Що читаємо? Збірка документів під назвою "Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950)" (Київ, 2007). Двотомник з матеріалів Галузевого державного архіву СБУ вмістив кількасот документів, які донедавна мали різні обмежувальні грифи. Загальна редакція - професор Володимир Сергійчук.

Що цікавого? 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у селі Білогорща, що на околиці Львова. Це стало наслідком кількарічного полювання на "Вовка" - так чекісти називали повстанського ватажка, якого знали за псевдами "Тарас Чупринка", "Тур", "Туча", "Степан", "Мамай", "Жар", "Чернец", "Билый", "Щука", "Шух" та іншими.

До того, кілька разів нагору вже звітували про його знешкодження. Приміром, у жовтні 1947-го на Лубянку, головному спецу з українських справ генералу Пітовранову, пішла оперативна інформація щодо опізнання можливого трупа Р. Шухевича.

Напередодні в Глинянському районі Львівщини було знайдено схрон, в якому переховувалися 5 повстанців. Серед ліквідованих був і той, кого агенти МГБ (швидше за все, колишні підпільники) визнали Шухевичем. Правда, дружина "бандита" заявила, что "убитый не является её мужем".

Агентурне діло з пошуків головного командира УПА та інших членів центрального проводу ОУН мало назву "Берлога". Крім кількох сотень підпільників, яких планомірно ліквідовували, наближаючись до Шухевича, невільними жертвами стали й члени його родини.

Наталка Березинська. Фото з архіву Центра досліджень визвольного руху

Наталя Шухевич-Березинська, дружина, була засуджена.

В її обвинувальному висновку, зокрема, міститься звинувачення - "имела с мужем тесную связь до момента её ареста органами Советской власти, а именно: проживая с детьми и матерью, находилась на иждивении мужа, получала от него материальную помощь, деньгами, продуктами питания".

Вона та її мати були обвинувачені, що не донесли владі про місцезнаходження Шухевича. Вирок - відповідно 10 і 5 років таборів з конфіскацією майна.

Дітей Шухевича - Юрія та Марію - примусово відправили в Чорнобильський дитбудинок Київської області.

У повідомленні МГБ вказано - "Содержание писем Юрия к ПОСЛАВСКОЙ [Марія Йосипівна, їхня бабуся] та БАРАН нам неизвестно, по сообщению ... они были обычного бытового характера".

Зверніть увагу на три крапки - це вилучене прізвисько інформатора, судячи з контексту - людини, наближеної до родини, інакше б звідки їй знати, про що пише онук бабуні?..

Згодом Юрка з сестрою перекинули в дитбудинок в селище Рутченково, що на Донбасі, подалі від батька й численних родичів.

26 березня 1948 року оперуповноважений Сталінського МГБ Карнаушенко виніс постанову про арешт Юрія Березинського (він тоді носив прізвище матері), 1933 року народження, який проживав за підробленими документами на ім'я Богдана Левчука на нелегальному становищі.

15-річний син головного командира УПА незадовго до цього втік з дитбудинку й нібито "имел намерения вести вооружённую борьбу против Советской власти".

В серпні 47-го батько і син зустрічалися на стику Станіславської, Львівської, Дрогобицької та Тернопільської областей. Шухевич-старший попросив сина Юрка витягнути з дитбудинку сеструМарію, для чого треба було повернутися з Галичини на Донеччину. Вдруге і востаннє їхня зустріч відбулася і січні 1948 року у Львові.

В січні 1949 року Юрій, який не мав і 16 років, мав бути засуджений до 10 років позбавлення волі. Однак, "добра людина", а саме військовий прокурор Макаров написав резолюцію - "Учитывая возраст Шухевич-Березинского Юрия, отсутствие с его стороны активных действий на пользу банды "ОУН-УПА" - мерой наказания... полагал бы избрать лишение свободы в ИТЛ на пять лет". Отак, нізащо. Перші п'ять...

Юрій Шухевич провів у тюрмах і на засланні поза Україною понад сорок років, майже до самого розвалу СРСР.

Малий Юрко Шухевич казав у дитбудинку, що його батько служить у Червоній Армії. Фото - "Український тиждень"

А Марію Шухевич як сироту - хоча батьки ще були живі, взяла на виховання вчителька-росіянка, уродженка Іркутської області - на прізвище Запорожська.

Було заарештовано матір Романа - Євгенію Шухевич, вся "преступная деятельность" якої полягала в тому, що вона була дружиною колишнього адвоката, котрий, мовою протоколу, "используя своё служебное положение, активно защищал судившихся оуновцев и бандеровцев".

Літня жінка була визнана "социально-опасной и дальнейшее её проживание в приграничной области невозможно".

Цікаве уточнення - "вещественных доказательств" її вини у справі не було. За вироком вона отримала трирічний термін с "удалением из пределов УССР".

Кинули б до в'язниці і батька, Йосипа Шухевича, але він лежав у ліжку паралізованим.

Агенти ГБ вчащали і до нього, тільки старий нічого при сина не розповідав - "говорит, что связи с Романом не имею и не имел и где находится ему, якобы, неизвестно".

Батька все-таки вислали і він помер навесні 1948 року в Казахстані.

Пошукові групи емгебістів працювали в багатьох районах Галичини, де найбільш вірогідно міг з'явитись Шухевич.

Чекісти працювали під прикриттям службовців, бо це, як було зазначено в відомчих документах, давало можливість безперешкодно роз'їздити по районах "и не подвергаться нападениям со стороны бандитов". Таким чином радянський офіційний документ фіксує, що вояки УПА не нападали на людей, які здійснювали геологічну розвідку, шукали нафту, здійснювали збір лікарняних рослин.

Довгий час постійним місцем перебування Шухевича були ліси в Рогатинському районі Станіславської області. Але внаслідок проведення "чекистско-войсковых" операцій "Тура", Шухевича, витіснили на більш багатолюдну та менш лісисту Львівщину. У листопаді 1949 року органи з оперативних джерел дізнаються, що Шухевич переховується в Іловському лісі, на стику Львівщини з тодішньою Дрогобицькою областю.

В орієнтуванні від березня 1948 року вказано, що Шухевич добре конспірується, використовує документи на імя Орловича Максима Степановича - "обычно носит одежду городского жителя, но, в зависимости от обстановки, одевает форму советского офицера, полушубок белого цвета, а также военный костюм без погон английского покроя".

Про ступінь конспірації всередині підпілля ОУН свідчить такий факт. Лише у вересні 1949 року заступник і, як потім виявилося, наступник Шухевича Василь Кук відкрився йому в спеціальному листі, що одружений і має трирічну дитину: "не желаю, чтобы факт сохранения в тайне моей женитьбы не вызвал бы со временем каких-либо недоразумений к тому, что будто через жену МГБ пыталось меня поймать".

Вороги знали, що Шухевич сильно страждає від серцевого болю та ревматизму. Щоби вийти на нього через медиків були набуті агенти в усіх без винятку аптеках Львова, а також у медінституті та серед тих лікарів, які мали приватну практику.

Але до пори до часу командир був невловимим. Більше того, він часто покидав ліс, бував не тільки у Львові, але навіть у Києві та Чернівцях - дорогою на морський відпочинок в Одесі. В це важко повірити, але він туди добирався не лісами та ярами, а літаком. Його завжди супроводжувала одна з помічниць-зв'язкових-охоронниць.

Набагато пізніше одна з них, Ганна Дідик, розповідала, що вони з Шухевичем наполегливо вивчали російську мову, читали Толстого, Достоєвського, Островського, Горького, часто між собою спілкувалися російською, бо мали намір відвідати східноукраїнські області, "где без знания русского языка и литературы им пришлось бы трудно маскировать себя".

За кілька днів до смерті Шухевич складає інструктивні вказівки зв'язковій "Роксолані", Ользі Ільків, яка переселялася з родиною на Східну Україну: "Узнаю с удовольствием, что Вы переселяетесь на СУЗ [Східно-Українські Землі]. С удовольствием потому, что именно там нас ожидают серьёзнейшие дела. От СУЗ зависит, будет ли Украина или и далее будет Россия... Основное задание: Продержаться до войны и не включаться сейчас ни в какую просветительскую или иную политическую работу, чтобы Вас не раскрыли преждевременно".

Шухевич дає пораду: якщо наступить момент розвалу Радянського Союзу і дійде до питання проголошення самостійності України, то треба це зробити від імені Української Головної Визвольної Ради - підпільного багатопартійного "парламенту", а не котроїсь фракції, групи чи "спекулянтів" (прямо вказує на ОУН Андрія Мельника).

26 лютого 1950 року на Львівщині було вбито керівника референтури СБ Рогатинського окружного проводу ОУН "Демида", який був найближчим співробітником Шухевича - "обеспечивал его охраной, местами укрытия, связью и продуктами питания". Чекісти дійшли до висновку, що і "бандит" Шухевич десь поруч, і швидше за все - переховується на хуторах під виглядом переселенця з Польщі.

3 березня була захоплена живою "Нюся", вона ж - "Дарка", Дарія Гусяк - особиста зв'язкова "Вовка". Під час арешту вона спробувала була проковтнути ампулу з отрутою, але це не вдалося. Дівчина потрапила під прес цілодобового допиту. Вона нічого не розповіла слідчим, але стала жертвою агентурної комбінації. У камері вона довірилася сусідці, яка була агентом МГБ на псевдо "Роза", і передала через неї записку на волю. Хотіла попередити Шухевичма про свій арешт. А насправді - виказала місце його перебування.

Вже найближчої ночі почалася чекістсько-військова операція. Згідно з наказом міністра державної безпеки Ковальчука було наказано зібрати всі наявні оперативні резерви внутрішніх військ МГБ, штабу Українського прикордонного округу, міліції. Разом - понад 600 осіб. Суть операції полягала в блокуванні села Білогорща, прилеглих хуторів, околиць міського району Левандівка та лісових масивів навколо.

Далі - все вже описано не раз: Шухевич спробував вирватися з будинку, встиг вбити майора Ревенка, але на сходах був скошений автоматною чергою.

За кілька днів, ще не знаючи про його смерть, Галина Дідик розповіла "наседке", що "в националистическом подполье [Роман Шухевич] имел очень большой авторитет, даже больший, чем Бандера Степан".

Судячи з протоколів допитів - всі розповідали слідчим усе, що знали. Герої - це тільки в художніх книжках і міфах. У житті - націоналісти хотіли зберегти собі життя, якщо не волю.

Роман Шухевич не мав шансу вижити, хіба у випадку еміграції. Він розглядав, обговорював з друзями, евентуальну можливість відступу з полю бою. Але він не був ладен пройти пішки дві тисячі кілометрів через території та кордони кількох держав. Здоров'я було не те. Та й наказу від проводу ОУН не було. Отже, до останнього подиху залишався командиром "воюючої України".

Фраза. "Среднего роста, худощавый, блондин, волосы рыжеватые, слегка вьющиеся, зачёсывает на бок, нос прямой, длинный с горбинкой, лицо продолговатое, губы узкие сжатые, глаза серые проницательные, уши оттопыренные, в движении энергичный, требовательный, настойчив".

http://www.istpravda.com.ua/reviews/2011/03/14/31304/