Куда хочу – туда хожу. Могу налево я, Могу направо, вверх и в облака… Я знаю правила, считаясь, королевою. Как шахматная, жизнь моя, доска. Пускай ты скажешь : «Шаг твой предсказуем!» Ведь ходят королевы только так. Но главное, я вовсе не рискую Обыгранною быть толпой зевак. Попытка взять без боя позабавила - Невольно возникает легкий спор. Давай уж лучше мы обсудим правила И о любви подпишем договор? Ведь в нашем мире есть на все гарантии - Ты выступишь гарантом на Любовь? Я слезу с трона, в королевской мантии Приду любить тебя, со свитою шутов. Когда ж наступит день и ты в порыве гнева Забудешь вдруг слова свои : «Люблю» Я резко вспомню, что я королева И «шах и мат» поставлю королю!!!

Пробач, що догоріла
            квітом маку влітку,
Що не змогла пробачити собі.
Була тоді я щастя твого свідком,
А потонула у самотності й журбі

І колосом, мов жито, збагатила ниви
             твого життя,
Там, де мене нема.
Пішла за обрій тим туманом синьо-сивим,
            між забуття
У час, коли навік сама.

Пробач, вже догораю обрієм вечірнім
Відходить біль мій краєм світу.
Не буде небо вже твоє безхмарно-синім.
Не буде... Але я б хотіла жити...

Пишу ім*я твоє
Мелодією скрипки
Страдиварі
Мінорно та мажорно
Водночас.
І музика хай лине
До душі твоєї,
Щоб чути було
Пісню скрипаля.
Як сумно й радісно,
Що нам даровано
Багато спільного обом,
Що струни скріплюють
Дивацький наш союз.
Навіщо ж свічкою
Читала я твоє ім*я?
Щоб чути той мінор-мажор
У скрипаля?
Пробач, та іншою
Не зможу бути,
Щоб збудувати
Інші принципи в собі.
А що союз між нами дасть -
Ніхто не скаже.
Проте, нехай життя вузли
На наших струнах
Не зав*яже.
Та іншими ми стати
Вже не здатні!

Ничего не происходит

Жаль вот только – жизнь проходит

Жалко только что меня

Нет ни часом, ни секундой

В распорядке Вашем дня.

Сьогоднi менi наснились лiлеї

Бiлi - бiлi мов святiсть сама.

То янгола милiсть до долi моєї 

Вiн каже: " Я поруч, ти не одна".

Я очi розкрию, всмiхнуся до сонця

Скажу: "Добрий ранок, тобi, дивний свiт !"

Окрилена небом, омита росою

Я дня починаю нового полiт.

Мої дiаманти - краплини на травах

Весною буяє  смарагдовий гай.

Сапфiрове сяйво - то море безкрає 

Рубiни в трояндах червоно горять.

Для кожного, справдi, є щастя багато

Воно зовсiм поряд, - у кожному з нас.

Окриленi грiшми, у битвi за владу

Ми нищим лiлеї  в душi кожний раз.

Морозец,солнце и лыжня...
Цепочка тонкой птичьей "стежки",
В березняке неслышимо звеня,
Повисли прошлогодние сережки.

Застыли сосны в дреме сладкой ,
На берегу лесного озерца...
А солнце теплой нежной лапкой,
Касается разгоряченного лица.

Иду неспешно через тальники,
А тропка убегает в синеву,
И замечая первые проталинки,
Я чувствую,что в юности живу.

Чуть-чуть подтаяло,но все-же,
Весной еще не тронуты снега...
Мне этот парк заснеженный дороже,
Чем южные морские берега.

   Любовь Медведева
   22.03.11.

http://www.mypishem.ru/stihi/lirika-filosofskaja/kofe-gustoi-i-t-mnaja-noch.html

****************************************************************Jaguar_65 /

Душа моя!
Лети к моей Душе.
Через шальные
Расстоянья...
Спеши к Любимой
На свиданье.
Обнять.
Глаза в глаза...
И дивный вечер...
Покрепче обними
Меня.
Сожми в объятиях
Своих.
Весна!
И это вечер наш.
Он для двоих
И на двоих.
Мы прикоснемся
В поцелуе нежном.
Перерастет он
В страстный поцелуй.
От сердца к сердцу
И обратно...
Замкнулся круг.
Еще! Целуй!

      

                                                            ИЗЕ...

З тих пір як жив - пройшли роки

Ще не десятиріччя

Колишнім пасіям палким

Бридке моє узбіччя.  

 В усі часи одне і те

Одне й те саме блядство

Кохання квітка не цвіте

Без слави і багатства.