Газова тема, ч.2

Почнемо із "вільного ринку". Вважається, що виробник повинен продавати товар лише максимально платоспроможному споживачу, а у кого грошей нема - той перетопчеться, або знайде потрібну суму. Тому продавець має право поставити на цінник максимально можливу ціну. Проблема в тому, що ринок не є однорідним - він завжди стратифікується по платоспроможності, і споживачів, здатних платити максимальну ціну - завжди не більше 20%. Це емпірична оцінка, яку вивів сто років тому Вільфредо Парето - ми про неї уже якось говорили.

Таким чином, коли "вільний продавець" ставить максимальну ціну, він сам собі стріляє межи очі. Тому що поки він бореться за 20% найбільш платоспроможних, його конкуренти знизять ціни і "візьмуть" 80% ринку, де "на круг" виходить більший прибуток. Зрештою, і оті 20% найбільш платоспроможних "вільний продавець" втратить і вилетить в трубу - бо вони не ідіоти, і підуть туди ж, куди й 80%. Далі історія повториться, аж поки не буде виявлена зважена ціна, яку може безболісно сплатити як мінімум дві третини ринку, і при цьому не лишити виробника без прибутку.

Отже, вільний ринок попиту і пропозиції завжди об'єктивно призводить до зниження ціни.

Ось приклад. В 90-ті роки за вказівкою Джеффрі Сакса в РФ була організована енергетична біржа. Юлія Тимошенко дуже багато може розказати за цей досвід, бо приклала руку до її організації. Так от, ця енергетична біржа показала реальну конкурентну ціну російського газу - 70 доларів. Після чого біржу різко закрили, бо така ціна була "шкідлива для національної безпеки".

Путін цей досвід врахував, як і решта пострадянських царків. Ось чому в жодній пострадянській країні немає енергетичної біржі, немає конкурентних торгів, і немає вільного ринку попиту і пропозиції, а всі страти ринку прирівнюються до максимально платоспроможного і директивним порядком (по суті рекетом) змушуються до сплати максимальної ціни. Саме це і є формулою успіху так званої "путіноміки", яка є еталоном пострадянської економіки.

Тому, коли при вас "іксперд" белькоче про "вільний ринок" і поряд-таки говорить, що на вільному ринку має платитись максимальна ціна, одразу знайте - перед вами адепт путіноміки.

Наступним елементом "ікспердної аргументації" є поняття "opportunity cost", яке витягається тоді, коли не допомагають апеляції до "вільного ринку".

Суть цього терміна проста, як валянок. Це аукціонний тип ціноутворення. Продавець заявляє, що у нього є покупець (скажімо, Д. Ф.), який готовий прямщас купити весь газ по ціні 200 доларів за тисячу кубів. Щоб отримати цей газ, український споживач повинен "зацікавити" продавця більшою ціною, аби компенсувати йому втрачену вигоду.

Такий тип ціноутворення уже впроваджувався в Аргентині на зерно. Там точно так само зернотрейдери заявили, що вони можуть все зерно продати на біржі за баснословну ціну, а населення має "зацікавити" їх більшою ціною. А населення таких грошей фізично не мало, і сплатити не могло. Тому зернотрейдери загнали все збіжжя за кордон, і в Аргентині, аграрній країні, в кінці XX ст. розпочався справжній голод і гуманітарна катастрофа, яка скінчилась мало не громадянською війною.

Тому в жодній нормальній країні світу ви не знайдете аукціонного ціноутворення з компенсацією недоотриманої вигоди. Знову ж таки, той же Джеффрі Сакс приділяє цьому чималий кусок своєї роботи "Кінець бідності".

Це - концептуальне заперечення принципу "opportunity cost". А є іще юридичне. Зверніть увагу на ось цей оглядовий лист Вищого Господарського Суду (п. 3) від 14 січня 2014 р.:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0020600-14

В ньому міститься тлумачення, як необхідно виносити рішення в справах про стягнення недоотриманого прибутку. Так ось, Вищий Господарський Суд постановив три важливі речі:
- в процесі розгляду такої справи суд повинен достеменно встановити, чи дійсно позивач міг отримати заявлений прибуток;
- пред'явлення вимоги на компенсацію недоотриманого прибутку покладає на позивача обов'язок довести, що ця вигода не є абстрактними теоретичними обчисленнями, а дійсно могла б бути отриманою позивачем;
- відшкодуванню та компенсуванню підлягає тільки та частина недоотриманого прибутку, яка реально могла б бути отриманою позивачем, і яку він не отримав з безпосередньої вини відповідача.

А тепер давайте згадаємо ціноутворення на український газ. В його основі лежить твердження, що український газ має продаватись по ціні франкфуртського хаба - бо буцім існує можливість його там продати більш платоспроможному споживачу.

Штука в тому, що такої можливості немає. Для того, щоб вийти на світові газові хаби, треба бути членом організації під назвою Gas Exporting Countries Forum (GECF). Це такий своєрідний картель, який об'єднує всі країни-експортери газу, і балансує ринок, щоб не допустити різких коливань цін.

Так ось до цього картелю входить багато країн. Навіть Венесуела, де немає зараз легітимного уряду, і Екваторіальна Гвінея, де немає економіки як такої - це чисто сировинна країна-лімітроф з царком-диктатором на чолі. А от України там нема. І не беруть уже двадцятий рік поспіль.

Справа в тому, що по критеріям GECF Україна не може мати статус експортера газу. По-перше, за офіційними даними видобуток не покриває власних потреб. По-друге, Україна імпортує значні обсяги газу. По-третє, справа Фірташа показала всьому світу, що українські "газовики" - це злочинці-контрабандисти, які відкрито і нагло обдирають свій власний народ.

Це однозначно закриває їй двері на світові газові хаби - і єдиний спосіб для нас продавати там газ - "заміщувальні схема", коли наш газ за допомогою прокладок перетворюється на "польський", "угорський" чи "російський". Ось для чого потрібні такі складні схеми: нашим газовикам дуже хочеться стати міні-Газпромом, але позаяк їх на ринки не пускають на гарматний постріл, вони себе ведуть, як сільський дядько, який бодяжить паленку денатуратом, і втихаря продає біля дороги. І при цьому думають, що про це нікому не відомо, і в тюрму їх не посадять.

Так що, коли при вас знову хтось заведе мову про "вільний ринок" та "opportunity cost", візьміть того "іксперда" за гудзик і спитайте - скільки лотів українського газу (без "заміщувальних" личок) було продано на світових хабах. Ніскільки? Тоді будь-ласочка, затусуйте назад "ціну по франкфуртському хабу" туди, звідки ви її витягли - і дійте так, як цивілізовані країни. Утворюйте енергетичну біржу, стратифікуйте ринок, приводьте в порядок ціноутворення...

Вячеслав Ільченко