хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Сталін і Гітлер: НКВС і гестапо тісно співпрацювали



На Дернбурґштрассе в Берліні серед інших «каменів спотикання», що нагадують перехожим про жертви нацизму, є латунна табличка, на якій викарбувані кілька дат. Вона встановлена на тому місці, де до війни стояв будинок бізнесмена Макса Цукера.

Після приходу Гітлера до влади він вирішив емігрувати з Німеччини і переїхав до сина, який жив в СРСР. Рішення виявилося фатальним. У 1937 році Макс Цукер був заарештований НКВС за звинуваченням у шпигунстві, а в 1939 році, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, депортований до нацистської Німеччини. На кордоні його зустрічали співробітники гестапо. Як єврея і уродженця Польщі, Макса Цукера відправили до варшавського гетто. 23 жовтня 1941 року на вулиці гетто його забили до смерті есесівці.

Документи, які нещодавно виявили в архівах КДБ УРСР, відкритих для дослідників після Революції гідності 2014 року, свідчать про те, як НКВС передавало до гестапо біженців із Німеччини, які сподівалися знайти в СРСР порятунок від Гітлера.

Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії

Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії

Протокол, датований 5 січня 1938 року, підписаний наркомом Єжовим і прокурором Вишинським. У ньому перераховані імена 45 громадян Німеччини, Австрії та інших країн, засуджених до висилки з СРСР. Після того, як Сталін і Гітлер стали союзниками в 1939 році, видача біженців нацистам була поставлена на потік. До літа 1941 року НКВС переправив до Німеччини сотні людей. Більшість складали члени розгромленої Гітлером Компартії Німеччини (КПН). Комуністів і євреїв, які шукали в СРСР порятунку від нацизму, Сталін відправляв до Гітлера.

Член політбюро КПН і депутат рейхстагу Гайнц Нойман і його дружина Маргарета в 1935 році були видворені з нацистської Німеччини і приїхали в СРСР. У 1937 році Нойман був заарештований НКВС і страчений. Його дружину, як «суспільно небезпечний елемент», в 1938 році засудили до п’яти років таборів і відправили в Караганду. У 1940 році її депортували в Німеччину. Про це Маргарета Бубер-Нойман розповіла в мемуарах «Між двома диктаторами»:

Нас не просто видали до гестапо, але НКВС також передало до СС матеріали щодо нас
Маргарета Бубер-Нойман

...У ніч із 31 грудня 1939-го на 1 січня 1940-го поїзд рушив. Він відвозив сімдесят зламаних людей... Через розорену Польщу ми їхали далі, до Брест-Литовська. На мосту через Буг на нас чекали співробітники апарату іншого європейського тоталітарного режиму – німецького гестапо. Три людини відмовилися перейти цей міст: угорський єврей на прізвище Блох, робітник-комуніст, засуджений нацистами, і німецький учитель, чиє ім’я я забула. Їх потягли до мосту силоміць. Оскаженіння нацистів, есесівців відразу вилилося на єврея. Нас помістили в поїзд і відвезли до Любліна... У Любліні нас передали до рук гестапо. Саме тоді ми змогли переконатися, що нас не просто видали гестапо, але що НКВС також передало до СС матеріали щодо нас. Так, наприклад, у моєму досьє було позначено, що я дружина Ноймана, а Нойман був одним із німців, яких найсильніше ненавиділи нацисти...

Маргарету Бубер-Нойман помістили в концтабір Равенсбрюк, де їй дивом вдалося вижити.

Таємний документ про висилку іноземців із СРСР

Таємний документ про висилку іноземців із СРСР

Ернст Фабіш (1910–1943) був членом молодіжної організації німецької компартії. Після приходу до влади націонал-соціалістів він став одним із лідерів антифашистського опору. Ордер на його арешт виписало гестапо, але йому вдалося в 1934 році втекти до Чехословаччини, а потім у СРСР. Працював на будівництві електростанцій у Сталінську (Новокузнецьку) і Підмосков’ї. У квітні 1937 року Ернста Фабіша заарештувало НКВС, шість місяців він провів у радянських в’язницях, а в січні 1938 року його депортували до Німецького рейху. На кордоні його заарештувало гестапо. У в’язниці Ернст Фабіш захворів на туберкульоз, після п’яти років ув’язнення в 1943 році він був убитий у концтаборі «Освенцим».

Співпраця НКВС і гестапо почалася ще до підписання пакту Молотова- Ріббентропа, і спочатку мова йшла саме про депортацію німецьких громадян на батьківщину: це були формальні контакти для уточнення часу прибуття і кількості депортованих. У 1939–1940 роках, після підписання пакту, на території Польщі, поділеної двома державами-союзниками, провели кілька так званих «конференцій» між співробітниками НКВС і гестапо – в першу чергу вони були присвячені способам придушення польського опору. Історик Роберт Конквест зазначає, що було чотири таких конференцій. Документи про ці переговори – як і раніше – засекречені в радянських архівах.

Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції

Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції

Німецький історик Вільгельм Мензінг створив сайт «НКВС і Гестапо», присвячений долям німців, які втекли від Гітлера і були заарештовані в СРСР, відправлені в ГУЛАГ, страчені або видані нацистам.

У книжці «Із Рура в ГУЛАГ» він розповідає про німецьких робітників, які стали жертвами Сталіна. На початку 1930-х в газетах Рурського вугільного басейну публікували оголошення із запрошеннями працювати в радянському тресті «Союзуголь»: гірникам обіцяли нечувану зарплату.

Шахтар Фріц Балтес у 1931 році уклав договір у радянському торговому представництві в Берліні і поїхав у Кізел на шахту імені Калініна, де дослужився до десятника. 15 жовтня 1937-го його заарештували. Слідчий НКВС Близняк відразу ж почав його бити. Чекістам потрібно було вигадати якусь змову, і на роль ще одного німецького шпигуна-шкідника обрали шахтаря Франца Вінтера, який підписав такий же договір у радянському торговому представництві.

«Під час моїх допитів я зазнав надзвичайно жорстоких катувань. При цьому у мене було вибито вісім зубів. Через удари в ліве вухо у мене розірвалася барабанна перетинка, тож сьогодні на це вухо я більше не чую», – розповідав він згодом.

Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року

Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року

Все не влізло, далі тут https://www.radiosvoboda.org/a/29709620.html

7

Коментарі

118.06.20, 08:21

    218.06.20, 08:26

    Де ви прибічники "помнит Вена,помнят Альпы и Дунааай...",не видно і не чутно,от якби памятник Конєву валяли))

      318.06.20, 11:53

      еге ж... тепер "діди" білі і пухнасті, а посібником фашистів лишається Бандера, котрий не видав гестапо жодного німецького комуністичного біженця

        418.06.20, 12:14

          56.07.20, 21:06

          Сталін видав Гітлеру половину членів Німецького комуністичного Інтернаціоналу, ДРУГУ половину САМ згноїв у концтаборах ГУЛАГу.