Тарас навіяв…

Вчора зупинилася біля пам’ятника Тарасові Григоровичу Шевченку, що напроти Червоного корпусу Університету. Стою, дивлюся… А з очей Тараса, з глиби холодного металу, сльоза котиться! І так мені серце защемило, так за Україну прикро стало…
Мабуть навіяло!

Україно, моя Ненько,
Що нам всім робити,
Коли та кремлядська свора
Не дає нам жити.
Розвелося аґєнтури,
Як глистів в навозі.
Точуть бідну Україну,
А ковтнуть не в змозі.

В Україні Президентом
Став колишній урка.
Рідна мова його – «фєня»,
Пік культури – «Мурка».
Опозиція «працює»
Краще «Деві Хрістас».
Леді Ю. весь час катує
Пшончатий невіглас.
Та за що ж таку «невинну,
Чисту і прозору»?…
Ще не знала Україна
Більшого позору!

Сидять карлики, радіють:
-«Розвєлі как лохов
Єслі Юля хорошо,
Януковіч – плохо!
Єслі плохо Тімошєнко,
Януковіч – ЦЯЦЯ!
Україна как дітя
Со смєху ус…яться»!

І панує в Україні
Задум кепсько-адський
Голосуй не голосуй,
Вибір знов кремлядський!