Валентин Корнієнко

Отак минає час, течуть хвилини, години, місяці, роки...
Отак, у неділю (6.03.2011) вранці я взяла до рук книгу перекладів індіанських легенд, що їх переклали Михайліна Коцюбинська та Валентин Корнієнко.
Отак, вкотре подивувалась барвистості мови перекладених Валентином Олексієвичем Корнієнком оповідань, вкотре зауваживжи при цьому, що, мабуть, мова черрокі така сама яскрава, як і українська... І згадавши, що пан Валентин любить у своїх перекладах , чи то з англійської, чи то з чешської, чи то з польської, демонструвати все ж витончену красу власної, української, мови, я насолодилась читанням легенд племені черрокі...
А сьогодні вранці  я дізналася, що Валентина Корнієнка більше двох тижнів немає серед нас, він згорів від раку легень за лічені місяці...
Подумати тільки! Ще нещодавно заходив до нас в редакцію і ми гомоніли про те про се... (Хоча було відомо, що він хворіє і приймає хімічне опромінення!).. Але він , як завжди, був у розмові жвавий з ясною думкою з позитивно налаштованим настроєм...
Для тих, кому, можливо, не відомо, скажу, що Валентин Корнієнко - перекладач. В основному, він перекладає з англійської. Він перекладав твори Д.Лондона, М. Твена, Г.Мелвілла, В. Фолкнера, Б. Фенольйо, Гр. Гріна та багатьох інших.
Проте чи не найважливіший для українського читача став його переклад творів  Люїса Керрола "Аліса в Дивокраї" та "Аліса в Задзеркаллі". Пам"ятаю, як він казав, що переклад "Аліси" для нього є дуже важливим, він вивчав ряд російських та польських перекладів, навіть адаптований для російського читатча перклад В.Набокова. Про свій же , що вийшов у нашому видавництві "Богдан", він казав, що це автентичний переклад!
У нашому видавництві завдяки його праці вийшла у світ серія "Легенди Світокраю" Пола Стюарта і Кріса Рідела (деякі книги серії він перекладав власноруч, інші правив як редактор).
Пам"ятаю, як я  працювала з ним над книгою цієї серії "Темнолесник", і сказала, що мені дуже подобається його стиль , і він тоді мовив фразу, що назавжди залишиться для мене знаковою: "Я працюю над прозорістю синтаксису". Це він говорив без тіні будь-якої зверхності, просто ділився своїм досвідом.
Взагалі, пан Валентин був людиною щирої душі, завжди усміхнений, життєрадісний, доброзичливий. У ньому якось дивно вживались майже дитячий ентузіазм і відкритість серця і сивий, вивірений роками, досвід.
Він працював редактором у  видавництві "Молодь", у редакціях часописів "Україна", "Всесвіт" (як він казав, я редагував майже всіх класиків). Товаришував з багатьма українськими письменниками і перекладачами. Про деякі свої доленосні зустрічі він згадує у власній книзі "Осіння ластівка", що вийшла у видавництві "Богдан" 2010 року.
Зараз я читаю цю книгу і дуже жалкую, що так і не взяла в нього інтерв"ю, про яке ми домовлялися два роки постпіль, усе не вистачало часу, та й, здається, він трохи соромився давати інтерв"ю, тому уникав як міг моєї наполегливості. Хоча одного разу я все-таки вблагала його про маленьку фотосесію.
І Аня Осадко таки зазнимкувала його в нашій редакції.


Валентин Корнієнко, 2008 рік. Фото Ганни Осадко
 
© Риженко Тетяна