"Говорю про це абсолютно відповідально, бо в багатьох спецопераціях щодо ліквідації російсько-терористичного бандпідпілля брали участь і спецгрупи "Правого сектору", — сказав Ярош.

Він додав, що відставка Наливайченка продемонструвала "гнилість і цієї Верховної Ради".

Такі приклади підкріплюють думки людей, що режим внутрішньої окупації України з втечею Януковича нікуди не дівся, а тільки трансформувався і закамуфлювався та провокують радикалізацію нашого суспільства,

— наголосив нардеп.

При цьому він додав, що знайомий з в.о. глави СБУ Василем Грицаком і знає його як офіцера, який особисто брав участь у виконанні бойових операцій, не ховаючись за спинами своїх підлеглих.

"Чи стане генерал Грицак Головою СБУ — не знаю. Але впевнений в одному — ті, хто поливає брудом бойового офіцера — мудаки. Вибачаюсь за неполіткоректність", — сказав Ярош.

Нагадаємо, Верховна Рада у четвер, 18 червня, звільнила Валентина Наливайченка з посади голови Служби безпеки України. Пізніше з"явилась інформація, що Порошенко добивався відставки глави СБУ Валентина Наливайченка, бо чиновник демонстрував надмірну самостійність, відтак його запідозрили у "таємних іграх".

Президент вирішив піти в наступ, але робить це вкрай недолуго та нерозумно, стверджує«Український тиждень». Спроба підкилимної гри, спрямованої на усунення незручного чиновника, може незабаром обернутися однією з найбільших поразок у кар’єрі президента. Тільки лінивий не казав, що кадрова політика глави держави – його ахіллесова п’ята. Ситуація навколо звільнення голови СБУ Валентина Наливайченка яскраво це ілюструє. Дуже нервова поведінка Банкової свідчить лише про одне: Петрові Порошенку таки не вистачає повноважень у межах дуже куцої порівняно з часами Януковича президентської вертикалі. Не тільки на суто адміністративному, а й на емоційному рівні. Напередодні місцевих виборів, які в світлі децентралізації стають набагато вагомішими, він готовий чи не на все задля концентрації у власних руках максимальної пов­ноти доступної влади. На цьому видання наголошує у статті «Збирання посад».

Тотожної думки дотримуються і журналісти тижневика «Фокус», які вважають, що Петро Порошенко рішуче бере владу в свої руки. І скандал із главою СБУ Наливайченком точно так, як і скандал з олігархом Коломойским, свідчить про те, що всієї повноти у президента досі не було. Це стандартна проблема всіх українських президентів. Як гарант Конституції своєю владою розпорядиться, це вже друге питання, але вона в нього повинна бути, наголошує тижневик. А у Порошенка не тільки мало повноважень, у нього ще й замала команда. Адже президентом він став на хвилі обставин, кадрового резерву у нього бути не могло. Чи є інших шлях у Порошенка, аніж посилення своєї влади? Журналісти вважають, що є. Наприклад, метод Кравчука: назвати навколишній безлад «розбудовою державності» і пустити справи на самоплив. Метод Кучми: вести багатовекторну підкилимову боротьбу зі своїм оточенням. Метод Ющенко: змиритися зі своєю декоративної роллю. Метод Януковича: підробити документи. Тижневик нагадує, що реформи в Україні просуваються повільно. На фронті тривожно. Ростуть бідність, безробіття, злочинність. І політичну відповідальність за всі ці біди несе президент. Це несправедливо. І така оцінка його діяльності буде несправедливою доти, доки в його руках не буде сконцентрована реальна влада. А ось тоді подивимося. Так що нехай працює тими методами, якими вміє. Не найгірший варіант, переконує «Фокус».

На майбутніх місцевих виборах основні політичні гравці змушені вирішувати завдання-мінімум: не програти кампанію, наголошує тижневик «Коментарі». Підсумки місцевих виборів будуть сприйняті як краще опитування населення про довіру до політиків і партій, представлених у центральній владі. Чотири з половиною місяці – достатній термін, щоб переламати електоральні настрої. За результатами місцевої кампанії може виявитися, що нинішнє співвідношення сил у парламенті вже не відображає симпатії виборців. І тоді питання про дострокові вибори до Верховної Ради стане неминучим. Видання зауважує, що рейтинги партій на всеукраїнському та місцевому рівнях відрізняються в рази. Одна справа – голосувати за умовного «Ляшка» на парламентських виборах, зовсім інша – за кандидатів від «радикалів» на виборах до міськради. Практично всі парламентські партії стикаються з цією проблемою: слабкі структури на місцях, відсутність впізнаваних місцевих лідерів. Мало не головна проблема всіх учасників місцевих виборів – дефіцит ресурсів. Про те, як її збираються вирішити політики, і до яких методів вдаватимуться, щоб здобути прихильність українців, йдеться в статті «Виборців готують до підкупу».