Про менталітети поговоримо)

«Країна», «Край» (к+рай), тобто те, що виділене богом Ра, спрямоване до Раю, до Храму сонця. Московське: «страна», тобто сторона, та чи інша, тобто щось пасивне, без якісне.

«Держава» – суспільна організація, яка держить, утримує разом певну громаду людей.
Московське: «государство», тобто суспільна організація, яка складається з государя і його підданих.

«Громадянство» – належність до громади (вільної, самокерованої суспільної організації з виборним керівництвом) Московське: «гражданство» – приналежність до привілейованого прошарку підданих государя, а саме до населення «гражд».

На Україні дівчата й хлопці зустрічалися і знайомилися між собою з молодого віку. До шлюбу, у переважній більшості, ставали ті зних, між якими виникла взаємна приязнь, кохання, дружба. В Московії зустрічі молоді до шлюбу вважалися аморальними, про парування молодих домовлялися батьки, а молодих, так би мовити, «спрягали до купи», вони не були «подружжям», а спряженою парою, «супругами».

Слово «шлюб», тобто «злюб», символізує поняття взаємного кохання, на що немає й натяку у слові «брак». Тут шанується не любов, ніжність («Москва слезам не веріт»), а сила «брать».

В. Белінський : «Слово о полку Игореве» носит на себе от печаток поэтического и человеческого духа Южной Руси, еще не знавшего варварского ярма татарщины, чуждой грубости и дикости Северной Руси.. Есть что - то теплое, благородное и человеческое во взаимных отношениях действующих лиц этой поэми. Все это, повторяем, отзывается Южной Русью, где и теперь еще так много человеческого и благородного в семейном быту, где отношения полов основаны на любви, а женщины пользуются правами
своего пола. Все это противоположно Северной Руси, где семейные отношение грубы, женщина – род домашней скотины, а любовь совершенно постороннее дело при браках:сравните быт малороссийских мужиков с бытом мужиков русских, мещан, купцов и отчасти других сословий, и вы убедитесь в справедливости нашего заключения о Южном происхождении «Слова о полку Игореве»…Нельзя не заметить чего-то общего между «Словом о полку Игореве» и казацкими малороссийкими песнями».


«Праця» – прагнення до світлого Ра, «труд» це лише труднощі. Якщо «труд» – це трудноші, небажене, то бажаним, тим, що робиться «охоче», є полювання – «охота». Тобто українською мисливець)))

Хліборобська праця на Україні – найбільш шанована. Вона прирівняна тут до молитви. Слово «Орати» первісно означало не стільки розворушувати землю для сівби, скільки «священнодійствувати». Слово походить з ритуалу хліборобського Бога Ора. Московське «пахать» (розпахувати) аж ніяк не пов'язаний із священнодійством. Творцям поняття «пахать» хліборобський культ був чужим, про що свідчить вживання слова «орать» у значенні «кричати», «галасувати», слова «орава» і значенні галасливої юрби. Це наводить на думку, що давній орійський обряд оранки, пов'язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим але й незрозумілим для угро-фінських племен предків москвичів, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас.

Спілка («з піл», тобто «з половини»): обєднання для співробітництва чи якої – небуть іншої діяльності. Московське: «союз» тобто обєднання невільне, а пов’язане «узами».
«подавляющеє большинство» = «переважна більшість»

Ненасильницьке мислення українського етносу можна знайти в ісіх напрямах словотворення. Порівняємо: «відмінок» («відмінний», «інший»), «падеж» (від «падати», «випадати»); «відмінювання» (від «відмінку»), «склонение» (від «склонять», пригинати).
«Мятеж» (від «м’яти», «зминати»), українське «заколот» (за+колот), тобто започаткування нового культу (КУЛЬТ+(УР)а), нового вшанування. «Руководить» (вказувати рукою, наказувати), українське «керувати», або «кермувати» той, хто сам працює на відповідальній ділянці, а не посилає інших.

«Гідність» (придатність до діяльності) і московське «достоинство» (належність до багачів, тих хто мають «доста»)

До соціального спускання людини український менталітет виявляє тривогу, осуд, тоді, як московський – байдужість. «Злидар», «злидень» (негативно-тривожна оцінка «зло!») і московське «нищий» (нейтральна оцінка, «ніщо»). «Злодій» і «вор». Старослов’янське «вор» означало межу, отже московське «вор» - «той, що не знає «меж». «Злочинець» (засуджений) і «преступник», тобто «той, що переступив».

Український менталітет прагне мінімально принижувати людину, навіть ту, що зійшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жінку, що втратила цнотливість, українці називають «повія» («та, що живе по Вію», тобто за прадавнім законом пунуальної сімї, яка не ділилася на шлюбні пари), моск. Відповідник дуже образливий: «шлюха», «потаскуха».

Уключі насильства виступає й російське слово «питка», відповідника до якого український менталітет взагалі не створив, задовольнившись латинським «тортури». Зате й український менталітет створив поняття «поступ», якого не має у московській мові («прогрес» - латинське слово). Те, що поняття поступу, зокрема, як руху до знань і світла, характерне для українського ментальності, свідчить порівняння цілої низки понять, пов’язаних з поступом як оволодінням знаннями. Якщо слово «образование» означає підгінку пів певний «образ», «образец», досягнення чогось «образцового», то українське «освіта» означає оволодіння знаннями, рухом до першої іпостасі Трійці – Світла.
Взагалі, поняттям світла пройнята ціла низка фундаментальних понять українського менталітету: СВІТ (моск. мир), всеСВІТ (моск. вселенная), СВІТогляд (моск. мировоззрение), СВІТозарний (моск. лучезарний), СВІТоправний (не має моск. відповідника), СВІТлочолий (не має моск. відповідника). Українське «свято» походить від поняття божественного світла святості, тоді, як московське «праздник» від поняття «праздность», тобто «неробства», «порожнечі».
«Світло» для української ментальності – найвище характеристика; для московської – найвища є сила, величина.

«Особа» – особистість – поглиблена, внутрішня характеристика чогось особливого, неповторного. «Личность» - від зовнішності, і то не від «лица», а від ще більш зовнішнього «личини», тобто маски.

«Захист» (за+хист, тобто за власні здібності) - «защита» (за+щит, за кимось, чимось); «звитяжець» (той, що витягнув, підніс вище) – «победитель» (той, що лишився живим «по бідах»); «перемога» (пере+могти, тобто вище ніж могітність) – «победа» (по+бедах); «лікарня» (місце, де дають ліки, лікують) - «больница» (місце, де панує біль). Природно, що від такого життя, яке відбилося у московському менталітеті, алкоголь (http://blog.i.ua/community/629/114659/) – єдине спасіння. Тому й «водка» для нього – ліки, а не від поняття пекучого вогню, як це бачимо в українській мові, де є «горілка», чи «паленка».


То хто на "окраїні" і де ДОКАЗ(ательства), що та сторона (страна) не "окраїна"?