Про співтовариство
Історично-розважальне співтовариствоСтатті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле
Шукати в архіві
Важливі замітки
Війна і міф 1. Велика Вітчизняна війна
- 01.07.20, 07:39
Намагаючись викорінити у сьогоднішній Україні сам термін «Велика Вітчизняна війна», замінивши його на «Другу світову війну», теперішня українська влада не тільки прагне спотворити суть масштабного історичного протистояння, але й наносить глибоку образу своїм ветеранам, забираючи у них світле свято, зраджують пам’ять мільйонів українців, що воювали у рядах Червоної армії та віддали свої життя саме за захист своєї Вітчизни від фашизму.
Заява Міністерства закордонних справ РФ щодо прийняття Верховною Радою України пакета законів про декомунізацію, 10 квітня 2015 р.
Суть міфу
Міф-термін: назва «Велика Вітчизняна війна Радянського народу проти німецько-фашистських загарбників» означала боротьбу у єдиному пориві проти ворога-супостата за спільну радянську Вітчизну, а тому як історичний термін — єдино правильна.
Факти стисло
«Велика Вітчизняна війна» — це ідеологічно обтяжена радянська назва збройного конфлікту між СРСР та Німеччиною 1941—1945 років, складової Другої світової війни. Хронологічні рамки «Великої Вітчизняної війни» та ідеологічний зміст, який виражає ця назва, не відповідають досвіду українського народу під час Другої світової війни.
Факти докладніше
«Велика Вітчизняна війна» — це радянська історіографічна та ідеологічна концепція, яку створив СРСР, та яку дотепер нав’язливо використовує Російська Федерація як альтернативу до терміна «Друга світова війна» зі сподіванням зберегти вплив на Україну та пострадянські республіки.
«Батьківщина-мати кличе!» Найвідоміший радянський плакат часів війни, що закликає громадян стати на захист вітчизни, тобто СРСРСпочатку словосполучення було ординарним ідеологічним кліше. Вперше воно прозвучало у виступі Йосифа Сталіна по радіо 3 липня 1941 року:
«Війну з фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є війною не тільки між двома арміями. Вона є разом з тим великою війною всього радянського народу проти німецько-фашистських військ. Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських поневолювачів є не тільки ліквідація небезпеки, що нависла над нашою країною, але й допомога всім народам Європи, що стогнуть під ігом німецького фашизму».
У 1939-1941 роках, радянська пропаганда називала цей глобальний конфлікт «Другою імперіалістичною війною», абсолютно не співчуваючи жертвам нацистської агресії та їх прагненню захищати власні вітчизни. Навпаки, через Комінтерн комуністичним партіям європейських держав дали вказівку критикувати уряди за зусилля, спрямовані на оборону від загарбника.
Після 23 серпня 1939 року співпраця комуністів та нацистів тривала майже 22 місяці протягом 1939—1941 років. Назва «Велика Вітчизняна війна» — це фіговий листок для союзу Гітлера та Сталіна. Радянська пропаганда після нацистської агресії намагалася прикрити ним факт попередньої співпраці двох тоталітарних режимів.
Концепція «Великої Вітчизняної війни» пропонує спрощену «чорно-білу» картинку, де СРСР — це «сили добра», а його супротивники — «сили зла». Дійсність була значно складнішою.
«Друга світова» і «Велика Вітчизняна» — не тотожні поняття ані хронологічно, ані географічно.
Участь України у Другій світовій війні не обмежувалась періодом протистояння СРСР та Німеччини у 1941—1945 років.
Уже від самого початку 1 вересня 1939 року ця війна торкнулася території України. До останнього дня Другої світової війни — 2 вересня 1945 року — майже на всіх її фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та інших країн Об’єднаних Націй зі зброєю в руках боролися солдати та офіцери-українці.
Улітку 1941 року багато мешканців радянських міст та сіл не усвідомлювали загрози нацизму у повній мірі. Адже від вересня 1939 року радянська пропаганда приділяла багато уваги співпраці із союзним Третім Райхом.
Газета «Правда» 23 грудня 1939 року опублікувала телеграми Гітлера та Ріббентропа, у яких вони сердечно вітають Сталіна із 60-річчям. Сталін відповів: «Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, що була скріплена кров’ю, має усі підстави бути довгою та міцною».
Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня — один із візуальних елементів радянського міфу про Велику Вітчизняну війнуРадянська пропаганда дезорієнтувала значну частину радянських громадян, які перестали сприймати Третій Райх як потенційного ворога. На частині території України також залишалася пам’ять про німців взірця 1918 року.
Від часів Голодомору минуло вісім років, а від Великого терору — лише три. За десятиліття, яке передувало подіям Другої світової, комуністичний режим винищив в Україні щонайменше п’ять мільйонів осіб. Багато хто серйозно сприймав початок німецько-радянської війни як можливість звільнення від більшовизму.
Радянська пропаганда, сталінські репресії та пам’ять про минуле були для частини суспільства поживою для позитивного сприйняття німців і певних надій щодо них як визволителів від комуністичного лиха. Про це, зокрема, свідчать зведення про настрої громадян Київського УНКВД влітку 1941 року.
Масова здача у полон солдатів і офіцерів Червоної армії також була свідченням того, що сотні тисяч радянських громадян не були готові воювати за сталінський режим і не сприймали цю війну як «Вітчизняну».
Радянський міф «Вітчизняної» повсякчас підкреслював масовий героїзм червоноармійців під час наступу Вермахту, уникаючи «невигідних» фактів. Загальна картина суттєво відрізнялася від такого чорно-білого і спрощеного бачення цього розділу історії.
Яна Примаченко
Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.
“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.
Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.
“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.
Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”.
http://www.ww2.memory.gov.ua/mif-1-velyka-vitchyznyana-vijna/
Акт відновлення української держави
- 30.06.20, 15:41
Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України.
Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об’єднатися задля розбудови незалежної держави.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання створити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
[ Читати далі ]Як звучить "громадянська війна" російською
- 30.06.20, 06:00
18 березня 2014 року в Москві було підписано угоду про приєднання Криму та Севастополя до РФ, під якою поставили свої підписи президент Росії В. Путін, «спікер» розпущеної Верховної Ради Криму Володимир Константинов, «прем'єр» Сергій Аксьонов та «мер» Севастополя Олексій Чалий.
Першим етапом збройної агресії РФ проти України у 2014 році стало захоплення Кримського півострова. Окупацію розгорнули на початку лютого, проте підготовка до неї тривала протягом кількох місяців. 23-24 лютого у Криму відбулася низка мітингів, проведених проросійськими організаціями. На противагу цьому в різних містах півострова на площі й вулиці почали виходити активісти з українською та кримськотатарською символікою.
26 лютого на площі поблизу Верховної Ради АРК зібрався найбільший мітинг за єдність України. Понад 10 тисяч його учасників закликали зупинити сепаратизм на півострові. Розуміючи, що проросійські сили втрачають ініціативу, спецслужби РФ перейшли до рішучих дій і в ніч із 26 на 27 лютого російський спецназ захопив будівлю Кримського парламенту. Фактично перебуваючи під прицілом, депутати Верховної Ради АРК 27 лютого прийняли рішення про проведення так званого «референдуму».
28 лютого силовики РФ захопили міжнародний аеропорт «Сімферополь» та військовий аеродром «Бельбек» під Севастополем. 16 березня, попри рішення Верховної Ради України, рішення Конституційного суду України та позицію радбезу ООН, референдум таки провели.
18 березня в Москві підписано договір про включення Криму до складу РФ. Того самого дня під час штурму військової частини у Криму загинув український військовослужбовець Сергій Кокурін.
Усі впливові міжнародні організації визнали окупацію та анексію півострова незаконною і засудили дії Росії. Зокрема, було ухвалено чотири резолюції ООН. Низка країн запровадила проти РФ санкції. Після окупації на півострові розпочалися переслідування та репресії проукраїнських активістів та представників кримськотатарських організацій. Терор та репресії тривають і нині.
https://nmiu.com.ua/component/content/article/182-tsoho-dnia/1650-shist-rokiv-tomu-rf-aneksuvala-avtonomnu-respubliku-krym-ta-sevastopol
Свідчення очевидця Голодомору
- 20.06.20, 07:57
Привезли і взяли сундук той зняли й поставили з тими дітьми. І вона ж осталася. Тоді вона стояла, стояла, ну шо? Давай з дітьми більшими іти по селах. Аж дойшла там під Харковим комуна була, птицехвабрика була Мерехва, чи шо. Отуди дійшла вона і там устроїлася. А ті малі діти хто зна де. Чи померли, чи звері розтягли. Отака жизть була. Не дай Бог такої жизні нікому!».
Свідчення очевидця Голодомору Гладкої Тетяни Олексіївни 1922 р.н. (с. Нечволодівка Куп’янського району Харківської обл.)
Сталін і Гітлер: НКВС і гестапо тісно співпрацювали
- 18.06.20, 07:29
На Дернбурґштрассе в Берліні серед інших «каменів спотикання», що нагадують перехожим про жертви нацизму, є латунна табличка, на якій викарбувані кілька дат. Вона встановлена на тому місці, де до війни стояв будинок бізнесмена Макса Цукера.
Після приходу Гітлера до влади він вирішив емігрувати з Німеччини і переїхав до сина, який жив в СРСР. Рішення виявилося фатальним. У 1937 році Макс Цукер був заарештований НКВС за звинуваченням у шпигунстві, а в 1939 році, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, депортований до нацистської Німеччини. На кордоні його зустрічали співробітники гестапо. Як єврея і уродженця Польщі, Макса Цукера відправили до варшавського гетто. 23 жовтня 1941 року на вулиці гетто його забили до смерті есесівці.
Документи, які нещодавно виявили в архівах КДБ УРСР, відкритих для дослідників після Революції гідності 2014 року, свідчать про те, як НКВС передавало до гестапо біженців із Німеччини, які сподівалися знайти в СРСР порятунок від Гітлера.
Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії
Протокол, датований 5 січня 1938 року, підписаний наркомом Єжовим і прокурором Вишинським. У ньому перераховані імена 45 громадян Німеччини, Австрії та інших країн, засуджених до висилки з СРСР. Після того, як Сталін і Гітлер стали союзниками в 1939 році, видача біженців нацистам була поставлена на потік. До літа 1941 року НКВС переправив до Німеччини сотні людей. Більшість складали члени розгромленої Гітлером Компартії Німеччини (КПН). Комуністів і євреїв, які шукали в СРСР порятунку від нацизму, Сталін відправляв до Гітлера.
Член політбюро КПН і депутат рейхстагу Гайнц Нойман і його дружина Маргарета в 1935 році були видворені з нацистської Німеччини і приїхали в СРСР. У 1937 році Нойман був заарештований НКВС і страчений. Його дружину, як «суспільно небезпечний елемент», в 1938 році засудили до п’яти років таборів і відправили в Караганду. У 1940 році її депортували в Німеччину. Про це Маргарета Бубер-Нойман розповіла в мемуарах «Між двома диктаторами»:
Нас не просто видали до гестапо, але НКВС також передало до СС матеріали щодо насМаргарета Бубер-Нойман
...У ніч із 31 грудня 1939-го на 1 січня 1940-го поїзд рушив. Він відвозив сімдесят зламаних людей... Через розорену Польщу ми їхали далі, до Брест-Литовська. На мосту через Буг на нас чекали співробітники апарату іншого європейського тоталітарного режиму – німецького гестапо. Три людини відмовилися перейти цей міст: угорський єврей на прізвище Блох, робітник-комуніст, засуджений нацистами, і німецький учитель, чиє ім’я я забула. Їх потягли до мосту силоміць. Оскаженіння нацистів, есесівців відразу вилилося на єврея. Нас помістили в поїзд і відвезли до Любліна... У Любліні нас передали до рук гестапо. Саме тоді ми змогли переконатися, що нас не просто видали гестапо, але що НКВС також передало до СС матеріали щодо нас. Так, наприклад, у моєму досьє було позначено, що я дружина Ноймана, а Нойман був одним із німців, яких найсильніше ненавиділи нацисти...
Маргарету Бубер-Нойман помістили в концтабір Равенсбрюк, де їй дивом вдалося вижити.
Таємний документ про висилку іноземців із СРСР
Ернст Фабіш (1910–1943) був членом молодіжної організації німецької компартії. Після приходу до влади націонал-соціалістів він став одним із лідерів антифашистського опору. Ордер на його арешт виписало гестапо, але йому вдалося в 1934 році втекти до Чехословаччини, а потім у СРСР. Працював на будівництві електростанцій у Сталінську (Новокузнецьку) і Підмосков’ї. У квітні 1937 року Ернста Фабіша заарештувало НКВС, шість місяців він провів у радянських в’язницях, а в січні 1938 року його депортували до Німецького рейху. На кордоні його заарештувало гестапо. У в’язниці Ернст Фабіш захворів на туберкульоз, після п’яти років ув’язнення в 1943 році він був убитий у концтаборі «Освенцим».
Співпраця НКВС і гестапо почалася ще до підписання пакту Молотова- Ріббентропа, і спочатку мова йшла саме про депортацію німецьких громадян на батьківщину: це були формальні контакти для уточнення часу прибуття і кількості депортованих. У 1939–1940 роках, після підписання пакту, на території Польщі, поділеної двома державами-союзниками, провели кілька так званих «конференцій» між співробітниками НКВС і гестапо – в першу чергу вони були присвячені способам придушення польського опору. Історик Роберт Конквест зазначає, що було чотири таких конференцій. Документи про ці переговори – як і раніше – засекречені в радянських архівах.
Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції
Німецький історик Вільгельм Мензінг створив сайт «НКВС і Гестапо», присвячений долям німців, які втекли від Гітлера і були заарештовані в СРСР, відправлені в ГУЛАГ, страчені або видані нацистам.
У книжці «Із Рура в ГУЛАГ» він розповідає про німецьких робітників, які стали жертвами Сталіна. На початку 1930-х в газетах Рурського вугільного басейну публікували оголошення із запрошеннями працювати в радянському тресті «Союзуголь»: гірникам обіцяли нечувану зарплату.
Шахтар Фріц Балтес у 1931 році уклав договір у радянському торговому представництві в Берліні і поїхав у Кізел на шахту імені Калініна, де дослужився до десятника. 15 жовтня 1937-го його заарештували. Слідчий НКВС Близняк відразу ж почав його бити. Чекістам потрібно було вигадати якусь змову, і на роль ще одного німецького шпигуна-шкідника обрали шахтаря Франца Вінтера, який підписав такий же договір у радянському торговому представництві.
«Під час моїх допитів я зазнав надзвичайно жорстоких катувань. При цьому у мене було вибито вісім зубів. Через удари в ліве вухо у мене розірвалася барабанна перетинка, тож сьогодні на це вухо я більше не чую», – розповідав він згодом.
Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року
Все не влізло, далі тут https://www.radiosvoboda.org/a/29709620.html
