Юлі – волю. Політичну волю Януковича

От тільки у справі Тимошенко все настільки залежить від «арбітра», як не буває навіть у найкорумпованішій футбольній зустрічі.

Ще кілька днів тому здавалося, що в «матчі» настав злам. Екс-прем’єр заявила, що «приймає пропозицію» про своє лікування за кордоном (і закликала не розглядати це як еміграцію). А європейські емісари у справі Тимошенко Пет Кокс та Александр Кавсьнєвський передали прохання до президента України про помилування опозиціонерки.

Паралельно сталося «заслання» першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна. Ознаки немилості з’явились кількома днями раніше: управління ГПУ з розслідування особливо важливих справ, як повідомили деякі ЗМІ, почали «зачищати» від людей Кузьміна. Однак переведення його самого на посаду заступника секретаря Ради нацбезпеки й оборони – традиційний аеродром для «збитих льотчиків» - усе ж стало сенсацією.

Таке рішення президента виглядало відвертим кроком назустріч Заходу і Тимошенко. Якщо всерйоз ставитись до деяких публічних заяв Кузьміна, екс-прем’єр, уже будучи за ґратами, підкупила ледь не половину європейського політичного істеблішменту й добрий шмат конгресу США. Тепер скидається на те, що полум’яність Кузьміна зіграла з ним злий жарт.

Всі ці події наче свідчили про швидке звільнення Тимошенко. Проте тривожні дзвіночки для її прибічників залунали одразу після її заяви про «згоду на лікування». По-перше, стало ясно, що екс-прем’єр, строго кажучи, «згоди» ні на що не давала, оскільки офіційних пропозицій з боку української влади їй не надходило.

Авжеж, пропозиції надходили з Заходу. Низка європейських політичних фігур, наближених до процесу, дали чіткі сигнали про те, що і Тимошенко, і Янукович мають переступити через взаємну ненависть та, головне, взаємну недовіру, і кожному варто зробити свій непростий крок: їй – подати йому прохання, йому – зробити їй пропозицію.

За логікою, публічним крокам у цьому питанні мали б передувати закулісні домовленості двох головних гравців, підтримані Європою. Очевидним було, що комунікаторами між усіма сторонами виступали вже згадані Квасьнєвський і Кокс. Але остаточне рішення у кождному разі було за Києвом.

Саме тому заява Тимошенко про «згоду на лікування» попервах видавалася доказом того, що домовленостей досягнуто. Але зустрічного кроку з боку влади так і не відбулся. Натомість Янукович несподівано полетів із візитом до Польщі, де зустрівся з президентом Броніславом Коморовським. Пізніше ці двоє президентів також зустрілися з італійським та пімецьким колегами.

Але про жодні домовленості щодо долі Тимошенко публічно повідомлено не було – хоча навряд чи цю тему могли не зачепити під час «дружньої вечері» чотирьох глав держав, про яку повідомили прес-служби.

Понад те, невідомим лишився результат «наполегливого заклику» федерального президента Німеччини Гаука звільнити Тимошенко. Фактично це означає, що результату немає.

Паралельно із заявами щодо Тимошенко виступили ще кілька високопосадовців європейських країн. Так, заступник міністра закордонних справ Польщі Катажина Пелчинська-Наленч в інтерв'ю Gazeta Wyborcza сказала, що перебування Тимошенко під вартою ставить «знак питання» на підписанні Угоди про асоціацію з ЄС.

Водночас посол Австрії в Україні Вольф Дитріх Хайм у розмові з українськими журналістами припустив, що очікувати звільнення Тимошенко до підписання Угоди «не варто». Як зазначив дипломат, є й інші важливі умови ЄС, до дотримання котрих Києвом також прикута західна увага.

Західні дипломати розповідають, що «проблема Тимошенко» була і залишається важливою для них не тільки через значущість самої фігури опозиціонерки чи скандальність судового процесу проти неї. Та частина західної аудиторії, котра взагалі достатньо ознайомлена з українською тематикою, здебільшого вважає Тимошенко несправедливо засудженою. Відтак її звільнення європейські політики зможуть записати собі в позитив. Тоді як згода Європи на асоціацію з Україною, де Тимошенко залишається в ув’язненні, кепсько відіб’ється на рейтингах євродепутатів та національних урядів, котрі підтримають такий хід подій.

У цьому сенсі показово, що європейські важковаговики усе ще витримують паузу. Скажімо, наведена вище заява федерального президента Німеччини – за всієї поваги до цієї постаті – далеко не те ж саме, чим могла би бути аналогічна заява «старого-нового» федерального канцлера Ангели Меркель. Проте саме Меркель наразі мовчить. Цілком можливо, через клопоти з новою коаліцією – але тим краще для Віктора Януковича.

Тим часом в Україні прибічники президента подають сигнали про те, що «волі для Юлі» може й не бути. Так, лідер регіоналів у парламенті Олександр Єфремов на погоджувальній раді фракцій у понеділок нагадав, що для помилування Тимошенко мала б відбути половину терміну покарання (що спливе аж на початку 2015 року). А спікер Володимир Рибак не пішов назустріч опозиції, що вимагає підписати заклик до Януковича про помилування.

Немає й жодної законодавчої ініціативи, що могла би дозволити виїзд Тимошенко за кордон. Пропрезидентська більшість не без певного «чорного гумору» радить опозиціонерам самим розробити й подати подібний законпроект. Опозиціонери ж не приховують, що від них нічого не залежить, і обмежуються цілком ритуальними закликами до Януковича.

А  час спливає. ЄС має визначитися зі своїм баченням Угоди про асоціацію з Україною протягом тижнів. Якщо Янукович таки муситиме звільнити Тимошенко, у нього фактично лишається два-три сценарії: скажімо, судовий перегляд справи за «новими обставинами» чи помилування. Останній спосіб – найсумнівніший, хоч і найшвидший. 

Існують й інші сценарії, але з кожним днем їхня актуальність падає. З суто хронологічних причин.

tyzhden