Ці.

Тут дехто образився на окремі рядки мого вірша про країну щедрих матюків. У мене є ще декілька не зовсім компліментарних рядків і про нашу країну, і про наш народ, і я не збираюся закривати очі на наші недоліки. Але зараз хочу запропонувати шановній спільноті ось цей вірш:

Ці прийшли від скорботи великої,
У безбожному світі народжені.
Їхня доля була без’язикою,
Їхні предки – раби за походженням.
Їхні вчинки бували бездарними,
А думки і пісні – незбагненними,
Їхні зрадники – вічно безкарними,
А герої завжди безіменними.
Їхні голови вічно над плахою,
А пророки замучені, страчені.
Їхні кривди завжди неоплакані,
А рахунки завжди неоплачені.
Не ставали поразки уроками,
Переможні атаки - проривами.
Замінялись діяння мороками,
А портрети князів – негативами.

Та дарма їх ганьбили, калічили –
Навіть впавши на здобич для ворона,
Ці здіймаються зорями вічними
У світах, недосяжних для ворога.
Не могли вони бути найкращими,
Та лишилися Богові вірними,
Відторгали усе занапащене
Самозванцями, в люті настирними:
„Краще смерть, та не їхня провінція!
Краще бути безсилими, босими!”
Бог назвав цих людей українцями.
А лукавий хотів - малоросами.