ЗНО: перевірено на собі

Ось і залишився позаду перший іспит цьогорічної кампанії зовнішнього незалежного оцінювання: абітурієнти склали тест з історії України. Хоча такий спосіб фінальної перевірки знань уже й не новий, випускники та їхні батьки продовжують сперечатися щодо його доцільності. Нарікають здебільшого на наявність у самих текстах завдань помилок і неточностей, погану організацію процесу оцінювання та інколи навіть на невідповідність питань загальному рівневі підготовки учнів. Чи справді все так жахливо, я вирішив перевірити наочно, взявши участь у складанні ЗНО.

Я прибув до школи 127 Дарницького району Києва, де мусив скласти тест, аж за годину до його початку, проте довкола вже було велелюдно. Зібралися тут переважно вчорашні школярі, серед яких, щоправда, вдалося вгледіти й кількох старших людей - добре, що в нашій країні вступити до внз ніколи не пізно. Учасники тестування поділилися на невеличкі компанії й жваво щось обговорювали, жартували та сміялися, але пропорційно до наближення моменту початку іспиту зростало хвилювання. Минуло якихось хвилин 20 — і веселий гомін юнацьких голосів стих остаточно, учні вже просто мовчки ходили туди-сюди, роздивляючись на ходу власні паспорти й листи-запрошення на ЗНО.

За півгодини до початку іспиту двері школи відчинилися і я в морі майбутніх абітурієнтів рушив усередину. На вході нас зустріли дві життєрадісні жінки із „бейджиками", ретельно перевірили паспорт і запрошення - необхідні для участі документи. Опісля ми потрапили у фойє, де на стінах були розвішані аркуші з прізвищами-іменами учасників і номером аудиторії навпроти. Випало писати в шостій, яку я знайшов швидко: дбайливі організатори всюди порозвішували дороговкази. Щоб потрапити до аудиторії, мусив іще раз пред'явити документи, цього разу вже безпосередньо екзаменаторові.

У класі організатори розташували 15 парт таким чином, щоб списати чи проконсультуватися з сусідом було неможливо: по одному учаснику за парту, стільці розставлено у "шаховому порядку". Кожний стіл мав наліпку з прізвищем та іменем учня, його порядковим номером і номером запрошення, себто сісти абиде не вийшло.

Ті, хто мусив брати участь у тестуванні, мали залишити свої речі на спеціальному окремому столику біля дверей. Єдине, що дозволялося мати на своєму столі, це кілька ручок із чорною пастою, документи (обов'язково, по-заяк уже після початку тесту вповноважені люди заходили до аудиторій і ще раз перевіряли їх) і водичку в пляшці об'ємом 0,5 літра. Одначе за цим пильнували не дуже ретельно: якби я не сказав, що маю "мобілу", ніхто б мене навіть і не запитав. Так само міг би пронести шпаргалки в кишенях, книгу під футболкою тощо... Чи примудрився б ними скористатися — питання окреме.

За чверть години до початку зайшло двоє екзаменаторів. Вони принесли конверт з тестовими зошитами й бланками відповідей. Прочитали нам коротку інструкцію й правила поведінки, наші права й обов'язки, потім викликали одного з учасників, щоби той перевірив, чи бува не пошкоджено конверт. Одне слово, усе йшло за "планом", без порушень.

Ми отримали тестові бланки, потім — тестові зошити, й опісля чергового коротенького інструктажу від екзаменаторів узялися до роботи. Питання були трьох типів: тестові з чотирма варіантами відповіді, лише один із яких є правильним, на встановлення відповідності хронології подій. Деякі завдання змушували задуматися, їх треба було прочитати кілька разів поспіль, але, на мою думку, всі вони чітко відповідають шкільній програмі й ті, хто нормально готувався, дали б на них відповіді. До речі, попри всі "запобіжні заходи", списати було цілком можливо, бо часто екзаменатори спілкувалися між собою, особливої уваги на учасників тестування не звертали. Для експерименту я витяг із кишені гаманець, поклав його на парту, а потім знову заховав до кишені й жодна з цих моїх дій не була помічена інструкторами.

На виконання всіх 70-и завдань давалося 150 хвилин. Учні, однак, упоралися значно раніше, й дехто (я — також) здав свої роботи трішки більш як за годину після початку. Тестові зошити можна було забрати "на пам'ять" уже після тестування, охочі залишилися чекати. Зі школи постійно виходили нові й нові завтрашні абітурієнти. Обличчя їхні були досить безтурботними, відтак гадаю, що особливих труднощів тести в них не викликали. Хтось одразу діставав мобільний телефон і радо повідомляв батьків, що завдання були "лєгкотня", й вони точно матимуть гарну оцінку, когось рідні вже чекали у машині під будівлею...

Насправді нічого неможливого в цих тестах немає, на мою думку. Принаймні, "надскладними" я б їх не назвав. Помилок у формулюваннях питань я не зауважив (тільки вже ввечері почув із доволі надійних джерел, що у парі питань були можливі дві відповіді). Хто не байдикував, той складе без проблем. Але, як я вже зазначав, попри так звану "неможливість" скористатися недозво-леними джерелами знань, списати чи піддивитися у шпаргалку можна було. Тож навіть така система оцінювання знань не може цілковито забезпечити об'єктивного результату. Але так бодай ліпше, ніж традиційні іспити, котрі подекуди складалися учнями не завдяки розумові...

Богдан КОВАЛЬЧУК, газета "Молодь України" (http://www.molod-ukraine.com)