Ми тут жили ще до часів потопу.

Наш корінь у земну вростає вісь.

І перше, ніж учити нас , Європо,

На себе ліпше збоку подивись.

Ти нас озвала хутором пихато.

Облиш: твій посміх нам не допече,

Бо ми тоді вже побілили Хату,

Як ти іще не вийшла із печер.

 

Борис Олійник

У кожного в життi своя пора,
Коли Душа вiдкрита для любовi,
Для нiжностi, поезiй i добра,
Коли квiтує в свiтi кольоровiм.
В цей час кохання – вищий смисл життя!
За нього можна битися i вмерти!
Без нього не цiкавить майбуття.
Кохання втрата – наче подих смертi.
Здається, живемо ми лиш цю мить.
Все, що було i буде, то дрiбницi.
Вiд щастя серце млiє i щемить.
Блаженство духу мариться i сниться.
Благословеннi радощi земнi!
Прекрасна щирих пристрастей свобода!
Як злет життя – закоханостi днi!
Перлина їх – любовна насолода!
Незрозумiло в цьому тiльки те,
Чому одним лиш раз дано пiднятись
До того раю, де любов цвiте?
А iншi можуть що не рiк кохатись!
Не варто нi хвалити, нi судить
Нi тих, нi тих. На все є Божа воля.
Бо з вищих сфер одним дається мить,
А вибраним – за щось – Любов як Доля!

Вiталiй Iващенко

Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав -
Добридень я світу сказав!

Струмко серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля -
Добридень тобі, Україно моя!

Павло Тичина, 1907

Я сказав тобі лиш слово —
Вколо ж шум який піднявся:
В небі сонце задзвеніло,
Гай далекий засміявся.
Подививсь я в твої очі.
Стиснув руку в любій муці.
Білі гуси ген за ставом
Розлетілися по луці…
Заглянув я в твою душу.
До серденька притулився.
Бачу — вишні розцвітають.
Чую — тихий спів полився.
Ах, це десь весна танцює,
Розтопивши білу кригу! —
Переповнений любов'ю,
Я одкрив кохання книгу.

[1913—1914]
Павло Тичина

Вишка парашутна, парашутна вишка,

У життя доросле ти найперша вішка.

Крок униз од краю: серце вгору – Ах!

На стропах гойдаюсь, подолавши страх.

 

         І з тих пір буває я стрибаю вниз,

         Страхи, подолавши, так, як і колись.

         На вітрах гойдаюсь долі навздогін,

         Дарма сподіваюсь         кращих перемін.

 

Згадую тебе я – перша і одна

Вишка піднебесна         і така земна.

Моя перша вішка – пам'ять незабутня

Із мого дитинства вишка парашутна.

Бігає палка весь день перед баби,

Правнукам баба сніданок несе,

Хоч би спочила – присіла хоча би,

Та їй лиш онуки понад усе.

Ось прискакала виснажлива палка

Дітям з листа принесла новину.

Палці, їй богу, і баби не жалько

Тягне її, як кобилка струну.

Глянь лиш, стоїть ось у затінку палка,

Баба печеню несе обіруч.

Зайва в цім випадку вірна товарка,

Котиться баба сама, як обруч.

Та надійшов тихий вечір по тому,

Сонце край неба, червоне як глід,

Баба чвалає повільно додому,

Тягнеться палка за бабою вслід.

Вже притомилася палка скакати,

Ледь доповзає вона до воріт.

Хочу, вам, мамо, всерйоз побажати:

“Дай бог наснаги, довгих Вам літ.”

Вечір надходить –

Запалює зорі.

Місяцем серпить

В небесному полі.

Місяць просерпів 

Зі Сходу на Захід.

День перетерпів

Цей нічний захід.

  В небі зостались 

  Тички від покосу.

  На землю скотились 

  Вранішні роси.

Зорі на небі 

Поблеклими стануть.

Трави, дебелі,

Вже не зів’януть. 

  Цього коло обігу

  Нам не спинити.

  Своєю надією

  Будемо жити.

Я тягнусь до тебе в ночі й дні останні,
Шепочу до тебе в синю дальню даль.
Це журба в коханні, це нудьга в розставанні,
Це солодка туга, мовчазна печаль.

В'ються коло мене смутку ніжні тіні,
Як димок блакитний, сизий туманок.
Так снується й мерхне в неяснім сплетінні
Вірша недзвінкого виплилий рядок.

Тихо дише спогад - він таємно дише
Тим тонким, нечутним і живим теплом,
Що від нього ніжність розцвіта ніжніше
І душа, як птиця, хилиться крилом.

Я тягнусь до тебе. Я пізнав однині
Дивний дар любові - тайний чар жалю.
Заплітайте серце, смутку світлі тіні!
Я тягнусь до тебе. Я тебе люблю.

Микола Бажан

Добрий день, однокласниця!

Як живеш? Як ся маєш?

По шкільній фотографії

Ти мене уявляєш.

Більш ніхто так не ставиться

У моєму оточенні,

Лиш тобі, однокласниця,

Молодим дивлюсь в очі я.

У минуле віддушина

Ти, розумна й весела.

І зізнатися мушу я

Ти й була королева.

Не вдивляйся у дзеркало,

Як доводиться краситься.

Ми зустрінемось весело –

Добрий день, однокласниця!

Ти не дощ.  Тебе нема,

Бо нема в прогнозі.

Дарма, що ти бульби дмеш

По усій дорозі.

Неочікуваний, край –

Ми тебе не ждали,

Тому швидше утікай –

«Ближче до фіналу».

Не завдячуємо враз

Метео урологу.

Раптом впав, цей дощ на нас,

«Наче сніг на голову».

Гість не пошанований,

Як його «не ждёш».        

Ти не запланований, –

Значить, ти не дощ.