Про радянську науку...

Трохим Лисенко: радянський вчений, що кастрував квіти та годував корів шоколадками

А ще він заперечував генетику як науку. Через це загинуло багато дійсно крутих вчених, які жили й творили у Радянському союзі...

Радянський союз — це тотальний маскарад ідіотизму. І це не наші гучні слівця, не спосіб привернути увагу до якоїсь фейкової чи малозначної теми. Це реальність, якою жила та держава 70 років, стримуючи прогрес України та інших країн, котрі входили до його складу. І зараз ми вам розкажемо про один з проявів того ідіотизму: заперечення генетики як науки або так звану "Лисенківщину".

Жив-був Трохим Лисенко. Якось так сталося, що читати й писати він навчився у віці 13 років. Сам із селянської родини походив. Народився 1898 року в містечку Карлівка, Полтавської губернії. Навчався у Полтаві, в школі початковій школі садівництва, потім в Умані — у середній школі садівництво. Ех садівництво — цікава наука така, що були та початкові й середні школи. Може й вища десь була?

Але Умань — то кошерно. Мабуть, знаєте про уманський дендропарк. То логічно припустити, якщо там така краса, такі ландшафти, значить якісь спеціалісти все мають то впорядковувати. От одним із таких спеціалістів й був Трохим Лисенко.

От з того часу Лисенко назавжди пов'язав своє життя з садівництвом, городництвом та аграрною наукою. І слава прийшла до Лисенка, коли йому виповнилося 29.

1927 рік. Виходить черговий номер газети "Правда". У ньому стаття — про сільського генія Трохима Лисенка, який придумав божевільно-фантастичний спосіб, як одержати ще більший урожай від озимої пшениці. Коли наступає осінь та холоди, за нею — зима, то паростки так званої озимої пшениці треба протримати на холоді. Потім, коли прийде весна — їх треба сіяти. Тут є озима і ярова — це два різні види пшениці. Першу засівають восени, а другу — весною. І от, саме ті паростки ярової, котрі збереглися, швидко ростуть навесні. Шляхом такого лайфхаку можна збирати два врожаї на рік. Проте є ризик: якщо зима занадто холодна чи надто тепла або якщо паростки загубила рання повінь — то нічого з цього не вийде.

Простіше кажучи — тримай паростки пшениці на холоді, потім сій їх навесну і буде тоді врожай великий. Цю технологію назвали яровизація. Радянські газети писали про неї, як про винахід Лисенка. Але була одна проблемка. Яровизацію знали в Європі та Америці ще з 1854 року. Тому, на жаль, радянська преса поширила ще один фейк.

Та завдяки цьому фейку кар'єра Лисенка пішла угору. На жаль. Бо далі почався треш.

Незрозуміло як Лисенко додумався каструвати квіти, але за його ідеєю тисячі селян просто дарма згаяли час в полі. Ідея полягала в тому, що коли обрізати квіти й давати їм можливість запилюватися будь-яким пилком, що витає у повітрі й таким чином давати кращі врожаї.

А далі ще гірше. Радянській владі потрібно було в усьому відрізнятися від капіталістичних країн. Тому й науку треба було мати свою. Лисенко ідеально вписався у цю схему. Він придумав так зване "мічурінське вчення". Це була концепція спадковості, мінливості та видоутворення живих організмів: види перетворюються з одного на другий, шляхом стрибку, розвитку.. Наприклад, із пшениці – на жито, із вівса можна отримати вівсюг, із граба — ліщину. Зозуля стрибком виникає з яєць дроздів.

При цьому Лисенко серйозно вважав, що гени – це вигадка генетиків. Мовляв, їх ніхто не бачив, а значить їх немає.

Професійні біологи запросили Лисенка в інститут генетики АН СРСР, щоби показати — ось гени, чувак, поглянь у мікроскоп. Але Трохим ніколи не користувався мікроскопом, бо тож капіталістичне зло, в яке заглядати не треба.

Пізніше Лисенко говорив, що генетика — то плід фашизму, що не можуть хвороби передаватися спадково, що радянські люди чисті та здорові.

І от радянська влада, які був вигідний Лисенко, як новий радянський, свій, некапіталістичний науковець, почала репресії проти генетиків. 1940 року заарештувала майже нобелівського лауреата з генетики Миколу Вавілова. Бо він критикував погляди Лисенка. Просто критикував ту псевдонаукову маячню й за це загримів до таборів. 1943 року Вавілов помер.

А ще Лисенко годував корів шоколадками. Казав, що так у них молоко жирніше та смачніше буде. Цю маячню можна знайти у мемуарах самого Лисенка.

У радянських діячів взагалі якийсь патологічний потяг до корів був. Он лідер українських комуністів Петро Шелест взагалі, коли їздив у відрядження потягом, брав свою улюблену корову до вагона. Бо молоко добре давала.

Отакий от маскарад творився у СРСР. Маскарад ідіотизму, через який гинули й прості селяни й потужні науковці.

Лисенківщина закінчилася після 1965 року, коли Хрущов пішов із влади. Кукурудзяний диктатор любив "озимого" довбака, бо Лисенко на думку Хрущова був людиною народу. Та все ж таки нормальні вчені, користуючись мінімальними зсувами у свободі слова, таки витиснули Лисенка на задвірки науки