Лист Яна Камінська оприлюднила на своїй сторінці “ВКонтакті”.

“Дорогі друзі, хочу подякувати щиро вам за те, що ви розділили з нами цей біль, втрату прекрасної, світлої, щирої людини. Всі, хто були поруч, та ті які молилися та тужили разом з нами, я дякую вам. Друзі, я знаю як вас було багато, коли ми проводжали мого коханого чоловіка в останню путь. В очі не могла вам дивитись, адже очей від коханого не могла відірвати. Низький уклін, схиляю голову, моєму серцю немає покою, нікому у світі не бажаю пережити цей біль. Його не можливо виміряти”, – пише Яна.

“Хочу вас щиро попросити заради пам’яті мого чоловіка помолитися за його дитя, яке під моїм серцем. Малюк тужить за татом і хоче жити.

Люди цінуйте кожну прожиту мить. Біда ходить так близько. Нехай вас оберігає Бог. Робіть щасливими одне одного, адже ви не знаєте, що будь-який вчинок може стати останнім у вашому житті.

Ви знаєте, люди вік живуть і щастя не пізнають. З моїм коханим ми знайомі два роки і я сміливо можу сказати, що ми пізнали щастя. Нехай моє з чоловіком сімейне життя було чотири місяці, нехай воно таке коротке, але це найсолодші роки мого життя проведені разом з ним. Найпрекрасніше, що сталося з нами, це коли ми побралися, поєднали наші серця назавжди.

Ти ж знаєш, коханий, навіки твоя. Сьогодні ми в останнє цілувалися і це найсолодший поцілунок за все моє життя. Цей цілунок назавжди залишиться на моїх губах. А моє волосся все ще так пахне тобою коханий, найкращий аромат у світі. Він не хотів від нас іти, але віддав своє життя за нас, щоб нарешті настав мир у нашій Україні.

Молю Бога, щоб ця війна, яка зруйнувала сотню долей закінчилася, щоб батьки, брати, сестри та діти ніколи не ховали своїх хлопців.

Всім кричу: “Я не вдова! Я – кохана дружина героя Камінського Маріса Айдиновича”. Герої не вмирають”, – написала дружина загиблого бійця.

http://ibilingua.com/vsim-krychu-ya-ne-vdova-zvorushlyve-zvernennya-vagitna-druzhyna-zagyblogo-bijtsya/

Від 21 жовтня по 5 листопада в санаторії "Червона калина" на Рівненщині пройде курс психологічної реабілітації дітей учасників бойових дій "Покоління Майбутнього".

З деталями можна ознайомитись за посиланням.

Поділіться зі знайомими, в котрих діти потребують реабілітації.

Державна псевдоеліта не в стані належним чином допомогти дітям героїв - правосекторівці візьмуть цю справу на себе!

Ініціатива реалізується за підтримки Закордонної місії НВР "Правий сектор" у США та Інституту соціального розвитку.

Про це на своїй сторінці у "Фейсбуці" пише боєць АТО  Олег Ахтирський. Вони працюють психотерапевтами (або "ходячим щастям", як сказав один комбат), ловлять мишей і щурів, яких у степових укріпленнях повно. Кішки і коти чують вибухи раніше людей. Вони стежать за чужинцями і попереджають про небезпеку.

Також кішки - прекрасні кадровики і показують своєю поведінкою стан військових. Бригадний психолог говорив, що по відношенню котів, він одразу розуміє, в якому стані знаходиться військовий і чи потрібна йому допомога. Коли українське військо займає нову територію, то пошук котів стає одним з перших завдань. Коли йдуть, то проблема, кому віддати котів, стає однією з насущних.

"Віддам кота з блокпоста в хороші руки" - такими оголошеннями повні соціальні мережі та записники волонтерів.
Собак на передовій менше, в основному спеціально навчені, породисті, щоб зайвий раз не гавкнув. Військові кішки за визначенням зайвого шуму не підіймають.

           А це окопна киця, ходить просто серед варти і БТРів десь там в Донецькому степу.

Варто бачити, як радіють її приходу бійці. Волонтери, які їздять через захоплені території, кажуть, що на блокпостах терористів по дорозі зрідка зустрічаються дикі собаки і вони ніколи не бачили кішок. І на це є причини. Страшні. Це була відбита від атаки терористів територія. При її захоплення "ополченці" використовували кішок, щоб зняти "розтяжки". Це не поодинокий випадок.

Для того, щоб змусити кота бігти, терористи поливали хвости котів скипидаром або бензином і запускали в напрямку розтяжок, щоб ті зривали вибухівку. Для надійності до хвоста коту ще й прив'язують палицю і теж підпалюють. Без підпалу це не працює, тому як змусити кота кудись бігти мимо волі неможливо. Перебили таким чином всіх кішок в окрузі.

Військових така жорстокість вражає більше, ніж жорстокість до людей, тому що люди все ж відпиратися можуть, на відміну від тварин. На питання, чи не менш цей засіб - вбити кота, ніж людина підірветься, один військовий відповів, що людина має вибір йти воювати, а підпалена тварина немає.

Практика використання тварин для розмінування територій не нова для радянсько-російської армії. Читайте, що таке протитанковий пес. Це неприємне читання.
Розповідали, що один бойовий кіт сам вліз у БТР і їздить тепер з бійцями на патрулювання.
Р.S А ще кішки можуть використовуватися на блокпостах для зігріву. Кладеш кицьку за пазуху - обом тепленько.

До речі, і "легендарний капітан Борис Рябуха"  , якого навіть дратує трохи те, що захисників аеропорту називають кіборгами, має розповідь про кота –

ГІТЛЕР - "ПОХІТІТЕЛЬ БАЛАБАСОВ"

Кіт Гітлер мешкає у Слов'янську у базовому таборі атошників. Коли там живуть бійці, він примудряється влазити по балконам на верхні поверхи, відшукувати та красти балабаси - так військові називають різні смаколики.

"Кіт "гітлєр", ізвєсний в наших кругах як форточнік, балконщик, лупить палку колбаси і пів кг м'яса за 15 хв, при помощі дерева, рєшотки і балконів залазить з вулиці до 6 поверху. А в тебе на балконі він був?" (наведено мовою оригінала)

"А потім в нього ще вистачає нахабності улягтися спати на наших ліжках, - сміється Борис. - Ми його назвали Гітлером за чорні вуса під носом, але здається він усе ж таки кішка"

Ось вони – чотири лапі вояки! Милуйтесь та отримуйте позитивні емоції!

Такого погляду, злякається будь - який ворог...

Джерело: 
http://www.depo.ua/ukr/life/za-shcho-ukrayinski-viyskovi-postavlyat-pam-yatniki-kotam-04102015162800  
http://www.depo.ua/ukr/life/za-shcho-kotam-v-ato-treba-postaviti-pam-yatnik-7-06082016134800 

У каждого из нас есть один друг или знакомый, который побывал в зоне АТО и вернулся с фронта совсем другим человеком. Для того, чтобы все вернулось в прежнее русло нужно хотя бы минимальное профилактическое лечение, а ещё лучше полный курс реабилитации.

Очень часто последствия эмоционального срыва несколько не вписываются в социальную среду обычных граждан, поэтому нужно сделать все возможное, чтобы посттравматические эмоции ребят смогли остаться в прошлом.

У каждого из нас есть один друг или знакомый, который побывал в зоне АТО и вернулся с фронта совсем другим человеком. Для того, чтобы все вернулось в прежнее русло нужно хотя бы минимальное профилактическое лечение, а ещё лучше полный курс реабилитации.

Очень часто последствия эмоционального срыва несколько не вписываются в социальную среду обычных граждан, поэтому нужно сделать все возможное, чтобы посттравматические эмоции ребят смогли остаться в прошлом.