Тенісисти знову найкращі!
- 17.09.17, 11:58



У Черкасах на День міста був встановлений новий рекорд України!
Троє українських богатирів за 44 секунди на 36 метрів перетягнули 4 тролейбуси загальною вагою 75 тисяч 600 кілограмів.
У встановленні рекорду взяли участь заслужений майстер спорту України, 3-разовий чемпіон світу в команді Олександр Пеканов (Чернігів), шестиразовий переможець змагання «Найсильніша людина України», заслужений майстер спорту зі стронгмену, чемпіон світу зі стронгмену, чемпіон та призер чемпіонатів України з важкої атлетики Олександр Лашин (Маріуполь) та найсильніша людина Черкас, майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, заслужений майстер спорту України з богатирського багатоборства Віктор Юрченко.

У Києві в кінотеатрі українського кіно "Ліра" відбувся спеціальний показ фільму В'ячеслава Бігуна "Серце мами Гонгадзе". Стрічка "Серце мами Гонгадзе " унікальна прижиттєва кіносповідь Лесі Гонгадзе про велике українське кохання.
Щодо "особливого статусу" і голосувань в темну розводитися не буду - як казав у таких випадках класик: "хулі не ясно?"
Спосіб та напрямок дій нинішньої влади визначає одна стабільна риса: із усіх можливих рішень президент-54 послідовно обирає найгірше.
Враховуючи таку послідовність, варто очікувати репресій (так, я вжила саме це слово) щодо:
- політичних опонентів ПП-54. Ані перекрашені риги, ані недодавлені комі такими опонентами не є, якщо хтось ще не пойняв.
- командирів та активістів добровольчого руху.
- будь-яких громадян, які не підтримують капітуляцію.
Для цього, зокрема, будуть ухвалені рішення про роззброєння батальонів. Плюс - якщо хтось думає, що так звані закони від 16 січня лишилися в минулому, то він правий із точністю до навпаки. Це - логіка збереження нинішньої влади. Це - наше найближче майбутнє.
А тепер - два слова про переможних ідіотів (корисних і не дуже). Хоча дискутувати із підпорошенківськими темниками справа невдячна.
"У нас нє било другого вихода", крім як капітулювати. Ну, тут треба одразу уточнювати: у кого - "у нас"? У тих, хто взяв до рук зброю (часто - трофейну) й пішов боронити Україну? Чи, може, у тих, хто з останніх сил та грошей підтримував наших бійців? Очевидно - ні, не про них йдеться.
"Другого вихода" дійсно не було і не могло бути у прєємніка януковича. У тих, хто прийшов до влади через тотальний обман виборців. Тих, хто був запроектований як гарант збереження статків фірташів та збереження України в зоні "особливих інтересів Хуйлостану".
Дєбільні воплі типу: "а ви що, хочете москальських танків у Києві?!!" - можна взагалі до розгляду не брати. Хочемо ми, чи не хочемо - ці танки в Києві будуть. На параді Воз`єднання ісконно рускіх зємель. А ті, хто зараз підвизгує про мір будуть ще цим танкам хліб-сіль підносити. Рачки. Бо ж "другого вихода нє будєт". Інакше - кругом радіоактивний попіл, атомна війна і всім пи*здець. Да. (Це був стьоб, якщо хтось не догнав. Сумний та дуже ймовірний).
І - найголовніше.
Помиляються ті (щиро, чи ні - інше питання), хто на повному серйозі роблять ставку
- на "удушення Хуйлостану" економічними санкціями Заходу,
- або розраховують, що в кремлі раптом зміниться влада,
- чи на те, що нинішні українські владці "взяли передишку, аби провести реформи", а відтак зберуться на силі і дадуть гідну відсіч агресору.
Тому, що:
- навіть за різкого погіршення економічного становища, Хуйлостан має всі шанси протриматися ДОВШЕ, ніж Україна.
- за нинішніх розкладів є висока ймовірність того, що Хуйла на троні змінить Супер-Хуйло.
- поки що нема жодних ознак того, що наша нова, чесна, патріотична та мудра компанія ПОПа заточена під щось, крім банального розпилу бабла.
А ще - най-найголовніше.
Порошенко йде за сценарієм Хуйла - тільки не так, як думає багато хто. Йде тому, що під прикриттям "нєт вихода" провокує на різке невдоволення (скажімо м`яко) значну частину активного народу.
Ту саму частину, яка не змирилася із окупацією. Ту частину, яка не змирилася із повною реставрацією злочинців та зрадників у владі. Тобто
- порошенко робить рівно те, що потрібно Хуйлу: розкачує внутрішньоукраїнський човен. Ставить країну на межу внутрішнього вибуху.
Що робити? Не здаватися. Я так думаю.
Anna-Lisa Ryaboshapka