Камери, знаряддя тортур і подвір'я: це перші в історії фото влаштованої російськими гібридними силами тюрми «Ізоляція», які потрапили у відкритий доступ. Фото почав викладати анонімний канал «Донецкий тракторист» у ніч на 27 січня, і до цього моменту їх уже – півтора десятка.

Те, що на знімках дійсно «Ізоляція», підтвердив журналіст, експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Асєєв, який був в'язнем цієї тюрми.

Територія

Знаряддя тортур

«Зараз ви бачите унікальні кадри: загальне фото території «Ізоляції», камери ув'язнених (перший поверх з ґратами) і прогулянковий дворик, обнесений «колючкою», куди нас виводили вранці на 5-7 хвилин. ... Схоже, ті, у кого з адміністрації ще збереглися мізки, нарешті зрозуміли, чим у найближчому майбутньому обернеться для них ця «тема» - міжнародним розшуком і судом з нашого боку – і «обнуленням» у цьому випадку від «братів» із ФСБ. Тож вирішили заробити собі індульгенцію. UPD Плюс фото столу для тортур у підвалі, зі скотчем і Тапіком», – написав Станіслав Асєєв.

Журнал обліку відвідувачів

Радіо Донбас.Реалії вже неодноразово розповідало історію цього місця. Полонені часто називають його сучасним концтабором. До початку російської агресії у цехах колишнього заводу ізоляційний матеріалів у Донецьку діяв центр сучасного мистецтва «Ізоляція». Ось як він виглядав у той час:

Художник Даніель Бюрен, галерист Лоренцо Фіаскі та меценат Любов Михайлова перед інсталяцією в «Ізоляції», довоєнний Донецьк

Його приміщення захопили контрольовані Росією угруповання у 2014 році. Пізніше зі слів полонених і заручників, котрі поверталися за обмінами, стало відомо, що в «Ізоляції» діє в'язниця. Існують десятки свідчень про катування там.

Сучасний вигляд, фото «Донецкий тракторист»

Нещодавно російська Вікіпедія намагалась видалити статтю «Ізоляция Тюрьма» через українські джерела, на які посилаються автори. Стаття досі перебуває на розгляді щодо видалення.

В Україні Офіс генпрокурора веде кримінальні справи щодо подій у цьому місці. Наприкінці 2020 року, за словами заступника голови департаменту нагляду за розслідуванням злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Зери Козлієвої, було оголошено про підозру одному з бойовиків із позивним «Палич», котрий був комендантом тюрми. Зі слів інших екс-полонених відомо, що це – Денис Куликовський.

https://www.radiosvoboda.org/a/kontstabir-isoliatsia-opryludneni-photo/31071351.html

Українська військова організація (УВО) була утворена влітку 1920 р. у Празі заходами старшин різних українських формацій, коли вже стала зрозумілою поразка українських військ у національно-визвольних змаганнях. Очолив УВО полковник Армії УНР галичанин Євген Коновалець.

Головною метою новоствореної структури було, спираючись на власні сили, методами підпільної боротьби продовжувати змагатись за здобуття української державності та підтримувати бойовий дух українців.

Окреме місце в історії УВО займають судові процеси над її членами. Зали судових засідань, де були присутніми чимало представників українських, польських і навіть закордонних засобів масової інформації, ставали для членів УВО трибуною для виголошення ідейних переконань, пояснення вчинків та заяв про продовження визвольної боротьби українців. А сам перебіг кожного судового засідання мав першорядний вплив на всю українську суспільність та молодь зокрема.

Як правило, у зв’язку з тривалими розслідуваннями суди над членами УВО відбувалися роком пізніше від вчиненої ними акції. Самі судові засідання могли тривати цілими місяцями.

Привертають увагу найгучніші судові процеси над членами УВО, які відбувалися протягом 1920-х років в Галичині. Перша гучна судова справа відбулася у 1922 р. Тоді на лаві підсудних перебували особи, яких звинувачували у замаху на життя керівника Польщі Ю. Пілсудського під час його візиту до Львова восени 1921 р., вчиненого молодим увістом Степаном Федаком (“Смок”).

Окрім членів УВО, слідство велося проти багатьох впливових у Галичині українців, наприклад, доктора Василя Щурата, відомого українського вченого, ректора таємного Українського університету Михайла Галущинського, доктора Лева Ганкевича та ін.

Загалом у ході цієї справи, польські правоохоронці в антидержавній діяльності звинуватили тринадцять осіб. Головного фігуранта справи С. Федака було засуджено на 10 років, решту – на кілька років важкого ув’язнення. Під час слідства усі затримані поводилися надзвичайно відважно. Сам С. Федак після численних тортур під час допитів не змінив власної позиції і зазначав, що його дії були спрямовані виключно проти польського львівського воєводи О. Грабовського, а не проти самого Пілсудського. За його словами, цей акт мав засвідчити продовження боротьби українців за власну державу перед польськими урядовими колами та світовою спільнотою та як протест проти поділу Східної Галичини на воєводства.

Адже в цей час уряд ЗУНР, перебуваючи за кордоном в еміграції, ще намагався на дипломатичному рівні домогтись визнання української державності принаймні в кордонах Галичини.

У грудні 1924 р. у Львові розпочався судовий процес проти групи осіб, звинувачених у шпигунстві та належності до УВО. У цій справі все почалося з арешту львівською поліцією зв’язкової УВО Ольги Басараб, у помешканні якої була виявлена велика кількість матеріалів військового характеру. Намагаючись отримати якомога більше інформації, у в’язниці польські поліціянти її закатували на смерть.

Після рішення послів Ради Антанти у березні 1923 р. про остаточне приєднання Східної Галичини до Польщі тактика Української військової організації змінилась. Так, члени організації в краї мали вести звичайне легальне життя, в жоден спосіб не видавати себе і усіляко заперечувати свою причетність до УВО.

Навесні 1926 р. у Львові відбувалося судове засідання у справі т. зв. “поштовців”, увістів, які брали участь у т. зв. “ексах” протягом 1924–1925 рр. Експропріації – це збройні напади на фінансові установи Польщі і поштові вози з метою вилучення грошей для організаційних потреб. Такі дії вживали революційні організації у різних країнах світу, а увісти просто запозичили цей досвід. Керівником УВО в Галичині на той час був сотник Юліан Головінський, який разом із ближчими соратниками створили спеціальну групу – “Летючу бригаду” з досвідчених членів УВО та розробили цілу систему підготовки та проведення такого роду акцій.

Варто наголосити і на зусиллях галицьких українських адвокатів, які захищали увістів у судових процесах. Як правило, підсудних захищали кращі українські галицькі адвокати – Лев Ганкевич, Володимир Старосольський, Степан Шухевич та ін. Завдяки їх умілій тактиці захисту багатьом увістам вдавалося уникнути ув’язнення. Ці адвокати, яким найбільше довіряло підпілля і які мали найбільше роботи, насправді перебували в найскрутнішому фінансовому становищі. “Безперечно, ми зі Старосольським — мимо нашої тяжкої праці — хлептали біду”, — писав Шухевич у спогадах. Організація намагалася віддячувати правникам, приховано оплачуючи їхні послуги. Зокрема, у 1925 р. М. Матчак, що був касиром УВО у Львові, надавав гроші для українських адвокатів, які захищали заарештованих увістів. (фото №2)

Таким чином, політичні процеси 1920-х років були своєрідним підгрунтям подальших судових засідань. Завдяки присутності українських, польських та закордонних журналістів під час судових розправ, широкий загал дізнавався про подробиці функціонування організації, мету її діяльності, почув про обґрунтування методів боротьби. Самовідданістю відзначалася праця українських галицьких адвокатів, що виступали оборонцями увістів в усіх судових процесах, часто навіть не вимагаючи платні за свої послуги.

photo-lviv.in.ua/ti-scho-zakonno-zahyschayut-lyudej-vid-zakonu-sudovi-protsesy-nad-chlenamy-uvo/

(Посвята Гуцулам)

(Присвячую Василеві Сливчукові)

(собі)

(Присвячую У.С.С.ам)