Казки про шахи від дідуся Боді

КАЗКИ З КРАЇНИ ШАХІВ

Пригоди чарівної шахівниці.

Десь в одній місцині існувало два королівства. В одному жив принц, який дуже любив грати в шахи. А в іншому жила принцеса, яка також дуже любила грати шахи. Зрозуміло, що принц і принцеса чимало змагань зробили, щоб вияснити хто з них є кращим гравцем в шахи. Одначе то принц виграє у принцеси і кепкує з неї: «Граєш нездало, бо розумієш мало!» То принцеса обіграє принца і насміхається з нього: «Задавака-пустоцвіт, програє на цілий світ!» Отак вони постійно сварилися поміж себе через гру в шахи і здавалося тому не буде кінця, аж сталася одна пригода.

Якось завітав до їх країв один чаклун, який дуже добре грав у шахи. А у нього була чарівна шахівниця, що могла виконувати різні бажання. І той чаклун виставив умову, що хто його двічі обіграє – тому він віддасть чарівну шахівницю, але мало хто міг його й один раз обіграти, а щоб двічі – й поготів ніхто не зміг. Зрозуміло, що принц з принцесою посперечалися, що хто виграє чарівну шахівницю – той поміж них є найкращим. Але всі намагання кожного з них, не дивлячись на всі тренування і змагання, виявлялися марними, бо одну партію вигравали, а ось другу – ні. Не виходило ну ніяк ні принцу, ні принцесі.

Врешті-решт, не дивлячись на ворожнечу, принц і принцеса домовилися зустрітися, щоб порадитись, як же обіграти того чаклуна. Вони зрозуміли, що тут не в самих шахах проблема, тому вирішили піти до дуже мудрого чоловіка, у якого була чарівна мушля, яка шуміла неначе море, коли її прикладали до вуха. А той чоловік посеред того шуму чув ще чарівні відповіді, про які його запитували різні гості. Він послухав чарівну мушлю і розповів принцу й принцесі, що чаклун попросив у чарівної шахівниці, щоб ніхто не міг обіграти його двічі, і саме тому завдяки допомозі чарівної шахівниці обіграти його двічі просто було неможливо нікому.

Проте принц з принцесою добре подумали і придумали, як обіграти чаклуна. Оскільки вони були одного віку і схожої статури, бо обоє зі шляхетного родоводу, то й надумали таку хитрість: першу партію в шахи грає принц і тоді начебто йде перепочити, але в цей час принцеса перевдягається в його одяг і йде грати другу партію з чаклуном. Їх задум цілком вдався, бо чаклун вважав, що грає в шахи з одною і тою самою людиною, отже був певен у своїй перемозі, але насправді то ж була зовсім інша людина, тому чарівна шахівниця не втручалася в їхню гру. Так чаклун програв двічі підряд в шахи і змушений був віддати чарівну шахівницю. А як принц з принцесою поділили поміж себе чарівну шахівницю – про то буде мова наступного разу.

             Чарівна шахівниця і сумління

Ми пригадуємо, що принц з принцесою дуже сварилися поміж себе, коли грали в шахи, а проте коли вони зійшлися удвох, щоб спільно подолати чаклуна, то дуже подружилися, а потім і покохали щиро одне-одного. Саме тому їм було легко поділити чарівну шахівницю, бо як принц казав принцесі: - Забирай її собі! Так і принцеса відповідала: - Ні! Ти забирай її собі! Врешті-решт то була їх остання сварка через шахи, бо вони вирішили побратися і після шлюбу стали, відповідно, як король і королева у своєму вже об’єднаному чималому королівстві, а чарівна шахівниця стала їх спільною власністю.

Жили король і королева в мирі та злагоді, а коли в їхньому королівстві траплялась якась біда: чи то посуха, чи навпаки надмірні зливи призводили до повеней, або якась пошесть траплялася в краю, або вороги напади вчиняла, - тоді король з королевою діставали з потаємного місця чарівну шахівницю й сідали грати на ній в шахи. Під час цієї гри в шахи король з королевою говорили про прикру ситуацію в їхньому королівстві та просили чарівну шахівницю їм допомогти з отою бідою. І чарівна шахівниця обов’язково допомагала: на посуху надходив дощ, а зливи й повені припинялися, бо з’являлося золоте сонечко на чистому синьому небі. Всілякі пошесті зникали і вороги швидко втікали він мужніх оборонців рідного краю. Тому люди жили в королівстві радісно і заможно, щиро вітали короля й королеву та дуже їх любили. Проте не все було гарно у королівській родині, бо не мали дітей король й королева через те, що їх обох дуже мучило сумління: чи чесно вони виграли чарівну шахівницю? Чи справедливо вона їм належить? Самі вони того вирішити не могли і їм був потрібен якийсь суддя, але хто розсудить найвищу владу в країні? Вони ж монархи є у своєму королівстві! Тобто вони найголовніші судді. Їм ніхто не суддя!

Дуже мучили докори сумління короля і королеву. Аж якось спало їм на думку піти за порадою до того мудреця, який розповів їм про злу таємницю отого підступного чарівника: може чарівна мушля і тут дасть раду-пораду. Пішли вони до того мудреця, що вже був зовсім старенький дідусь, розповіли йому про свою біду з муками сумління і бездітність через це. А мудрець поглянув на них примруженим оком, розсміявся і відповів: - На цю вашу біду я вам і без підказки з чарівної мушлі легко відповім. Той злий чарівник грав у шахи не за правилами, тому що був шахраєм, бо користався в грі не своєю головою і знаннями гри в шахи, а грав і вигравав за допомогою чарівної шахівниці. Навпаки, кожен з вас грав в шахи за правилами і цілком чесно виграв свою партію, тому ви покарали чарівника-шахрая і у вас не має бути жодних докорів сумління. Ви схитрували з перевдяганням, але не в самій грі в шахи. Чарівна шахівниця ваша цілком заслужено і повірте, якби чарівна шахівниця вас не полюбила, то ніколи б не перейшла до вас і не допомагала так щиро в усіх ваших бідах.

Втішені король з королевою повернулися до свого замку і незабаром рік за роком увесь їх дім наповнився дитячим гомоном хлопчиків та дівчаток, принців і принцес, для яких зі самого малечку честь і справедливість є найголовнішими у житті. 

Богдан Гордасевич

22 вересня 2024 р.

21:22 22.09.2024