Як українці з фіно-угрів росіян робили

Своєрідність українсько-російських стосунків як тільки не пояснювали. Причин їхньої любові-ворожнечі де тільки не шукали. І завжди знаходились бажаючі дивуватися: мовляв, два слов'янські народи, зі спільної колиски вийшли, спільними коренями живляться - а ніяк порозумітися не можуть.

Однак останнім часом слов'янськість росіян піддається прискіпливій ревізії. Її все більше пов'язують лише з українським і білоруським елементом, котрого нараховують у сучасній Росії мільйонів так з п'ятдесят.

Ще на стільки ж мільйонів "тягне" "татарсько-монгольсько-кавказький" елемент. І решта - теж мільйонів так до п'ятдесяти - це в різній мірі ослов'янщені фінно-угри.

Приблизно десята їх частина сьогодні ідентифікує себе саме з фінно-угорцями, вони є, так би мовити "свідомими націоналістами", котрі намагаються відродити свою культуру, мову і навіть державні утворення - на просторі від Карелії до Оренбуржжя. "Несвідомі" ж називають себе росіянами, тобто слов'янами, і тим не переймаються.

Саме цей факт багато дослідників України й Росії вважають причиною українсько-російських непорозумінь, котрі спочатку були непорозуміннями українсько-фінно-угорськими.

Пам'ятаєте, як Лис повчає Маленького Принца: "Ми відповідаємо за тих, кого приручили"? Це - про нас, українців. Несучи фінно-уграм "цивілізацію" як ми її розуміли, ми сприяли витворенню штучного етносу "русские", відриву фінно-угрів від їхніх глибинних коренів. І - породили для себе мороку на багато віків. Так само, як і для них.

Про це наша розмова з угро-фіннологом, істориком і журналістом Ростиславом Мартинюком, котрий досить своєрідно узагальнює історико-політичні розвідки про природу російсько-українського мезальянсу.

- Ростиславе, ще Нестор-літописець згадує про мордву, весь як про підданих Києва. Ким кияни були для тих народів: місіонерами, колонізаторами?

- Нестор і справді, перераховуючи підданих Київського каганату, назвав більше фінно-угрів, аніж слов'ян. Існує версія, яка мені особисто видається досить вірогідною: фінно-угрів спочатку підкорили шведи. Коли шведи сіли на київський "стіл", фінно-угри автоматично стали підданими Києва. Міста Ярославль і Володимир розвивалися як торгові і військові слов'янські факторії на фінно-угорських землях. До речі, вони, як і Москва, Суздаль, Ростов, Галич, скоріше за все, були не засновані, а просто перейменовані слов'янами. (Недарма ж, приміром, під час недавніх розкопок у Москві, в районі Охотного ряда знайдені древні дослов'янські культурні шари, й ідентифіковані вони саме як угро-фінські).

За часів князівської доби слов'ян планомірно переселяли на "приєднані" території, наділяли там землею, аби захиститися від німецьких і данських зазіхань. Слов'яни принесли фінно-угорцям православ'я, писемність, офіційною мовою стала саме слов'янська. І почали паралельно існувати два світи - слов'янський християнський і фінно-угорський язичницький.

- Але ж потім утворилося Московське князівство, цілком незалежне від України. І, здається, аж до петровських часів українці і фінно-угорці вирішували кожен свої проблеми?

- Дійсно, Московія була фактично фінно-угорською державою. І справді, саме Петро I організував, так би мовити, другу хвилю українізації фінно-угорських народів. Він зрозумів, що пробитися в Європу Московія може лише через слов'янський світ. Говорячи сучасною мовою, в цьому йому допомогли саме українські "політтехнологи" - києво-могилянці на чолі з Феофаном Проокоповичем (останній, до речі, запропонував Петру назватися імператором. А до того Феофан пропонував імператорство Мазепі, але той відмовився, мабуть, був занадто демократ).

І почалося: освіта - лише українсько-слов'янська, на чолі усіх єпархій - вихідці з України. Відомо, наприклад, що в Московії не було театрів: для фінно-угрів жест завжди мав сакрально-магічне значення.

А тому театралізоване дійство вони сприймали як духовну наругу. А Феофан зобов'язав єпархії щомісяця організовувати вистави, і першими акторами були саме українці.

А чого варте примусове гоління борід! Йшлося ж не просто про "європейську зовнішність", йшлося про боротьбу з язичництвом: адже фінно-угорці вірили, що в бороді - душа живе, і що безборода людина перетворюється у вампіра. Уявляєте як вони сприймали поголених українців?!

До речі, цікавий факт, пов'язаний з другою хвилею українізації: брилу, на якій стоїть "мідний вершник" у Санкт-Петербурзі, притягли з карельського священного гаю. Карели ще дуже довго приходили молитися до цього пам'ятника і сприймали Петра I як лицаря з Калевали.

- За логікою речей, третя хвиля українізації-слов'янізації, мабуть, пов'язана з більшовиками?

- Якраз ні. Адже чим насправді був жовтневий переворот? Він був спробою звільнення фінно-угрів і євреїв від слов'янсько-німецького панування. До речі, недарма ж Ленін очолив більшовиків; у ньому ж злилася мордовська і єврейська кров. Недарма Леніна поховали у мавзолеї на місці злиття Москва-ріки і Неглинної: фінно-угри своїх вождів споконвіку бальзамували і ховали саме на злитті рік. Адже пролетаріат і середня ланка ВКП(б) сформувалися саме із ерзянського і мерянського плебсу, тому вони і вимагали, і підтримували таке поховання.

- Тому Леніна ніколи не винесуть з мавзолею?

- А як його можна винести, якщо він є язичницьким символом - нехай і православних фінно-угрів? Більшовики, до речі, всіляко сприяли зміцненню національної самосвідомості фінно-угрів. Принаймні, національні школи відкривалися там, де населення хотіло. А слов'янський наступ почався за часів Хрущова і Брежнєва. І справа не лише у закритті національних шкіл. У 50-70-х роках українців масово вербували працювати на Північ, Урал, у Сибір. За великим рахунком, їм віддали на поталу багатства фінно-угорської землі. Як вони там хазяйнували - відомо.

- Скажіть іще, що саме вони споїли комі, карельців чи хантів.

- Але ж медики давно довели, що фінно-угри не мають фермента, котрий розщеплює алкоголь. І недарма ж у Фінляндії введено "сухий" закон. Слов'янин повинен усвідомити: якщо він пропонує фінно-угрові "горло промочити" і "накачує" його до безтями, він чинить як садист. До речі, у Запорізькій Січі не просто випробовували людину хмільним, а здійснювали таку собі расову селекцію - аби інородці й іновірці поміж козаків не затесалися.

- Якщо вже "революційні" події в Росії пов'язувати з "бунтом" фінно-угрів проти слов'ян, то виходить, що і Єльцин - "брат по крові" Леніну?

- Згадайте: першою зі складу СРСР вийшла саме Росія - 2 червня 1991 року, обравши своїм вождем Єльцина-удмурта. Його село - Бутка в Свердловській області - є удмуртизованим російським селом. Там навіть містилося головне язичницьке капище. Свого часу багато дивувалися, чому онук Єльцина - Борис - узяв прізвище діда, а не батька - Вілеена Хайруміна, волзького болгарина. А все дуже просто: за удмуртським звичаєм, якщо в родині лише доньки, то перший син старшої доньки бере собі її дівоче прізвище. Тому Росія і має двох Борисів Єльциних - старшого і молодшого. І "братом по крові" Леніну є не тільки Борис Миколайович, а й Володимир Путін.

- Цей пітерський душка-інтелігент?

- Мати цього душки - з Тверської області, з місцини, де компактно проживають карели. Вони переселилися туди в XVII столітті (втікали від шведів-протестантів, адже були православні). До речі, їх там на початку XX століття було більше, ніж у самій Карелії. У Тверській області існували цілі повіти, котрі взагалі не знали російської мови, а для письма використовували фінно-угорські ієрогліфи. "Всеросійський староста" Михайло Калінін, уродженець тих місць, згадував, що в дитинстві дуже дивувався: чому літери "А" і "Б" не є окремими словами, а буквами. На сьогодні вже встановлено, що коріння Путіна - в народності вепси (слов'яни називали їх весями). До речі, вираз "за щучим велінням, за моїм хотінням" - шаманське заклинання вепсів, адже щука була їхнім тотемом. І відповідна казка - вепська.

А взагалі про Путіна переповідається цікавий факт: немовби після відвідин російської Півночі, Соловків зокрема, Володимир Володимирович провів закриту нараду з істориками і обговорював можливість осмислення російської історії без прив'язки до Києва.

- Цікаво, а у нашого Леоніда Даниловича фінно-угорської крові немає?

- Ні, Кучма - росіянин. До речі, шукати власне росіян-слов'ян потрібно саме на його батьківщині. Я думаю, що таке плем'я свого часу справді існувало: на території сучасної Східної Білорусі, частини Смоленської, Брянської, Орловської, Калузької, Чернігівської і Сумської областей. І що Москва виникла на кордоні росіян-слов'ян і мерян-фінно-угрів. Отож недарма Леонід Кучма так тяжіє до росіян.

- Якщо вже фіно-угри за часів Леніна і Єльцина так повстали проти слов'янського світу, чому ж Росія нині ніяк не може змиритися з українською незалежністю, чому вона так і прагне "влізти у рідню"?

- Ну тут, мабуть, потрібно починати здалеку, хоча б з фіно-угорської міфології. У ній пара мислиться як основа стабільності життя. Недарма назва народів у них парна: ханти-мансі, комі і комі-пермяки, фінни і карели, іжорці-воть. Їхні амулети завжди у вигляді близнюків. Коли виникла нова ідентичність "русские", вона підсвідомо почала шукати собі пару і вирішила, що це ми - українці. І хоча вони нам втовкмачують, що в омріяній ними парі ми є "жінка", а вони - "чоловік", насправді вони - агресивна "жінка", котра спокушає нас "прийти і володіти" нею. А ми - "чоловік", який стомився від домагань.

- А чому вони у Фінляндії чи Угорщині пари не шукають, керуючись "покликом предків"?

- А тому, що вони поклику фінно-угорських предків не відчувають. Їхня генетична пам'ять, їхня самосвідомість так і не продерлися до своїх глибинних шарів, фінно-угорських. Вони забули самих себе, живуть за суспільними моделями, за природою своєю чужими для них. Мабуть, через це російське суспільство завжди було з присмаком тоталітаризму: воно не мало внутрішньої зорганізованості, його потрібно було зорганізувати "згори". Росіяни й зараз бояться демократії, щоб не розпастися. Тому-то росіяни сьогодні і без грунту під ногами, бо відрубують свої природні корені й намагаються причепити чужі, штучні. Вони липнуть до України, аби знайти втрачену рівновагу. І не розуміють, що шукати її потрібно в собі самих, адже фінно-угорська традиція - велика, красива, жива.

І та Росія, якщо вона є сьогодні, - це українське породження. Так само, як, приміром, Угорщина - німецьке, Фінляндія - шведське, Естонія - датське. Росія - наше породження. Ми надламали фінно-угорський світ і самоусунулися від його ладування. Ми не зробили того, що шведи, датчани, німці для своїх протеже - ми не створили росіянам структуру, яку вони могли б наповнити корінним фінно-угорським змістом. І це на нашій совісті. А тому, поки в Росії бродіння не закінчиться, у нас теж спокою не буде. Потрібно сприяти відтворенню фінно-угорської свідомості росіян, і тоді вони не Крим і Слобожанщину впорядковуватимуть, а себе самих. А від того і ми, і вони виграємо.

ДО РЕЧІ

Нині у Росії існують 4 анклави фінно-угорських народів, які прагнуть регіональних утворень.

1. Фінно-балтійський складається з Карелії, Іжорії, Вотландії, Інгерманландії, Вепсландії та країни Сето (Карелія, Архангельська, Ленінградська, Новгородська, Псковська, Вологодська області).
2. Фінно-волзький – Ерзяньмастор (Мордовія), Мокшеньмастор (Західна Мордовія), Мещерія та Марій Ел.
3. Фінно-пермський (Удмуртія, Бесермянія, Комі, Комі-Парма).
4. Фінно-уральський – ханти, мансі, котрі майже асимілювалися серед нефіно-угорських народів Півночі.

ДО РЕЧІ

Пушкін недарма став національним російським поетом: крім африканської крові, в його жилах текла фінно-угорська. Пушкін – дуже розповсюджене ерзянське прізвище (від “пуш” – “липа”). Родове Болдіно – це мерянське поселення в Ерзяні. Легендарна Арина Родіоновна була іжоркою.

Отож пушкінські казки – поетизований фінно-угорський фольклор. І той же Балда, і цар Додон, і “мертва царівна”, і “кіт учений”. Приміром, у фінно-угорських мовах немає слова “заснути” і говорять “чуть-чуть умереть”. А тому і прокинулася “мертва” царівна від поцілунку королевича Єлісєя: він не оживив, а просто розбудив її. А рядок “и днем, и ночью кот ученый“ є буквальним перекладом ерзянських молебнів, які розповідають, що відбувається із жрецем після його смерті. Кіт і є померлим жрецем. Ерзяни прив’язували своїх своїх небіжчиків у кронах дубів і вірили, що їхня душа перетворюється на чорного кота. Той на ланцюгу ходив і царство мертвих охороняв.

Якщо вже згадувати російських літературних геніїв, то Лермонтов є мокша. А його рідна Пенза в перекладі з мокшанської означає “кінець шляху”. Іван Бунін – мещеряк, “буня” з мещерської – гудзик. Сергій Єсенін поєднав мещерську і ерзянську кров.

До речі, про ерзян: їхня колишня войовничість і лицарство і сьогодні даються взнаки: під час Другої світової війни найбільше Героїв Радянського Союзу було саме серед ерзян. І Конєв був ерзя, і Жуков, і Власов. І неперевершений Чапаєв – теж ерзя. А слов’яни називають цей лицарський народ зневажливим словом “мордва”. А це те ж саме, що назвати українця хохлом.

ДО РЕЧІ

Росіяни споріднені расово, цивілізовано та мовно з народами Японії, Кореї, Маньчжурії, Центрального Китаю. Найприкметнішою ознакою цього є фіно-угорські ієрогліфи. Ця писемність частково збереглася в ерзян, карелів. Уже цілком "русские" мешканці Володимирської та Ярославської губернії користувалися мерянським ієрогліфічним письмом навіть у часи Першої світової війни. З’ясувалося це завдяки імперській військовій цензурі. Листи до родичів “мужички” писали “каракулями”.

Спеціальне розслідування встановило, що це “понти”. Саме так називали своє письмо мешканці мерянських губерній Російської імперії. Уявляєте, як важко було росіянам у XVII-XVIII стст. Засвоювати кирилицю – потрібно було змінювати ієрогліфічну свідомість на буквенну! Саме тому києво-могилянці вважали росіян "тупими" і дивувалися, що лише дяки й піддячі так-сяк розуміють грамоту. Для росіян наша грамота тоді була по справжньому “китайська”.

У сучасній російській мові кожне десяте російське слово має фінно-угорський корінь. Та й граматичні конструкції – того ж походження: "я маю", кажуть слов'яни; "у мене є”, кажуть росіяни за фіно-угорською традицією. І коли ми говоримо сьогодні “йолки-палки”, ми повторюємо мерянське “ех, життя” (йолус – життя). А пушкінського Балду пам’ятаєте? Це від мерянського “бол” – село. Балда – значить селюк.