Зневіра

Хай вітри, хай шторми, хай дев'яті вали,
Стій, мов скеля, й пильнуй наш девіз, наше гасло:
Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?
Іван Світличний

Питання про те, чи в академічній науці та медицині таку хворобу окремо окреслено та досконало вивчено, залишається відкритим, тож справу його остаточного вирішення доручимо фахівцям-медикам.

Самі ж спробуємо розглянути хворобу, котра поглинає як окремі особистості, так і цілі верстви населення, великі громади як суспільну заразу з точки зору соціології та використовуючи нещодавно запатентоване революційне відкриття: національно-екзистенційну методологію оцінки явищ об'єктивної дійсності.

Потреба така виникла давно, оскільки це хворобливе явище прогресує, а очевидної панацеї ще не визначено. Болячка ця з латини перекладається як "нічогонезробимо", є мутаційним варіантом вірусів "моя хата скраю", "маленький українець", хоча українські лінгвісти схильні називати її більш науково: зневіра.

Продуцентом вірусу є, насамперед, імперські сили близького чи далекого закордоння. Морально здорове суспільство, з високим рівнем духовності та національної самоідентифікації, а, відповідно, міцним протиденаціоналізуючим імунітетом є смертельною загрозою для них самих, тому зараження інших - життєво важлива справа.

Приблизно таку ж схему практикують великі ящірки - варани: якщо не можуть умертвити свою жертву одразу, то кусають її, заражуючи масою інфекцій, корті поступово, але неодмінно зводять нещасну зі світу. У нашому ж варіанті найважливішим шляхом поширення інфекції зневіри є інформаційний простір: телебачення, радіо, друковані ЗМІ.

Найперше пошесть вражає тих, у кого послаблений чи й зовсім відсутній державницький імунітет, запорукою наявності якого визначні націознавці визнають рівень національної самосвідомості, освіченість, інтелігентність, правдиву християнськість, і, що найважливіше, здатність націоцентрично мислити.

До групи ризику належать і ті, кому далекий блиск чужих столиць ближчий, ніж звична рідна сторона; кого чужомовна команда манить більше, ніж рідне слово; кому українські традиції та уклад життя здаються старомодними, архаїчними пережитками; особи без визначеного духовного місця проживання, різні пройдисвіти і шалапути.

Найпоширенішим способом зараження зневірою, як і багатьма іншими уже досконало дослідженими болячками, є неправильне харчування, споживання генетично модифікованих чи надмірно хімізованих продуктів.

Оскільки не хлібом єдиним живе людина, а описувана нами хвороба більше належить до царини духовної, ніж природничої, то відповідним харчем для цієї болячки є, відповідно, насамперед їжа духовна.

А на цьому ринку, так би мовити, натуральний продукт, створений на основі християнських та національних цінностей українців, що культивувався, шанувався та використовувався з очевидною користю для народу, хитрі гендлярі невідомого національного та світоглядного походження геть витіснили продуктом зовсім іншим, проте запакованим у яскраві обгортки, тому певна частина вірусу потрапляє у наше середовище під етикетками "новітньої культури", "прав людини" (на противагу права нації), "загальнолюдських цінностей".

Особливо фарисейськи використовується саме остання теза, хоча знаємо, що "тільки через національне можливо виразити загальнолюдське, загальнолюдське без національного просто не існує - ясна річ, коли йдеться про мистецький витвір, а не бездарний ремісницький виріб на замовлення" (Мороз "Триєдність як основа універсалізму - національне-загальнолюдське-духовне).

Не сприяє зміцненню стійкості до цієї зарази й деструктивний вплив псевдорелігійних сект, котрих намножилося тепер, як комарів на болоті, позірне й надмірне захоплення чужими вогнями цивілізації й порівняння не на нашу користь щодо їх переваг.

Інкубаційний процес може тривати по-різному: інколи зневіра захоплює людину миттєво, після якоїсь невдачі. До такого типу зараження найперше схильні холерики, нервуси, вічно роздратовані, вічно незадоволені, вічно скептичні, дуже запальні категорії людей.

Їм завжди здається, що все, що вони роблять, просто зобов'язане вдаватися, і то неодмінно з першого разу. Можливість зміни стратегії, тактики, способів вирішення чи просто другої спроби навіть не розглядається. Результат - практично миттєве зараження зневірою.

Буває, що хвороба захоплює поступово, тривалий час підточуючи захисні бар'єри розуму та здорового глузду, інстинкту національного самозбереження. Цьому неабияк сприяють методичне опрацювання засобами масової інформації, інформаційні війни.

Процес цей чимось нагадує дресуру: загострюючи природні інстинкти, притуплюється самосвідомість, людина дистанціюється від реального життя, поринає в якийсь окремий, ірреальний світ. Реагує лише на сьогоденні потреби, властивість прогнозувати, передбачати розвиток тих чи інших подій заміщується прагненням фізичного задоволення своїх найнеобхідніших природних потреб.

У хронічно розчарованих періодично відбуваються загострення, особливо часто після очевидних невдач чи перед значущими суспільними подіями. Кожні вибори якраз і є добрим ґрунтом для її прогресування. Первинними симптомами є несподіваний сумнів у своїх можливостях, щирості, правдивості оточуючих, спроможності керівників, здатності чиновників різних рівнів не лише вирішити певні нагальні проблеми, але й просто домовитись між собою.

Часто вони мають під собою реальний ґрунт, але все ж є закономірним наслідком поверхневого аналізу різних життєвих ситуацій. Деколи хронічно розчаровані взагалі сумніваються у всьому, навіть у самому своєму сумніві.

Якщо вчасно не розпізнати зараження громадянина зневірою, дати хворобі прогресувати, то вона дає різні ускладнення. Так, наприклад, особа може неприродно часто вимовляти звукосполучення "а-а!..", або "е-е!.." з виразом дуже втомленої людини та виконувати характерний змах рукою згори вниз.

Неодмінно з'являються лінощі, постійно хочеться, як казав Євген Маланюк, "заснуть, втекти, сховатись за Мазепу й Крути". На цій стадії хворі, мов у гарячці, монотонно повторюють приблизно таку фразу: "Як хочеш попрацювати - ляж, поспи, - і все пройде".

Знімати цю гарячку треба терміново, для цього годиться холодна вода, сніг, навіть гнучка лозина. Коли не вжити запобіжних заходів, то обличчя напухає від перевтоми сном, а очі стають маленькими і примруженими, як у щура, що виглядає з борошна.

Інколи фіксується вплив на психіку, і то дуже відчутний. У хворих спостерігаються апатії, депресії, розпачі, навіть певні розумові розлади: варто лише колишньому патріоту програти вибори, як він одразу ж кардинально змінює свою систему світогляду на життя і політику, замикається в собі, втрачає інтерес до всього.

Буває і гірше: інколи заражений навіть не може проживати на Батьківщині, бо його непереборно тягне у чужі світи в пошуках якогось лише йому зрозумілого щастя. Одночасно може з'явитися зверхність щодо тих, хто ще не заразився та не розуміє мотивів поведінки хворого.

Зневіра впливає на зір: заражені нею все добре бачать лише здалека - у сусіда, іншому місті, області чи навіть за кордоном, а все погане - лише близько, вдома. Стереоефект відсутній, тому бачити одночасно добре і погане на одному рівні практично не здатні.

Подібна ситуація й зі слухом: переважно чують лише те, що хочуть, але абсолютно глухі до націотворчих закликів, до тих ідей та перспектив, для досягнення яких треба довго й уперто боротися чи працювати. Принцип "за всіх промовчати, коли всі кричать, і за всіх прокричати, коли всі мовчать" дратує їх, як бика комуністичний прапор.

Страждає і опорно-руховий апарат: активній участі у державницьких заходах щосили опираються, одночасно їх раптово починають боліти ноги, суглоби й хребет, хапає радикуліт. Зате дивним чином все це вивітрюється при першій же нагоді піти на концерт якогось заїжджого та бажано іноземного або ж хоч деградованого та космополітизованого місцевого клоуна від шоу-бізнесу, і навіть потреба постояти кілька годин на дощі чи морозі вже зовсім не лякає.

Також щось дивне коїться з руками: від того, що у зневіреного вони завжди опущені, поступово збільшується їх довжина і вони можуть сягати майже до колін. Мало того, що довшають руки, вони від постійних самосумнівів та переживань пітніють, і тому чесно заробляти собі на прожиття нездатні, зате до них легко липне все, що десь погано лежить.

Від постійної схвильованості у зневірених паморочиться голова, та ще й крутить у животі. Періодично, залежно від зміни напрямку кон'юнктурного вітру та погоди, у хворих починається ще один розлад, який у народі називають "паперова хвороба" та ще конкретніше, але писати цього не можна з огляду на нормативну лексику.

Враховуючи специфіку й тематику нашого дослідження, назвемо цей симптом політичним бігунцем: потреба негайно присідати на ті чи інші партійні крісла виникає так часто, що для її обслуговування ледь вистарчає паперу на заяви про вступи та виходи.

У зневірених спостерігається надмірне слиноутворення, тому вони часто плюють на пропозиції долучитися до якоїсь корисної справи, на запрошення активно проявити себе в якомусь заході чи акції. Деякі зневірені, що вже давно страждають цією недугою, взагалі кажуть, що плювати їм хочеться геть на все.

Зневіра пошкоджує вестибулярний апарат, а тому хворі зовсім утрачають орієнтацію між добром і злом. У такому стані вони можуть агітувати таких же хворих і навіть здорових обирати з двох явних зол якесь менше - не таке відкрите, приховане, добре замасковане, але все ж зло.

Ніколи не можуть дозволити собі навіть подумати, що й менше, і більше зло належать до однієї деструктивної категорії і боротися треба одночасно з двома. Зневірені завжди знайдуть собі господаря з меншим нагаєм і солодшим пряником, проте ніколи не наважаться самі стати чи бодай спробувати стати господарем своєї долі на своїй землі.

Очевидно, частково атрофується мозок, тому заражена зневірою людина думає переважно шлунком і зоною живота. Наприклад, зневірена особа питання свого майбутнього та майбутнього своїх дітей розглядає виключно крізь призму "де житиме", "скільки зароблятиме", тощо, тоді як властивість мислити так, як належить людині - творінню Божому - геть зникає.

Шлунок розрізняє лише матеріальні речі, тому оперувати категоріями духовного життя просто не здатен: питання про совість, честь, гідність, шляхетність, обов'язок або нехтуються повністю, або розглядаються вельми спотвореними.

На жаль, зневіра дуже легко здатна переростати в епідемію. Тоді заражені збираються разом, і навіть об'єднуються у "професійні кодла плакальниць", "що ведуть змагання, хто гарніше плаче".

В реаліях українського суспільного і політичного життя такі об'єднання переважно іменуються партіями демократичного, правового, соціального, патріотичного, ліберального спрямування, але ніколи хворі не обирають напрямку національного чи націоналістичного.

Якщо вже епідемія досягає критичної точки поширення, то може виникнути навіть пандемія: тоді партії хворих зневірою туляться у блоки, і навіть створюють прості й широкі коаліції.

В результаті ніякого оздоровлення статися не може навіть у принципі, а учасники подібних масових заходів лише взаємно перезаражуються різними підвидами зневіри, модифікуючи сам вірус, надаючи йому додаткової живучості та заразності.

Нещодавно зауважено, що у великих скупченнях зневірених вірус може так змінитися, так мутувати, що аж спричиняє масові галюцинації серед цих нещасних. Деколи їм вже здається, що вони духовно здорові, а тому намагаються стати лідерами, пророками, месіями, рятівниками, останніми або єдиними надіями та повести народ за собою кудись вперед - очевидно, до світлого майбутнього. Тоді їм насправді ввижається, що вони здатні кудись прийти...

Люблять займатися самолікуванням. Серед зневірених побутує переконання, що суттєво й швидко може допомогти міцна оковита, в крайньому випадку - традиційне чорнило чи пиво у відповідних пропорціях.

Оскільки певна ілюзія позитивного ефекту деколи є, то з надією пришвидшити лікування часто стаються передозування. Але це вже тема дещо іншого дослідження.

Часто зневірені у пошуках зцілення звертаються до знахарів, ворожок, народних і приватних цілителів, магів, ясновидців і добребрешучих. От кому-кому, а їм вірять одразу. І якщо хтось сказав, що вибори виграє саме той, а не інший - все, так і буде.

Як їм хтось бовкне, що в Україні завжди буде бардак, бо ми такі є, - свято у це вірять і навіть нитки не урвуть, щоб перевірити підстави таких тверджень. Тому все це збіговисько чародіїв - суцільна гризота для духовно здорових, бо ж нахабно маніпулюють зневіреними бідаками, та ще й здирають з них останні копійки.

Як же вберегтися від зневіри? Добре допомагає почуття гумору, а от з масковим режимом якраз навпаки: надмірне й непотрібне маскування себе під морально здорового може мати непередбачувані наслідки.

Корисним є читання на ніч поезії Маланюка, Костенко, Скунця, Світличного.

Загалом проблема ще мало вивчена, й усі засоби, від котрих зникають згадані симптоми, можна застосовувати. Основне ж - залишайтеся християнином і українцем, бо цього імунітету зневірі ніколи не здолати!

Іван Кілик, Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова, для УП