув пісні лірника про панщину, про сирітку та про правду і побачив, як люди плакали від тих пісень. Він іде до лісу; йому хочеться ще раз заспівати «на цілу країну» і «домовити гірку тугу». Місячне світло западає в його серце, і йому вертається голос, він знов співає чудово і вертається в світ. Кінчиться поема описом концерту, на котрім наш співак співає не так гарну, як довгу пісню власного укладу. Яке враження зробила вона на слухачів — авторка не говорить. Як бачимо, композиція зовсім не особлива, поодинокі розділи порозривані, мотивування їх слабе або зовсім ніяке, оброблення многословне, віршова форма млява і монотонна. Леся Українка, мабуть, і сама не була вдоволена сею поемкою, коли пізніше вернулася до сеї теми і в поемі «Давня казка» змалювала нам артиста-співака, але вже зовсім іншими фарбами і на зовсім іншому, широкому, суспільному тлі.

Більшина поезій у збірці «На крилах пісень» не має дат, отим-то ми не можемо зовсім напевно сказати, коли творчість авторки піднімалася вище, а коли вона опускала крила. Та нам досить сказати, що між 1888 і 1893 роками у неї йшло вагання, поставали п'єси такі слабі, як «Місячна легенда», «Зоряне небо», «Зоря», «До мого фортеп'яна», «В магазині квіток», «Сон літньої ночі», «На давній мотив», а обік них такі сконцентровані, сильні і характерні, як «Пісня» Brioso»[*1], «Rondeau»[*2], «Contra Spem Spero»[*3], «Сльози — перли». Ми коротко схарактеризуємо перший гурток названих тут віршів. Про їх зміст можна би з невеличкою зміною сказати те, що говорить Кальхас у «Прекрасній Єлені»[6]: «Trop des fleurs! Trop des fleurs!»[*4]. Цвіти і зорі, зорі і цвіти — оце й весь зміст тих поезій. А коли додати до того досить монотонну форму, многословність і брак пластичних картин та брак виразного, сильного чуття, то не здивуємо, що ті вірші не будять у нас ніякого настрою і читаються без смаку, як ремісницька робота, не раз добра і старанна, але все-таки без душі. Обік них знаходимо декілька талановито задуманих, але слабо виконаних п'єс, як ось «В'язень», «Коли втомлюся я життям щоденним», «Досвітні огні». Є в тій останній п'єсі деякі дуже гарні строфи, як ось:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала.
Не бійся досвітньої мли,
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.

У поемці «В'язень» трохи загусто наложено чорних красок: муж сидить у тюрмі, жінка з дитинкою терпить голод. Єврей за довг продав останню корову,— але контраст запертого в тюрмі батька і дитини, що знадвору кличе до нього: «Куку! Куку! А де ти? Тут, татусю?» справді хапає за серце, так само як і та рисочка, що

Татусь, цілуючи свою дитину,
Невольничого хліба дав скоринку.

Розволікла також і декуди солодкувато-сентиментальна п'єска «Співець», але є в ній прекрасні строфи:

Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б та щира, гарячая мова
Зломила зиму!

Загалом треба сказати, що серед того вагання в творчості нашої авторки чимраз частіше прориваються світлі ноти, охота до життя і до боротьби, а разом з тим розширяється її світогляд, поглибляється розуміння життя і його глибоких антагонізмів. Мов чудовий заспів, під музику народної пісні, озивається й пісня нашої авторки:

Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся.
Хоч на мене пригодонька,
То я нею не журюся.
Гей ви, грізні, чорні хмари,
Я на вас збираю чари,
Чарівну добуду зброю
І пісні свої узброю.
Дощі ваші дрібненькії
Обернуться в перли дрібні,
Поломляться ясненькії
Блискавиці ваші срібні.
Я ж пущу свою пригоду
Геть на тую бистру воду,
Я розвію свою тугу
Вільним співом в темнім лугу.

Той самий мужній бадьорий настрій видно і в прекраснім вірші «Contra Spem Spero»:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Хочу жити. Геть, думи сумні!

Та ба, не так зложилося життя нашої авторки, щоб вона могла зовсім відігнати сумні думи. Навпаки, чим глибше входять ті думи в життя, тим сумніші робляться вони, але серце авторки від них уже не відвертається і не м'якне, не піддається песимізмові. Вона помалу доходить до того, що може виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум'я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину. Соловейкові пісні, весняні квіти тепер тратять для неї свою принаду.

Вільні співи гучні, голосні
В ріднім краю я чути бажаю,—
Чую скрізь голосіння сумні.
Ох, невже в тобі, рідний мій краю,
Тільки й чуються вільні пісні
У сні?
(«Rondeau»).

Авторка не встидається плакати, особливо з такими, що плачуть, але коли почує вільну пісню, то одгукнеться й на неї:

Сховаю я тоді журбу свою
І пісні вольної жалем не отрую.
(«Мій шлях»).

І в прекраснім циклі «Сльози — перли» вона піднімає важке голосіння — вже не над своєю долею, не над долею якогось героя або примховатого артиста, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим у кайдани. Подібних голосінь було багато в нашій поезії, особливо після Шевченка. Леся Українка перша і одинока вміє опанувати тут широку скалю почувань від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього, гордого прокляття, що являється природною реакцією проти холодної зневіри.

Коли ж се минеться?
Чи згинем без долі?

Прокляття рукам, що спадають без сили!
Навіщо родитись і жити в могилі?
Як маємо жити в ганебній неволі,
Хай смертна темнота нам очі застеле!

Авторка запитує себе, пощо ті сльози, що палять душу, а не мають сили допомогти рідному краю, і відповідає чудовим віршем:

Всі наші сльози тугою палкою
Спадуть на серце, серце запалає...
Нехай палає, не дає спокою,
Поки душа терпіти силу має.
Коли ж не стане сили, коли туга
Вразить украй те серденько замліле,
Тоді душа повстане недолуга,
Її розбудить серденько зболіле.
Як же повстане — їй не буде впину,
Заснути знов, як перш, вона не зможе,
Вона боротись буде до загину:
Або загине, або переможе.

Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини. Правда, українські епігони Шевченка не раз «рвали кайдани», віщували «волю», але се звичайно були фрази, було пережовування не так думок, як поетичних зворотів і образів великого кобзаря. Леся Українка не силкується на Шевченків пафос, не пережовує його термінології; у неї є свій пафос, своє власне слово. Коли в «Русалці» вона стоїть під впливом Шевченкового романтизму, то тут вона давно отряслася від нього, не потребує зичити ні від кого поетичного апарату, бо сама має що сказати читачам, у самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця.

В 1890 і 1891 р. зложений цикл «Кримських спогадів», у котрих майстерство Лесі Українки сяє повним блиском. Вельми характерний для світогляду нашої авторки «Заспів», зложений очевидно пізніше, як більша частина віршів сього циклу. Вона радо згадує гарну кримську країну.

Де прожила я не одную днину,
А не була щаслива й на годину.
Та я за те докірливого слова
Тобі не кину, стороно прекрасна!
Не винна ти, що я не маю долі,
Не винна ти, що я така нещасна!

Се знак, що талант нашої писательки доходить до повної дозрілості, при всій своїй ліричній експансивності підноситься до того об'єктивізму, що вміє відрізнити власне горе від загального порядку фактів і ідей, не попадає в чорний песимізм під впливом власного страждання. Брак того об'єктивізму у деяких геніальних поетів наробив багато лиха в сфері думок і настрою цілих поколінь; пригадаю тільки італьянця Леопарді[7], у котрого незлічима фізична хвороба породила песимістичний світогляд, що закрасив собою всі його твори; пригадаю цілий ряд французьких поетів сатаністів, неокатоликів та декадентів-неврастеніків, у котрих поезія була виразом їх власних нервових та психічних хвороб, але при тім генералізацією тих хворобливих явищ. Наша авторка безпечна від такої генералізації. У неї тіло хворе, але душа здорова і думка ясна. Власне страждання не заслонює перед нею ані краси природи і тих розкішних мрій, які навіває та краса (див. «Тиша морська», «На човні», «Байдари», «Бахчисарай»), ані краси, спокою і щастя інших людей (див. «Татарочка»); воно не заглушує у неї бажання волі і добра для всіх людей, навпаки, скріпляє те бажання, хоч разом і прислонює його легким туманом суму та резигнації.

Серед мороку, бурі-негоди
Цілу ніч буде човен блукати;
Як зійде сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати.
Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю...
Ох, коли б мені доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!

По 1893 р. Леся Українка не опублікувала ніякої більшої збірки своїх творів, але з того, що вона публікувала відтоді в наших періодичних виданнях, ми бачимо, що талант її все міцніє, ставить собі все трудніші і ширші завдання. З тих її пізніших творів ми роздивимось тут лише поему «Роберт Брюс», опублікованому в «Хліборобі»[8] 1894 р., поему «Давня казка» («Житє і слово», V, 1896 р.), і вірші, друковані в «Життю і слові» 1897 р. та в Л. Н. віснику[9] 1898 року.

«Шотландська легенда» про Роберта Брюса написана 1893 р. Композиція сього твору не блискуча, епічний тон авторці не дається ще, описи битв досить бліді і конвенціональні, державні справи в її віршах малюються досить наївно і сухо, без поетичної пластики. Загалом «Роберт Брюс» є немов pendant[*5] до Самсона, хоча видно тут значний поступ у епічному стилю. Нема вже тут тої балакучості і розволіклості, що в «Самсоні», авторка говорить просто, ясно, декуди підноситься до правдивого запалу, як ось у промові Брюса до шотландських селян:

Нема в нас лицарства, нема в нас панів,
Вони вже англійські піддані;
Та є ще в країні шотландський народ,
Не звик він носити кайдани.
Повстаньмо ж тепера усі, як один,
За діло братерське спільне!
Розкуймо на зброю плуги! Що орать,
Коли наше поле не вільне.

У поемі «Давня казка» авторка підіймає наново тему, порушену в «Місячній легенді», але підіймає далеко вдатніше, ставить її широко і обробляє по-майстерськи. Ся тема — відносини поета до суспільності, а властиво значення поезії в індивідуальному і громадському житті. Авторка показує нам се на історії двох людей — безіменного поета і гордого лицаря Бертольда. Занятий своїми щоденними забавами, гордий лицар не дивиться на поета, глузує з нього, вважає його жебраком, а в найліпшім разі диваком чи навіть божевільним. Але, закохавшися, сей лицар почуває потребу поезії, щоби збудити любов у серці любої дівчини, і тут поет стає йому в пригоді. Та ось лицар вирушає на війну, військо втомлене важкими походами і невигодами, бунтується, лицареві прийшлось би пропасти, та знов поетові пісні виручають його, додають воякам духу і ведуть їх до побіди. Через се лицар робиться великим паном і по якімсь часі починає утискати та кривдити своїх підданих. Тоді поетові пісні підіймаються против нього, говорять народові про волю і рівність, кличуть його до бунту. Лицар зразу хоче підкупити поета, далі грозить йому — все надармо. Тоді він закидає його в тюрму, де поет і вмирає. Але його слово не вмерло. Народ зривається до бунту і вбиває кривдника-пана. Та його маєток і його пиху переймають його нащадки, так само як по смерті одного поета постають нові, перейняті тими самими думками.

Між нащадками знялася
Боротьба тяжка, завзята,
Та вона ведеться й досі,
Та війна страшна, затята.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують.
Проти діла соромного,
Виступає слово праве.
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно і не криваве!
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.

На сьому кінчиться Лесина поема, без сумніву одна з найкращих і найхарактерніших окрас нашої нової літератури. У наших часах, в часах загального рознервовання і екстраваганції, у часах, коли скрізь лунає аж лящить поклик «штука для штуки», аж чудно якось із уст поета почути такі тверезі та здорові погляди на задачу і вагу поезії, які висказує тут наша авторка. По її думці, поезія для маси робучого народу — потіха в горю, спочивок по праці, для кожного чоловіка — природний вираз розбудженого чуття і вищих змагань, для всеї громади — заохота в боротьбі і докір усякій нікчемності; для пригноблених вона — гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників — грізний месник. Все і всюди поезія — слуга життєвих потреб, слуга того вищого й ідейного порядку, що веде людей до поступу, до поправи їх долі. І коли зразу вона служить інколи розривкою і забавою вищих верстов, то до найвищої сили і гідності доходить тільки тоді, коли робиться виразом життя і боротьби найширших народних мас і заразом бойовим окликом за найвищі людські і громадські ідеали — свободу, рівність і братерство всіх людей.
Коли поминути деякі розволіклості, деякі мляві і латані строфи (напр., перша з тих, які ми навели вище) і деякі недошліфовані вірші, то цілу поему мусимо признати дуже гарною. Композиція проста і ясна, без зайвих епізодів, конфлікти між обома героями зазначені виразно, глибокими рисами, хоч і не підведені крикливими фарбами, характери змальовані живо і вірно, і хоча ціла поема властиво має символічне значення, то проте її герої ніде і нічим не подібні до мертвих абстрактів і символів, а жиють повним, індивідуальним життям. Се великий тріумф таланту Лесі Українки; її твір є наскрізь ідейний, а проте не є тенденційний.
Ще одну важну прикмету свого таланту виявила наша авторка в тій поемі — гумор. Справедливо сказано, що гумор — невідлучна прикмета кожного правдивого таланту. У Лесі Українки досі ми майже не завважували гумору; тільки часом в її поезії проблискувало щось легесеньке, наче ледве замітний усміх на заплаканім лиці. «Давня казка» вся, від початку до кінця, держана в легкім, гумористичнім тоні. Се гумор наскрізь добродушний, щирий, що пливе не з гамованої злості, не з зависті, а з глибокої любові, з ясного, спокійного погляду на життя і його боротьбу. Навіть там, де сама течія оповідання набирає кривавого кольору, напр., в бунтівницькій пісні поетовій, авторка вміє своїм гумором озолотити ту криваву течію, надати їй подобу наївного жарту. Я не сумніваюся, що сей гумористичний тон є головна основа високої стійності сеї поеми, що тільки через нього авторка устереглася від того фальшивого пафосу, що так псує «Місячну легенду», і здужала надати своєму оповіданню живість і принаду. Та коли зважити той важкий настрій, який уже тоді гнітив душу Лесі Українки і який виливався майже рівночасно в інших її віршах, то ми мусимо подякувати якійсь таємничій щасливій хвилині, що могла викликати з-під її пера оцю поему, наскрізь здорову, погідну і повну життєвої радості.
У віршах, поміщених у «Житю і слові» за 1897 р., особливим артизмом і незвичайною силою визначуються ті, де авторка малює сумний і невідрадний політичний стан своєї рідної країни і ту безнадійну боротьбу, яку веде жменька смілих, гарячих душ з темним колосом. Особливо в віршах «Fiat nox»[*6] та «Грішниця» змальована ся боротьба яркими кольорами. Авторка бажала б і сама встати до тої боротьби, але чує свою безсильність і бажає, щоб хоч її слово було твердою крицею і ранило ворога. Слово авторки справді робиться грімке і гостре, як сталь, але воно лунає страшною розпукою.

О горе тим, що вроджені в темниці,
Що глянули на світ в тюремнеє вікно.
Тюрма, се коло злої чарівниці,
Ніколи не розіб'ється воно.

І авторка кінчить словами, повними безмежного горя:

О горе нам усім!
Хай гине честь, сумління,
Аби упала ся тюремная стіна!
Нехай вона впаде, і зрушене каміння
Покриє нас і наші імена!

Перед нами виринає фігура Самсона, обрисована колись невправною ще рукою нашої авторки. Як же без порівняння могутніше і правдивіше її слово тут, де вона сама разом з сучасним своїм поколінням чує себе в ролі Самсона, але без ніяких романтичних прикрас, без квіток і вінків, з одною перспективою страшної смерті, безславної і ганебної, смерті, що нівечить не тільки тіло, але навіть сумління і добру пам'ять у людей. Сучасні російські відносини не раз викликали таку розпучливу думку в поетів; пригадаємо хоч би вірш Некрасова на смерть Писарєва, де він від правдивого новочасного героя жадав резигнації навіть з особистої честі:

Тот герой, кто и честь свою губит,
Когда жертва спасает людей.

На лихо, ся думка дуже небезпечна і двосічна: жертва з особистої честі і з сумління звичайно ніколи не рятує нікого, і супроти сього Некрасовського поклику і його практичного переводження на користь свободолюбного руху в 70-х роках піднявся тверезий та непоборно ясний голос Драгоманова з покликом: «Чиста справа потребує чистих рук». От тим-то ми, віддаючи всяку можливу похвалу віршам Лесі Українки «Хвилина розпачу» за їх силу, красоту і поетичність, мусимо застерегтися проти їх практичної філософії. Сама авторка, очевидно, також добре розуміє їх практичну неможливість, коли дала їм власне такий титул, що наперед характеризує їх, як хвилевий вибух важкого болю і зневіри.
Із поезій Лесі, поміщених у «Віснику», найкраща і найбільш характерна — «Мрія», чудове сповідання, напівспомин, а напівпоклик до важкого бою з різким, мужнім прокляттям на кінці:

Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!

Ще раз повторяю: читаючи м'які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну.
Але проте вона дівчина, у неї м'яке жіноче серце, і ми пізнаємо уперве його несмілі пориви з двох віршів, поміщених у «Віснику». Оба ті вірші мають орієнтальну закраску: «Східна мелодія» і «Жидівська мелодія», та в обох видно за туманом туги і резигнації безмірно ніжне, щире чуття і притім таке багатство колориту, якого не повстидався б і справді орієнтальний поет.
Ми перебрали всі важніщі поетичні твори Лесі Українки. Ми не покривали хиб її першкх проб, судили їх гостро, міркуючи, що авторка такої міри, як вона, не потребує поблажливості. Для пізніших творів ми маємо найповніше признання і подив. Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг би силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою.
Ми навмисно лишили набоці її прозові проби «Така її доля», «Біда навчить», «Жаль» і її переклади з Гейне і Віктора Гюго. Не в новелах її сила, а переклади, хоч деякі й дуже вдатні, не додадуть свіжих листків до її лаврового вінка. Її талант — ліричний, але не вузько суб'єктивний; їй удаються й епічні і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки формами її могутньої лірики. Чиста епіка і чиста драма не входять, як нам здається, у обсяг її таланту.

III

Я бажав би закінчити свою критичну студійку кількома загальними увагами. Я не сумніваюся, що у нас знайдуться людці, котрі, прочитавши мої уваги і прочитавши ті вірші, які я ставлю найвище в поетичнім скарбі Лесі Українки, скажуть: «Е, знаємо! Йому подобається все тенденційне та публіцистичне, але се ще зовсім не промовляє за поетичною вартістю тих творів». Розуміється, сфера думок і естетичних уподобань є республіка без жандармів і без диктатора. Я також не жандарм і не диктатор і накидати нікому думок і уподобань не хочу, але проте вважаю себе в праві і в обов'язку висловлювати свої власні думки і уподобання і боронити їх з таким запалом і з таким розумінням, на яке мене стане.
Я вже сказав і повторяю ще раз: найкращі писання Лесі Українки ідейні, але зовсім не тенденційні. Яка тут різниця? Така, як між індукцією і дедукцією в логіці, між синтезом і аналізом в хімії. Поетичний твір я називаю ідейним тоді, коли в його основі лежить якийсь живий образ, факт, враження, чуття автора. Вглибляючися фантазією в той образ, автор обрисовує, освітлює його з різних боків і силкується способами, які дає йому поетична техніка, викликати його по змозі в такій формі, в такій самій силі, в такім самім колориті в душі читача. Вглибляючися фантазією в той образ, автор силкується сконцентрувати його, віднайти, відчути його суть, його значення, його зв'язок з цілістю життя, тобто виключити з нього все припадкове, а піднести те, що в нім є типове, ідейне. Розуміється, що й його поетичний малюнок буде мати метою передати читачеві сей глибший, ідейний підклад даного живого образу. Поетична техніка, оперта на законах психологічної перцепції і асоціації, говорить нам, що се найкраще осягається найпростішими способами, комбінаціями конкретних образів, але так упорядкованими, щоб вони, мов знехотя, торкали найтайніші струни нашої душі, щоб відкривали нам широкі горизонти чуття і життєвих відносин. Без тої, що так скажу, долішньої гармонії поет може змалювати дуже гарні і пластичні образки, але вони в нашій душі не лишать глибшого сліду, прогомонять, мов припадкове зачуті, хоч не раз і дотепно скомпоновані анекдоти. Про такі твори ми кажемо: вони лишають нас холодними. Тільки той поет годен зватися правдивим поетом, хто, малюючи нам конкретні і яркі образи, рівночасно вміє торкати ті таємні струни нашої душі, що озиваються тільки в хвилі нашого власного, безпосереднього щастя або горя. Він має ключ до скарбниці наших найглибших зворушень, він розбуджує в нашій душі такі сили і такі пориви, що без нього, може, й довіку дрімали би на дні або піднялись би тільки в якихсь надзвичайних хвилях. Він збагачує нашу душу зворушеннями могутніми, а притім чистими від примітки буденщини, припадковості і егоїзму, робить нас горожанами вищого, ідейного світу. Се й є ідейність його творів. Вона не є ніякою штучною примішкою, її не можна «вложити до твору», вона є те, що німці називають «immanent»[*7], є випливом такого, а не іншого способу думання, бачення і почування автора, випливом і маніфестацією його душі, образом його індивідуальності. Розуміється в такім разі, що коли індивідуальність поета невироблена, невисока, безхарактерна і негармонійна, то й його поезія навіть при великім таланті не підійметься високо, не порушить нашої душі.
Тенденційна поезія виходить з іншої основи і доходить до іншої цілі. Тенденційний поет виходить від якоїсь чи то соціальної, чи політичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити між людьми. Замість розумових аргументів, він підбирає для неї якісь поетичні образи, немов ілюстрації до друкованого тексту. Ілюстрації можуть собі бути дуже гарні, але вони є в книжці не самі для себе, а тільки для пояснення тексту. Тенденційний поет може бути знаменитим віртуозом поетичної техніки, та проте його твір блищить, а не гріє, значить, не осягає того, що повинна осягати правдива поезія. Та він звичайно не осягає й того, що хотів автор, бо для пропаганди його тези треба було доказів, вияснень, а поетична форма не може заступити їх. Чим більше таланту потрачено на такий твір, тим гірше, бо читачеве серце лишилося холодне, а його розум у найліпшім разі збаламучено замість дійсного прояснення.

Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многі з новочасних поетів, котрі силкуються бути безідейними, щоби, мовляв, служити штуці для самої штуки, красоті для красоти, без відома попадають у тенденційність. Не маючи або не хотячи мати ніяких живих людських інтересів, бажаючи буцімто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань і ідеалів, на вершинах чистої краси, вони закривають тим перед очима публіки або своє нерозуміння життя, або свій цинічний індиферентизм. І що ж дають їй за те? В найліпшім разі безцільну гру слів і форм, кольористичні контрасти, барвисті декорації, за котрими нема нічого живого і реального. А се також тенденція, що минається з метою поезії. Поетична красота, се не є сама красота поетичної форми, ані нагромадження якихсь нібито естетичних і гарних образів, ані комбінація гучних слів. Усі ті складники тільки тоді творять дійсну красоту, коли являються частями вищої цілості — духовної красоти, ідейної гармонії. А тут, як і на кожнім полі людської творчості, головним, рішучим моментом є власне та душа, індивідуальність, чуття поета. Недаром кличе Гете до всіх оцих поетів, чи радше віртуозів поетичної форми: Wenn ihr's nicht fuhlt, ihr werdet's nicht erjagen.[*8]

Пояснення:
[*1] Жваво, весело (музичний термін).
[*2] Рондо — форма невеликого (восьми- тринадцяти і п'ятнадцятирядкового) вірша.
[*3] «Без надії сподіваюсь».
[*4] «Надто квітів! Надто квітів!»
[*5] Додаток.
[*6] «Хай буде тьма»
[*7] Властивість.
[*8] Коли ви нічого не відчуваєте, ви нічого не осягнете.