Повстання холодноярців в Лук'янівській тюрмі

Слово документам: "Лично. Совершенно секретно. Председателю Госполитуправления Украины тов. Манцеву. ... Центром нашей разработки в данное время является Елисаветград, где работает спецгруппа нашего уполномоченного.(...) Мы имеем солидную возможность провести глубокую разработку по выявлению и объединению под нашим руководством многих бандитских отрядов для полного уничтожения таковых. Благоприятные обстоятельства состоят в том, что все петлюровские атаманы с нетерпением ждут сигнала из-за кордона о всеобщем восстании. При этом они жаждут объединения под руководством единого центра, тогда как закордон молчит и они не имеют с ним никакой более-менее серьезной связи. Захваченный нами видный петлюровец Трофименко (бывший офицер главного повстанческого штаба Тютюнника в Тарнове), пришедший из-за польского кордона для подрывной деятельности после надлежащей обработки принял нашу сторону и в апреле месяце сам предложил план изъятия главарей националистических банд. Ему будет помогать тоже захваченный и завербованный нами бывший петлюровец, а теперь проверенный наш агент Терещенко". Автор документа-Повноважний представник ГПУ по Правобережній Україні Єфим Євдокимов. Дата-29 червня 1922 року.

План чекістів був наступний:

1. Створення фіктивної "Чорноморської повстанської групи"

2. Надавання цій "групі" якомога більшого авторитету серед повстанців

3. Налагодження зв'язку між "групою" та отаманами

4. Перенесення в певний момент центру операції з Єлисаветграда до іншого місця, яким визначалася Звенигородка

5. Ціль-ліквідація повстанців

Трохименко (псевдо-"Генштабу полковник Гамалія") став "командиром" неіснуючої "групи", а Терещенко ("сотник Завірюха")-"начальником штабу групи". Гамалія-Трохименко мав величезний авторитет серед повстанців. Хто ж знав, що він перейшов на бік ворога? Втім появу цих двох повстанці зустріли так би мовити "у звичному режимі"-вони й досі партизанили. Таке авторів "Операції "Заповіт""(а саме таку, вкрай лицемірну назву отримав план ГПУ) не задовольняло. Тому "Гамалія" та "Завірюха" регулярно видають накази. Читаючи їх ніколи не подумаєш, що це були чекістські сексоти (секретные сотрудники)-настільки патріотично вони написані. Вони об'єднували під чекістським командуванням повстанські загони. Ті хто не хотів об'єднуватись (а це були анархісти та ті хто не клюнув на гачок) суворо каралися-аж до розстрілу. Дійшло до того, що отамани мусили питати у своїх "командирів" дозволу на проведення операцій.

У вересні 1922 р. "Гамалія" оголосив-армія УНР переходить кордон в ніч на 1 жовтня, їй будуть допомагати польська та румунська армії. Тому треба провести з'їзд у Звенигородці, аби домовитись про дії отаманів. Буцімто прибудуть Тютюнник та Гулий-Гуленко(останній уже був арештований). У хаті, де мав відбуватися "з'їзд" влаштували засідку матроси. Тих, хто заходив, зв'язували. Було захоплено отаманів Загороднього, Голика-Залізняка, Гупала, а також їхніх ад'ютантів-Компанійця, Добровольського та Ткаченка. Їх вивезли до Києва. У лютому 1923 року відбувся судовий процес. Усіх засудили до смертної кари. Відправили до двох камер смертників, де вже перебували деякі їхні товариші. На прогулянки їх не виводили. Замість чаю-окріп.

9 лютого 1923 року повстанці облили окропом червоноармійця, який прийшов подати його, заволоділи револьвером, задушили вартового й спустились у коридор. Там задушили ще одного вартового, але той встиг вистрілити й підняти тривогу. Заволоділи зброєю. Між червоними та холодноярцями зав'язалася перестрілка, яка тривала чотири години...

Але сили були нерівні. Коли набоїв стало обмаль, повстанці забарикадувалися на другому поверсі. Попрощалися. Після чого застрелили один одного. Ті ж в кого не було гвинтівок, забрали їх у загиблих товаришів та спробували підпалити в'язницю, але приїхали пожежники й загасили вогонь. Вони, з гвинтівками без набоїв здійснили ще одну відчайдушну спробу прорватися. Але потрапили в полон. Їх чекала страшна смерть-заступник коменданта в'язниці, колишній скотобійник Ріхтер власноруч відрубав їм голови.

Всього загинуло 38 повстанців. Втрати ж червоних оцінити неможливо. Справа в тому, що начальник ОАЧ Фріновський, в рапорті про події 9 лютого дає такі дані: 1 вбитий, 4 поранених. Ці дані, м'яко кажучи занижені. Адже бій тривав 4 години, а повстанці стріляти вміли. Інших даних немає. Поховані ж холодноярці або на Лисій горі, або на так званій Собачій тропі, що з'єднувала тоді Печерськ і Звіринець. На Печерську є "підозрілі" яри. Які таємниці вони можуть приховувати?

https://dynamo.kiev.ua/blog/229090-povstannya-v-lukyanvskj-tyurm

Це повстання прекрасно описано в художній книзі Василя Шкляра "Чорний ворон. Залишенець"