У школах Слов’янська відмовилися від навчання російською мовою. Чому це важливо?

У Словянську (Донецька обл.) з цього навчального року не буде жодного класу із російською мовою навчання. Про це розповіла заступник керівника відділу освіти Слов'янської міської ради Марина Хохлова. Наразі відділ освіти закуповує підручники та дидактичні матеріали українською мовою.

Чому це дуже важлива новина?

Щороку 23 серпня в Україні відзначається День державного прапора України. Свято було засновано в 2004 році президентом Леонідом Кучмою. Однак історія українського прапора почалася задовго до цього. Першим задокументованим використанням жовтого та синього кольорів був герб Львівської землі. А ось перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора 22 березня 1918 року, коли Центральна Рада прийняла Закон, затвердивши поєднання жовтого і блакитного кольорів як прапору Української Народної Республіки. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон про Державний прапор України, яким національний прапор затверджувався в якості державного. Згідно з популярною інтерпретацією, жовтий колір символізує пшеничні поля, а синій — небо над ними.

25 листопада, у четверту суботу мiсяця, як i щороку, ми запалимо свiчки i згадаємо тих, хто загинув унаслiдок геноциду українського народу — голоду в 1932-1933 роках. Першою, хто розповiв свiтовi про цю трагедiю, була українка Мiлена Рудницька.
 

Народилася Мiлена 15 липня 1892 року у Зборовi на Тернопiльщинi. Серб­ським iм'ям її назвав батько, котрий пiсля закiнчення юридичного факультету Львiвського унiверситету працював нотарiусом у рiзних мiстечках Захiд­ної України. Мати Iда, яка за походжен­ням була єврейкою, присвятила себе вихованню п'ятьох дiтей. Як згадува­ла Мiлена: "Татко був до мами надзвичайно добрим, був її учителем, опiкуном, оборонцем. Дбав про її здоров'я i вигоди. Впровадив її у свiй свiт i провадив її аж до смертi з великою терплячiстю i вирозумiн­ням…"

Пiсля раптової смертi чоловiка у 1906 роцi Iда з дiтьми переїхала до Львова. Початкову освiту Мiлена здо­була вдома. Згодом вiдвiдувала кла­сичну гiмназiю у Львовi, а 1910 року вступила на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, де отрима­ла диплом учителя фiлософiї i мате­матики. Продовжила навчання у Вiднi, там опрацьовувала матерiали дис­ертацiї "Математичнi основи естетики Ренесансу".

Вийшла замiж, як на той час, пiз­но — у 27 рокiв за Iвана Лисяка, ад­воката й економiста, талановито­го журналiста-редактора. У роки Пер­шої свiтової вiйни вони жили у Вiднi. Їхня оселя була центром зустрiчi по­лiтичної та культурної елiти. Постiйни­ми гостями-приятелями були Євген Коновалець i Лука Мишуга. Там же, у Вiднi, народився їхнiй єдиний син Iван Лисяк-Рудницький, який згодом став вiдомим iсториком, полiтологом та педагогом.

Професiйну кар'єру Мiлена розпоча­ла в Учительськiй семiнарiї у Львовi, згодом викладала на вищих педаго­гiчних курсах. Здавалося б, працюй, дослiджуй, насолоджуйся життям… Але душа болiла за рiдний народ, тому жiнка наприкiнцi 1920-х залишила пра­цю вчительки й цiлком присвятила се­бе громадськiй та полiтичнiй роботi.
 

Будучи здiбним органiзатором, очо­лювала низку жiночих рухiв та об'єд­нань. Ще 1919 року вступила до На­цiональної ради українських жiнок, заснованої у мiстi Кам'янцi (нинi Ка­м'янець-Подiльський).

Зокрема, працювала в центральнiй управi Союзу українок у Львовi, Укра­їнському жiночому конгресi у Станiсла­вовi, а також репрезентувала укра­їнський рух на мiжнародних жiночих конгресах. 1928 року Мiлена стала голо­вою Союзу українок i делегаткою сей­му Польщi вiд Українського нацiональ­но-демократичного об’єднання (УНДО).

У парламентi вона смiливо й напо­легливо захищала українську спра­ву як у його комiсiях (освiтнiй та за­кордонних справ), так i в численних виступах. Привернула загальну ува­гу ораторським талантом, логiкою та неспростовною аргументацiєю, зов­нiшньою привабливiстю, вродою та елегантнiстю, а головне — вiдважною критикою польської влади за переслi­дування української культури, руйну­вання української школи й Церкви, за­суджувала пацифiкацiю українцiв на початку 1930-х рокiв.

Значна частина її дiяльностi при­свячена журналiстицi. У 1918-му во­на була членом редакцiї тижневика "Наша мета" (Львiв), у 1922-1925 ро­ках редагувала щотижневу сторiнку в газетi "Дiло". Писала на полiтичнi, фемiнiстичнi й виховнi теми.

У час Голодомору вона була обра­на заступником голови Українсько­го громадського комiтету рятунку України (УГКРУ), що був заснований 25 липня 1933 року у Львовi. Ство­рення неурядової органiзацiї, до якої ввiйшли впливовi люди сучаснос­тi, вселяло надiю на організацію масштабної мiжнародної допомоги громадянам УСРР, якi потерпали вiд голоду.

Головним завданням УГКРУ було розповiсти свiтовi про масовий голод на українських землях у складi СРСР та органiзувати масштабну допомогу голодуючим. Члени комiтету провади­ли просвiтницько-органiзацiйну дiяль­нiсть: писали до мiжнародних органi­зацiй, засновували комiтети допомоги українським селянам, листовно звер­талися до свiтових полiтичних дiячiв, влаштовували мiжнароднi конферен­цiї та зустрiчi. Сама Мiлена була од­нiєю з тих, хто активно органiзовував допомогу потребуючим.
 

Щоб заручитися пiдтримкою Лiги Нацiй — iнтернацiональної органiзацiї, створеної пiсля Першої свiтової вiйни для розв'язання мiжнародних конфлiктiв, керiвництво комiтету звернулося до українських i закордонних iнституцiй iз закликом допомогти голодуючим. Мiлена Рудницька в УГКРУ вiдповiдала за мiжнародний напрям. Їй вдалося, за сприяння iнтернацiональних жiночих органiзацiй та пiдтримки впливових українських полiтичних дiячiв за кордоном, переконати тодiшнього президента Лiги Нацiй — прем’єр-мiнiстра та мiнiстра закордонних справ Норвегiї доктора Югана-Людвiга Мовiнкеля — винести питання допомоги голодуючим радянської України на обговорення Ради Лiги Нацiй.

Представники Норвегiї розумiли проблеми українцiв. Рiч у тому, що Фрiтьйоф Нансен, норвезький дослiдник, лауреат Нобелiвської премiї миру 1922 року "за багаторiчнi зусилля з надання допомоги беззахисним", був великим другом України. Наприкiнцi сiчня 1923 року приїздив до Харкова, щоби погодити з урядом УСРР план боротьби з наслiдками голоду тих рокiв.

"По-перше, потрiбно надати допомогу потерпiлим вiд голоду, а також допомогти селянам вiдбудувати своє господарство, щоб вони спокiйно зустрiли майбутнє. На нас лежить великий обов’язок навчити європейськi країни взаємної довiри", — казав видатний учений.

Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованцiв, його коштом в Україну привозили сiльгосптехнiку та дiєтичнi харчовi продукти, заснували багато дитячих будинкiв.

29 вересня 1933 року в Женевi вiдбулося засiдання Лiги Нацiй з участю 14 держав. Пiд час засiдання Мiлена, разом з iншими представниками української делегацiї, напружено очiкувала результатiв у коридорi палацу Вiльсона, тодiшньої резиденцiї Лiги Нацiй. Пiсля кiлькагодинного обговорення стали вiдомi деталi й хiд наради.
 

Президент Мовiнкель чотири рази брав слово, щоби переконати представникiв країн-учасниць у важливостi допомоги жителям радянської України. Вiн заявив, що норвезький народ готовий на найбiльшi жертви, щоб допомогти голодуючим, i закликав великi народи до мужнього виступу й жертовностi. Проте представники великих держав були зацiкавленi у спiвпрацi з СРСР i не пiдтримали заклику Мовiнкеля. Вони аргументували це тим, що СРСР не є членом Лiги Нацiй, i, таким чином, голод — внутрiшня проблема країни. Наслiдком голосування щодо питання надання допомоги УСРР став такий розподiл голосiв: "за" — чотири держави (Iрландiя, Iталiя, Нiмеччина i Норвегiя), "проти" — 10 країн. Урештi-решт вирiшено передати українську справу на розгляд Мiжнародного комiтету Червоного Хреста. Президiя МКЧХ звернулася до радянського уряду з пропозицiєю дати згоду на органiзування мiжнародної допомоги для голодуючих УСРР. У груднi 1933 року надiйшла з Москви вiдповiдь з пiдписом президента Комiтету об'єднаних органiзацiй Червоного Хреста i Червоного Пiвмiсяця СРСР Авеля Енукiдзе, в якому жорстко наголошувалося, що нiякого голоду в УСРР нема…

У Вiднi 16-17 грудня 1933 року Мiлена Рудницька виступила на мiжнароднiй конференцiї з закликом чинити тиск на радянську владу. Проте прихильники СРСР заперечували масовий голод в Українi, усiляко замовчували будь-яку правдиву iнформацiю.

Пiзнiше з болем у душi Мiлена Рудницька у своїй працi "Боротьба за правду про Великий Голод" напише:

"Двадцять п'ять рокiв тому, навеснi 1933-го року, масовий голод на Українi, зорганiзований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективiзацiї та для приборкання непокiрливого українського люду, дiйшов був до вершкового пункту… Уся Україна, вздовж i впоперек, була дослiвно вкрита трупами… Нема сумнiву, що Великий Голод був найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї".

Подальша доля громадської дiячки складалася в емiграцiї. Пiсля окупацiї Захiдної України бiльшовиками Мiлена у 1939 роцi переїхала до Кракова, згодом — до Берлiна та Праги. У повоєнний перiод працювала над вiдновленням дiяльностi Союзу українок. Була однiєю з засновниць Української нацiональної ради та її представником у Швейцарiї. Очолювала Український допомоговий комiтет. Мiлена Рудницька впродовж усього життя невтомно пропагувала українську iдею, працювала в рiзних жiночих рухах.

Свiй талант патрiотка виявила й у царинi лiтератури. Написала низку публiцистичних праць: "Двадцять рокiв польської сваволi в Захiднiй Українi"; "Захiдна Україна пiд большевиками"; "Українська дiйснiсть i завдання жiнки", про Патрiарха Йосипа Слiпого. Заснувала i редагувала двотижневик "Жiнка" (iдеологiчний орган Союзу українок). Її творами послуговувалися активiстки рiзних жiночих рухiв. До кiнця життя Мiлена була стiйкою у своїх переконаннях, завжди стояла на боцi правди. I не могла пробачити те, що лiдери країн не допомогли тим, хто помирав вiд голоду. Очевидно тому у вiцi 83 рокiв свiдомо вiдмовилася вiд їжi. Померла 29 березня 1976 року в Мюнхенi, де й була похована. Пiсля проголошення Україною незалежностi стало можливим перевезти останки Мiлени на батькiвщину. У 1993 роцi її перепоховали у Львовi в родиннiй гробницi на Личакiвському цвинтарi на полi №54.
 

У пам’ять про видатну українку 56-й курiнь Українського пластового юнацтва має iм’я Мiлени Рудницької, а в день вшанування жертв Голодомору на могилi завжди горить свiчка.

https://uamodna.com/articles/istoriya-ukrayinky-yaka-rozpovila-svitovi-pro-golodomor/

Не пропустіть! 30 та 31 серпня в шести кінотеатрах Києва - "Київська Русь", "Флоренція", "Факел", "Дніпро", "Ліра", "Імені. Т. Шевченка" відбудеться прем'єра документального фільма "Іловайськ. Лицарі неба".

Фільм базується на інтерв’ю з рідними, друзями і побратимами полеглих героїв, а також архівних матеріалах. Це спроба зрозуміти, чому сталася ця трагедія, чи можна було б її уникнути, а також розповідь про тих, хто віддав своє життя за свободу України.

Запрошуються всі охочі. Вхід вільний.

Міністерство у справах ветеранів

Основатель ДНР Александр Бородай прямо заявил, что без поддержки Путина никаких ДНР и ЛНР не существовало бы, и что все "ополченцы" обязаны Путину жизнью, так как он их спас своими действиями в 2014 году.

Очередное доказательство того, что нет никакой "гражданской войны", и военные действия на востоке до сих пор идут лишь благодаря вмешательству вооруженных формирований РФ и поддержке российского правительства.

Денис Казанский