Невилікувані хвороби минулого

Попри певні кроки Румунії на шляху до переоцінки власної комуністичної спадщини, значна частина її громадян досі ностальгує за епохою Чаушеску

 

На Різдво 25 грудня 1989 року на території військової частини Тирговіште за рішенням наспіх зібраного трибуналу було розстріляно багаторічного керівника Комуністичної партії Румунії Ніколае Чаушеску та його дружину Єлену, другу за впливовістю людину в країні. Подружжю довелося на гелікоптері втікати з охопленого повстанням Бухареста, а потім автомобілем, аж поки їх не схопила армія. Румунія стала єдиною країноюЦентральної Європи, у якій комуністичний режим було скинуто в результаті повстання, а колишнього керманича страчено в жахливий спосіб.

Жорстка помста

У жодній іншій державі громадяни не відчували такої ненависті до комуністичного режиму. Румунія була однією з найбідніших країн у Європі, харчові продукти видавали за талонами, використання електроенергії та палива було лімітоване. Повновладним господарем у країні була спецслужба Секуритате, яка викрадала і вбивала незгодних. Культ особи «генія Карпат», як називали провладні медіа Чаушеску, не поступався за своєю силою культу Сталіна, однак набагато перевершував його за ідіотизмом. Чаушеску був у захваті від Кім Ір Сена та Мао Цзедуна й навіть намагався впровадити деякі східні рецепти «на шляху до кращого життя» в Румунії. Картинка заможного життя періоду розвиненого соціалізму з екранів телевізорів разюче контрастувала не тільки з реальністю, а й зі способом життя його родини, що потопала в розкоші. Інакше кажучи, Румунії кінця 1980-х років був властивий стандартний набір атрибутів комуністичного режиму, помножений на місцеву специфіку. Закони та здоровий глузд замінялися волею однієї людини та придвор­ної кліки.

Революція 1989-го стала переломним моментом в історії країни, яка провела вододіл між тоталітарним минулим і демократичним теперішнім. Утім, навіть після успішного скинення диктатора ставлення до комуністичного режиму та до особи Чаушеску лишилося неоднозначним. Частина населення вважає соціалістичне минуле нелегітимним і кримінальним, інші ж, особливо в часи економічної кризи та пошуку уявного відчуття соціальної захищеності, з ностальгією озираються на той період.

У всіх країнах Центральної Європи комуністичне минуле було переоцінено та засуджено, і Румунія тут не стала винятком, хоча й робила це не так системно й послідовно, як решта.

Невдовзі після повалення диктатури в країні було заборонено Компартію, хоча колишні партійні функціонери швидко пристосувалися до нових умов і зберегли контроль над багатьма сферами країни. Суспільство час від часу вступало у фазу гарячих дискусій, однак держава уникала активних кроків на шляху до переоцінки комуністичного минулого. Наступники румунських червоних, що були при владі у 1990–1996-му та 2000–2004-му, блокували всі подальші ініціативи у цьому напрямі.

Символічне засудження

Ситуація змінилася 2006 року, коли країна готувалася до вступу в ЄС. Із метою наближення до європейських стандартів політики пам’яті в Бухаресті постала Комісія з аналізу комуністичної диктатури в Румунії, заснування якої довгий час домагалися дисиденти, історики та громадські активісти. Створена при президентові, вона була покликана сприя­ти інтенсивнішому дослідженню епохи комунізму в країні. Хоча треба зазначити, що аналогічна інституція до цього часу вже тут існувала. Однак Інститут дослідження злочинів комунізму координував прем’єр-міністр Калін Попеску-Тарічану, який тоді перебував в опозиції до президента Траяна Бесеску.

Комісія складалася з 20 членів і 39 експертів: учених, інтелектуалів і дисидентів, призначених її головою професором університету Мериленду (США) Владіміром Тісменяну. Вона дістала привілейований доступ до всіх архівів Румунії, що для цієї країни було безпрецедентним кроком.

У результаті проведених досліджень було опубліковано 650-сторінковий звіт, який викривав злочини, скоєні комуністичною владою в Румунії. Бесеску зачитав його у стінах парламенту й уперше в новітній історії держави офіційно засудив тоталітарний режим і його злочини. Звіт Комісії викликав критику, зокрема через те, що на його підготовку пішло лише три місяці й були допущені фактичні помилки. Під час виступу румунського очільника частина депутатів з опозиційних політсил навіть влаш­тувала обструкцію. Це втім, зрозуміло з огляду на те, що понад третина депутатів тогочасного парламенту обіймала в комуністичний період важливі посади.

Політична складова оприлюдненого звіту полягала також у тому, що в ньому було згадано кількох відомих румунських політиків – опонентів Бесеску (ім’я одного з них прозвучало в доповіді 28 разів, а інший фігурував як придворний поет Чаушеску). У відповідь ті закинули йому вибіркове використання історії з метою кинути тінь на своїх супротивників, що за режиму Чаушеску були не останніми людьми в країні. Й навіть звинуватили самого президента в співпраці із Секуритате, адже той у 1980-х був капітаном корабля далекого плавання, а отже, мав звітувати перед румунськими спецслужбами. Бесеску відкинув усі звинувачення, заявивши, що ці контакти були суто формальними.

розстріл родини Чаушеску

Сама доповідь та взаємні закиди, що супроводжували роботу Комісії, викликали неабиякий резонанс у румунському суспільстві, й ця тема на певний час стала топовою в тамтешніх медіа.

Доповідь містила низку рекомендацій, більшість із яких, утім, не були виконані, зокрема в частині спорудження монумента жертвам тоталітаризму, відкриття Музею комуністичної диктатури і навіть офіційного відзначення Дня пам’яті жертв комунізму в Румунії. Не мали конкретних практичних наслідків заклики Комісії надати фінансову підтримку, безоплатний проїзд та лікування колишнім політичним в’язням.

Парламент навіть не ухвалив відповідної резолюції, що мала нагадувати, за задумом членів Комісії, резолюцію № 1481 Парламентської асамблеї Ради Європи «Про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» від 2006 року.

Також лишаються нереалізованими пропозиції щодо різних заходів проти осіб, що були відповідальними за організацію та здійснення репресій, починаючи від зменшення їхнього пенсійного утримання й закінчуючи скасуванням деяких актів, прийнятих на початку 1990-х, які обмежують кримінальне провадження проти них у зв’язку з терміном давності.

Декомунізація в дії

Таким чином, доповідь стала радше важливим символічним актом і не привела до кардинального зламу в політиці пам’яті у Румунії. Попри це, певні зміни все ж таки були. Найбільший прогрес, зокрема, спостерігався в архівній галузі та запровадженні люстраційних механізмів. Доступ до матеріалів спецслужб для жертв, родичів, колишніх інформаторів, дослідників значно спростився.

Ще 1999 року було створено за німецькою моделлю Інституту Гаука Національну раду з дослідження архівів Секуритате. Остання не лише покликана опікуватися файлами комуністичних спецслужб, а й здійснює перевірку фактів можливої співпраці з колишніми органами осіб, які претендують на державні посади. Перевірці підлягає доволі широке коло людей, починаючи від кандидатів у президенти й закінчуючи лідерами церковних і громадських організацій. Особи, які обіймають публічні посади, зобов’язані за законом підтвердити або спростувати факт співпраці із Секуритате. Щоправда, визнання факту таких зв’язків не тягне за собою жодних юридичних наслідків. Якщо ж чиновника спіймають на брехні, то він має бути покараний за це аж до звільнення.

музей у в’язниці Секуритате

До 2008-го Рада сама мала право публікувати відомості щодо колишніх інформаторів та агентів Секуритате, однак після рішення Конституційного суду за позовом одного з депутатів румунського парламенту вона лише встановлює факт співпраці та робить відповідне подання до суду, який приймає рішення про звільнення. Згідно із законом від 2004 року службовці, які працюють у юридичній системі, також мають підписати декларації про неколаборацію з румунськими комуністичними спецслужбами.

У 2010-му нижня палата парламенту ухвалила закон, за яким усі особи, що працювали в силових структурах комуністичного режиму, мали бути позбавлені права обіймати публічні посади. Однак після приходу до влади Соціал-демократичної партії Віктора Понти його скасував Конституційний суд.

Провідною інституцією пам’яті в країні на сьогодні є Інститут дослідження злочинів комунізму в Румунії, який за можливостями цілком можна порівняти з польським та чеським аналогами (див. Тиждень, № 9, № 22/2013). На сьогодні його очолює Владімір Тісменяну. Займається установа науковими дослідженнями і має право звертатися до суду в разі виявлення злочинів комуністичного режиму, таких як застосування тортур, насильне психічне лікування, викрадення та вбивство людей тощо. Інститут реалізував низку цікавих проектів. Зокрема, було створено кілька баз даних, зокрема фотографій соціалістичного періоду (налічує понад 10 тис. зображень), в’язнів Секуритате та місць поховань жертв комуністичного терору. Також інститут веде список злочинців тоталітарного режиму.

Далеко не повний перелік видавничих проектів Інституту також свідчить про його значні фінансові та організаційні ресурси. Наприклад, було видано перший у країні підручник «Історія комунізму в Румунії», «Історія Секуритате», «Словник комунізму», «Досвід ув’язнення в комуністичній Румунії» тощо. Установа курирує низку наукових проектів, зокрема тих, що стосуються методів роботи Секуритате з дисидентами, функціонування відділу кадрів при ЦК КП Румунії, життя філософського факультету Бухарестського університету за комуністичного режиму тощо. При Інституті діють два музеї, створені на базі колишніх в’язниць румунських комуністичних спецслужб.

закатовані румунські політв’язні

Більшість комуністичних символів і пам’ятників були демонтовані. Також вилучено зображення портретів Ніколае та Єлени Чаушеску. Довгий час мусувалась ідея знесення монумента героям комунізму в Бухаресті та побудови на його місці собору національного спасіння, однак згодом храм вирішили побудувати в іншому місці.

Також у країні функціонують Міжнародна комісія з вивчення Голокосту в Румунії при президентові (створена 2003-го, вивчає, зокрема, участь румунів у винищенні євреїв під час Другої світової), Національний інститут дослідження тоталітаризму (заснований 1993-го, досліджує нацистський і комуністичні тоталітарні режими), а також Інститут румунської революції (постав за ухвалою парламенту 2004-го для наукового аналізу причин, розгортання і наслідків революції 1989 року).

Усе ще в полоні власного минулого

Комуністична минувшина все ще лишається чутливою темою для румунів, що, втім, характерно для всіх країн Центральної Європи. Дискусії стосуються і революції 1989 року, зокрема обставин страти Чаушеску. За результатами опитування фундації «Відкрите суспільство», проведеного у 2009-му, 53% румунів усе ще вважають комунізм доброю системою, а 38% молоді переконані, що за його часів було краще, ніж тепер.

Можна зрозуміти ностальгію людей старшого віку за соціалістичними часами, однак як пояснити некритичне і навіть прихильне ставлення до тоталітарної епохи молодого покоління, яке ніколи не жило за режиму Чаушеску? Річ у тому, що румуни, особливо молодь, вже не розглядають комуністичний період як щось актуальне для дня теперішнього. Радше воно постає для них такою собі «іншою країною» – краєм, де вони ніколи не були.

Люди не готові дати оцінку минулому, адже це передбачає певну активність і зайняття певної громадянської позиції. Багатьом румунам важко зрозуміти, навіщо це потрібно, у чому полягає актуальність тих дій і що це означатиме для них самих. Зв’язок між минулим і теперішнім затирається, як і усвідомлення того, що в майбутнє треба йти без колишніх невилікуваних хвороб. Румунія слугує незаперечним підтвердженням цієї тези.

Звичайно, якщо суспільство динамічно розвивається, як, наприклад, у країнах Балтії або Чехії, і водночас активно проводить переоцінку минулого, то громадяни більше схильні вірити політикам, які закликають їх до таких кроків. Коли ж люди відчувають проблеми і державні діячі не акцентують уваги на тому, щоб дати раду важкому минулому, то складно вимагати від них високої громадянської свідомості.

 Віталій Огієнко