З тобою в небо не літаю... І не пірнаю у глибини...

Не піднімаюся високо, та і не падаю униз.

Не знайду привід бити посуд… І не нервую ні хвилини..

Нема причини дати ляпас. І очі висохли без сліз…

З тобою вчуся просто жити. І не вигадувать проблеми.

Для щастя руки простягати. Приймати все, що просто є.

У серце, хвореє від болю,  твоє кохання йде по венам.

Твоє кохання проростає у серце змучене моє.

З тобою вмію вже радіти простим, наївним, щирим речам.

З  тобою спокій відчуваю. З тобою радість, не журба!

Твої обійми – рідний дім, а поцілунки – з буднів втеча.

Міцний зв`язок сердець і тіл. То є любов, не боротьба…                                                  

З тобою в небо не літаю…І не пірнаю у глибини..

Живу сьогодні  кожним вдихом. І в світі сонця, не у млі

Босоніж легкою ходою завжди  із посмішкой дитини

В вінку із маків й незабудок іду з тобою по землі…

Сказал, кивнув,  Поэт, романтик и певец

В сердца  коля меланхолично и упрямо :

"В окно вчера увидел, что Любви конец,

Давно настал, под дерзкий плачь там-тама! *

Там-тама, что в лесу из музыки и слов,

Избит, изранен и истёрт насквозь, до дыр

Ударами и па изящных ножек, каблучков,

Тех милых дам, которых искусил мой сыр!"

Но чудный , трепетно любимы с юности Поэт !

Вам не пародия и не сарказм, а мудрости упрёк!

Что "Жизнь жестока" иль "... Театр" ведь не секрет!

Чем задолжала Женщина -Земной Любви знаток?

*  "Но и те и другие дамы одинаково хороши, без зазренья били ногами по там-таму моей души" (А.М.)

На горищі нявчить кошеня,

Роздирає штани пес кудлатий,

А в хліву репетує свиня,

Причаїлось в кутку мишеня,

То -  бабусина хата.

Я в городі тихенько заліг

Та смакую солодку малину

І поцуплю зі столу пиріг,

Омине моє тіло батіг,

Скаже дід «Це – дитина!»

А в січкарні достатньо трави,

Нею дід своїх коней годує…

Що за роги ростуть з голови?

То по вулиці йдуть корови,

Кізяки я рахую.

Щоб усі позбирати харчі,

Кури землю гребуть біля клуні…

Вечоріє, і я -  на печі,

Скаженіють собаки вночі –

Шаленіє відлуння.

Пастуха із ліщини намет –

Дивовижний палац, що чарує,

Як забути із вуликів мед!

І навколо озер очерет,

Що їх спокій вартує.

Замітають минуле піски

Озирніться, будь ласка,

Там, як вбиті у землю кілки,

Залишились дитячі роки

Не повернеться казка…

В моей душе воссели два кумира!

Любовь и красота - их имена!

Имеются в запасе у меня

Для близких радость, а для мира - Лира.

Живу я созидая, а не руша,

И вижу я гармонию в венце.

Духовного сообщника и мужа

Пытаюсь отыскать в одном лице!

Духовный мёд я собираю в соты.

И мне досадны мелкие заботы -

Я знаю притяженье дарованья

И силу своего очарованья:

Я улыбнусь - и вы в моём плену!

НЕ  ТРЕБУЙ, МИЛЫЙ, ОТ  МЕНЯ  ЛЮБВИ !

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Не требуй, Милый, от меня  Любви!

Насилия  Любовь совсем не терпит!

Мы ничего друг другу не должны! Увы!

Ты знаешь: грубое --оно и мне претит.

*******         / март 2010 года /