Що краще управління з центру, або все-таки децентралізація?

Зараз реанімували підзабуту за останні роки тему децентралізації влади. Знову виникає питання - що краще управління з центру, як зараз, або все-таки децентралізація? А все просто.

Демократія у класичному вигляді, на відміну від того, як трактується останнім часом нашими політиками, а точніше – демонструється їх реальними справами, передбачає досить високу роль в управлінні державою органів місцевого самоврядування. Практично усі країни з розвиненою демократією питання, пов’язані з життям функціонуванням муніципальних утворень, передані на рівень виконавчих органів адміністративних одиниць. Звичайно, в кожній країні перелік повноважень, які передані на місця, різний. Точніше навіть сказати не «передані» на місця, а законодавчо «залишені» на місцях. У цьому є принципова різниця, пов’язана з тим, що не центр формує свої всеосяжні повноваження з подальшим делегуванням вниз, а центру законодавчо поставлено завдання вирішувати питання, які невластиві або навіть нездійсненні для вирішення на місцевому рівні, – оборону, внутрішню і зовнішню безпеку, контроль за дотриманням законів. Мабуть, все. Інші питання повністю вирішуються виключно на місцях.

І тут потрібно чітко розуміти, що недостатньо наділити повноваженнями орган місцевого самоврядування. Закріплені повноваження необхідно підкріпити фінансовим апаратом. Для цього податкова система держави має бути побудована за принципом від низу до верху і крапка. Тобто місцеві податки і збори мають бути повною мірою забезпечувати фінансування залишених повноважень місцевого органу. Відповідно і бюджет держави матиме абсолютно іншу структуру. У зведеному бюджеті держави доля органів місцевого самоврядування має бути не менше 50-60 %. У деяких країнах цей показник заходить за 70%. А у нас – 11-16%. Ось тут, як на мене, і є одна з основних проблем  розвитку демократичного суспільства в Україні.

А тепер давайте усе це спроектуємо на рівень життя, і стане зрозуміло, що живемо догори ногами (м’яко кажучи). І це вигідно, не всім, правда, але обраним точно. У них принцип простий: «Скільки у держави не кради – все одно свого не повернеш!». Вони ж і збудували систему нібито контролю над державними коштами і їх ефективним використанням, а насправді контроль над фінансовими потоками, які, спрямувавши у потрібне русло, вже працюють на них. Система проста і назва йому – Державний бюджет.

Гроші йдуть від низу до верху (це ще нічого). Далі починається довгий процес затвердження Бюджету, а простіше «дерибан» на рівні розробника (Кабмін) і законодавця (Верховна Рада). Поясню: черги прохачів з «низів» топчуть килимові доріжки в спробах випросити фінансування і знайти ефективного лобіста. Тут у хід йдуть УСІ можливі способи переконання і чиновників, і депутатів заради однієї мети – бути прописаним рядком у Бюджеті.

Після прийняття Бюджету (починається рух вниз)  «дерибан» триває, але вже на іншому рівні. Спочатку обласні депутати «додеребанять» – принцип той же; потім районні і вже потім кошти надходять (добре якщо в листопаді, тому що до 31 грудня відзвітувати потрібно) в місто (село) – «нате працюєте над виконанням поставлених завдань».

А тепер давайте і дамо відповідь на питання що краще: управління з центру, як зараз, або все-таки децентралізація?